Справа № 303/452/20
Іменем України
08 червня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Микуляк Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 липня 2020 року (у складі судді Гутій О.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення трьох відсотків річних і пені, -
ТОВ «Вердикт Капітал» (надалі - Товариство) звернулося до суду з позовом у січні 2020 р.
Просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором № CL-801/038/2007 від 08.08.2007 р. у розмірі 176 230,06 грн., яка складається із нарахованих трьох відсотків річних у сумі 37208.49 грн. і нарахованої пені за подвійноюобліковою ставкою НБУ в сумі 139021.57 грн., а також стягнути з відповідачів 2 718,39 грн. у відшкодування судових витрат.
На обґрунтування позовних вимог Товариство вказало, що 08.08.2007 р. між ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство, та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CL-801/038/2007, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 23 944,63 доларів США строком до 08.08.2013 р., зі сплатою 15% річних. Із метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між Банком і ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-801/801/2007 від 08.08.2007 р.
За період користування кредитними коштами позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте заборгованість позичальника за кредитним договором у повному обсязі не погашена.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 липня 2020 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Товариство просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
-розрахунок 3% річних і подвійної ставки НБУ був здійснений на підставі суми боргу за кредитним договором у розмірі 17 223,97 доларів США;
-право на позов про стягнення заборгованості згідно зі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, відтак Товариством було дотримано при здійсненні розрахунків заборгованості.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
У судове засідання учасники справи не з'явилися. Товариство 07.06.2021 р. подало клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідачі жодного разу в судові засідання, які відбувалися у суді апеляційної інстанції не з'являлися, усі судові повістки, адресовані відповідачам, поверталися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а також «адресат відсутній за вказаною адресою» і «адресат відмовився», відтак відповідачі повідомлялися про час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України.
Апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити частково, із таких мотивів.
Суд виходив із того, що Банк звернувся до суду з позовом 30 січня 2020 р., тобто після спливу позовної давності щодо всіх щомісячних платежів, про застосування якого просили у відзиві на позовну заяву відповідачі.
Матеріали справи не містять інформації щодо дати останнього платежу, здійсненого відповідачем на погашення заборгованості за кредитом, в договорі кредиту визначено кінцевий термін - 08 серпня 2013 р., а позивач звернувся до суду із позовом лише в січні 2020 р., тобто більше ніж через 7 р.із дня виникнення права пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання.
Колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.
Так, із матеріалів справи видно, що Товариство звернулося до суду з позовом про стягнення із відповідачів на свою користь нарахованої пені за подвійною обліковою ставкою НБУ в розмірі 139 021,57 грн., а також 3% річних у розмірі 37 208,49 грн.
Стосовно вимоги про стягнення пені за подвійною обліковою ставкою НБУ в розмірі 139 021,57 грн. належить зауважити наступне.
Як видно з матеріалів справи, 08 серпня 2007 р. між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є Товариство) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 23 944,63 доларів США на купівлю автомобіля марки ToyotaCorolla, зі сплатою 15 відсотків річних, із кінцевим терміном повернення 08 серпня 2013 р. (а.с.10-11, 12-16).
08 серпня 2007 р. між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є Товариство) та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі таких зобов'язань (а.с.17-18).
Товариство надало розрахунок пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за період із 16.01.2019 р. по 16.01.2020 р., і ця сума склала 139 021,57 грн. (а.с.20).
27 травня 2020 р. відповідачі подали відзив на позов, у якому просили застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску строків позовної давності у зв'язку з тим, що кінцевим терміном дії кредитного договору є 08.08.2013 р. (а.с.89-91).
Судом першої інстанції було взято до уваги вказану заяву і застосовано до спірних правовідносин наслідки пропуску строків позовної давності, однак цілком погодитися із таким висновком суду першої інстанції не можна.
У частині застосування положень ст.ст. 256, 258, 261 ЦК України стосовно вимог про стягненняпені за подвійною обліковою ставкою НБУ в розмірі 139 021,57 грн., колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Так, згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Тобто, зобов'язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов'язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов'язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до умов кредитного договору сторони погодили щомісячне погашення кредиту рівними частками з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту.
Велика Палата Верховного Суду в цивільній справі № 444/9519/12 висловила правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив ці обставини справи та застосував до вимог про стягнення пені за подвійною обліковою ставкою НБУ 139 021,57 грн. наслідки пропуску строків для звернення до суду з такою вимогою.
Доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Стосовно вимог про стягнення 3% річних у сумі 37 208,49 грн. суд констатував, що відсутність грошового зобов'язання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України, оскільки ця норма діє лише в разі наявності невиконаного грошового зобов'язання, яке підлягає виконанню.
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він суперечить обставинам справи та не відповідає вимогам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Так, у матеріалах справи міститься розрахунок 3% річних за невиконання грошового зобов'язання відповідачами, згідно з яким період нарахування 3% річних указаний із 16.01.2017 р. по 16.01.2020 р., сума боргу 413 066,97 грн., кількість днів прострочення 1096, отже сума 3% річних за період із 16.01.2017 р. по 16.01.2020 р. (за три роки, що передували зверненню Товариству до суду) склала 37 208,49 грн.
За приписами частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність грошового зобов'язання, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18) - (постанова ВП ВС від 08.11.2019 р., № 127/15672/16-ц|14-254цс19).
За змістом приписів ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних є спеціальним видом відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання. Така відповідальність за неможливість виконання боржником грошового зобов'язання є альтернативною, застосовується на розсуд кредитора (вимагати її стягнення є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися) та не входить до складу основного зобов'язання.
Із вимогою про стягнення із відповідачів 3% річних позивач звернувся до суду 23 січня 2020 р., що підтверджується поштовим конвертом (а.с.51).
Згідно з правовою позицією ВП ВС, викладеною у постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц|14-254цс19, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як видно з матеріалів справи, Товариство пред'явило вимогу про стягнення 3% річних вірно, за останні 3 роки, що передували зверненню до суду, на суму не виконаного грошового зобов'язання, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Також із відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, як це передбачено ч.1 ст.141 ЦПК України.
Колегія суддів констатує, що через неповну відповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду першої інстанції належить змінити.
Керуючись ст. 368, п.2 ч.1 ст.374, п.п. 3,4 ст.376, ст. ст.381-384 ЦПК України, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково. 2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 27 липня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» трьох відсотків річних у сумі 37208 грн. 49 коп. скасувати. 3.Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» три відсотки річних у сумі 37 208,49 (тридцять сім тисяч двісті вісім)грн. 49 (сорок дев'ять) коп., а також 558,13 грн. у відшкодування судового збору. 4.Решту рішення залишити без змін. 5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 6.Повне судове рішення складено 11 червня 2021 р.
Судді: