Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1298/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРОІЛ", м.Київ
до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м.Харків
про стягнення 794515,23 грн.
за участю представників:
позивача - Гайдук Ю.І. (довіреність б/н від 06.12.2019 року);
відповідача - Петруніна К.О. (довіреність №248-513/21 від 04.02.2021 року).
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІРОІЛ" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення 794515,23 грн. боргу за договором поставки №238-13/831 від 22.04.2020 року, з яких 739644,04 грн. основного боргу, 44020,36 грн. пені, 1974,91 грн. 1% річних, 8855,92 грн. інфляційних.
Ухвалою суду від 19.04.2021 року відкрито провадження у справі №922/1298/21 за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 18.05.2021 року.
Сторонами надано до суду:
- відзив відповідача (а.с.53-61), в якому відповідач стягнення боргу в сумі 739644,04 грн. залишає на розсуд суду, щодо пені просить врахувати його контррозрахунок та зменшити її на 85%, тобто до 3534,38 грн., щодо річних та інфляційних просить врахувати його контррозрахунок;
- супровідний лист (вх.№11252 від 18.05.21) з документами на підтвердження повноважень представника позивача (копія наказу №19-к від 20.04.21 та оригінал довіреності на Гайдук Ю.І.).
Надані документи судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 18.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.06.2021 року.
В судовому засіданні 01.06.2021 року представник позивача позов підтримував в повному обсязі, проти клопотання відповідача щодо зменшення пені заперечував.
Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечував частково, підтримував відзив, просив врахувати його контррозрахунок штрафних санкцій та зменшити пеню на 85%.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІРОІЛ» (надалі - Постачальник, Позивач) та Державним підприємством «Завод «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» (надалі - Замовник, Відповідач) був укладений договір №238-13/831 (надалі - Договір).
Відповідно пункту 1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити продукцію партіями у власність Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти від Постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором.
Так, Постачальником була здійснена поставка Товару у визначені в договорі строки на суму 1528889,88 грн., про що свідчать підписані сторонами наступні видаткові накладні:
- № 235 від 24.04.2020р. на суму 25 519,20 грн.;
- № 243 від 30.04.2020р. на суму 195 436,80 грн.;
- № 576 від 11.06.2020р. на суму 119 121,60 грн.;
- № 662 від 04.08.2020р. на суму 127 065,24 грн.;
- № 712 від 16.09.2020р. на суму 138 121,20 грн.;
- № 736 від(16.09.2020р. на суму 136 398,60 грн.;
- № 745 від 29.09.2020р. на суму 17 917,20 грн.;
- № 748 від 29.09.2020р. на суму 29 646,00 грн.;
- № 1197 від 11.11.2020р. на суму ЗО 834,00 грн.;
- №1247 від 19.11.2020р. на суму 128 913,12 грн.;
- № 1363 від 15.12.2020р. на суму 113 958,60 грн.;
- № 18 від 02.02.2021р. на суму 465 958,32 грн.
На даний час заборгованість Відповідача виникла за наступними видатковими накладними (не оплачені в повному обсязі):
- № 1197 від 11.11.2020р. на суму 30 834,00 грн.;
- № 1247 від 19.11.2020р. на суму 128913,12 грн.;
- № 1363 від 15.12.2020р. на суму 113958,60 грн.;
- № 18 від 02.02.2021р. на суму 465 958,32 грн.
РАЗОМ: 739664,04 грн.
Згідно з п.4.1. Договору - Замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.
Крім того, відповідач не своєчасно розрахувався за отриманий товар по деяким накладним.
Кінцевий строк оплати за поставлений товар на думку позивача:
- за видатковою накладною № 235 від 24.04.2020р. на суму 25519,20 грн. наступив 23.06.2020р.: оплата проведена 06.11.2020р. плат. доручення № 6164;
- за видатковою накладною № 243 від 30.04.2020р. на суму 195436,80 грн. наступив 29.06.2020р.; оплата проведена 06.11.2020р. плат. доручення № 6163;
- за видатковою накладною № 576 від 11.06.2020р. на суму 119121,60 грн. наступив 10.08.2020р.; оплата проведена 06.11.2020р. плат. доручення № 6165;
- за видатковою накладною № 662 від 04.08.2020р. на суму 127065,24 грн. наступив 03.10.2020р.; оплата проведена 11.12.2020р. плат. доручення № 59823;
- за видатковою накладною № 712 від 16.09.2020р. на суму 138121,20 грн. наступив 15.11.2020р.: оплата проведена 11.12.2020р. плат. доручення № 59803;
- за видатковою накладною № 736 від 16.09.2020р. на суму 136398,60 грн. наступив 15.11.2020р.; оплата проведена 11.12.2020р. плат. доручення № 59802;
- за видатковою накладною №745 від 29.09.2020р. на суму 17917,20 грн. наступив 28.11.2020р.; оплата проведена 11.12.2020р. плат. доручення № 59807;
- за видатковою накладною №748 від 29.09.2020р. на суму 29646,00 грн. наступив 28.11.2020р.; оплата проведена 11.12.2020р. плат. доручення № 59804;
- за видатковою накладною №1197 від 11.11.2020р. на суму 30834,00 грн. наступив 10.01.2021р. - не сплачено;
- за видатковою накладною №1247 від 19.11.2020р. на суму 128 913,12 грн. наступив 18.01.2021р. - не сплачено;
- за видатковою накладною №1363 від 15.12.2020р. на суму 113 958,60 грн. наступив 13.02.2021р.- не сплачено;
- за видатковою накладною №18 від 02.02.2021р. на суму 465958,32 грн. наступив 03.04.2021р. - не сплачено.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Ч.ч.1,2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Сторонами відповідно до розділу 4 договору встановлений порядок розрахунків.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов договору позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.
Відповідач несвоєчасно не в повному обсязі розрахувався за поставлений позивачем товар, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорах та повністю не розрахувався за поставлений товар у визначений умовами договорами строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Враховуючи викладене, у відповідача перед позивачем існує борг за поставлений товар у сумі 739664,04 грн.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, та підлягають задоволенню.
Крім суми боргу, позивачем заявлені до стягнення пеня, 1% річних та інфляційні. Відповідач надав контррозрахунок пені, 1% річних, інфляційних.
Як зазначено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі №911/19/19 суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Відповідач у відзиві зазначив, що позивач невірно визначив періоди початку прострочення зобов'язання по деяким накладним, у зв'язку з неврахуванням того, що кінцевий день на оплату припадав на вихідний день.
Суд погоджується з твердженням відповідача, з огляду на положення ЦК України.
Згідно з ст.253, ч.5 ст.254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, судом з'ясовані обставини щодо здійснення позивачем розрахунків, з урахуванням пояснень сторін та контррозрахунку відповідача.
Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч.7 ст.231 ГК України розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В ч.2 ст.343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Пунктом 10.4. Договору встановленого за порушення строку оплати, передбачених цим Договором, Позивач має право пред'явити Відповідачу вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.
Судом встановлено, що сторони погодили у спірних договорах пеню у розмірі, що не може перевищувати 5% від несплаченої суми.
Позивачем нараховано 44020,36 грн. пені.
Згідно з ст.ст.1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розмір пені позивачем нараховано без зазначених обмежень, що не відповідає вимогам чинного законодавства України,
Отже, перевіривши відповідний розрахунок позивача, з урахуванням контррозрахунку відповідача, визначивши вірні дати початку прострочення зобов'язання, та з врахуванням подвійної облікової ставки НБУ, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 23562,50 грн. пені.
В частині стягнення 20457,86 грн. пені слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком та через перевищення подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідач у відзиві просить суд зменшити пеню на 85%, позивач заперечує проти зменшення.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні принципи наведено у ст.233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18).
При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19).
Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд виходить з того, що відповідач тривалий час не сплачує борг, має неналежну платіжну дисципліну, позивач заперечує проти зменшення пені, пеня погоджена сторонами у договорі, відповідач не надав належних доказів наявності виняткових обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про зменшення пені.
Щодо стягнення 1% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сторони у договорі погодили 1% річних. Позивачем нараховано 1974,91 грн. 1% річних та 8855,92 грн. інфляційних.
Судом встановлено, що у періодах нарахування інфляційних позивачем не включені місяці з дефляцією, що не відповідає вимогам законодавства.
В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 року №62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 24 вересня 2020 року по справі № 915/2095/19 зазначив, що в судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Виходячи із Постанови КГС, приписами статті 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідачем здійснено контррозрахунок 1% річних та інфляційних, з урахуванням дефляції, та вірного визначення початку прострочення зобов'язання.
Отже, перевіривши відповідні розрахунки позивача, з урахуванням вірного визначення початку прострочення зобов'язання, та з урахуванням дефляції, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 1946,67 грн. 1% річних та 7057,28 грн. інфляційних.
В частині стягнення 28,24 грн. 1% річних та 1798,64 інфляційних слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком, та неврахуванням дефляції.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Підсумовуючи вищевикладене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення основного боргу, які підтверджені матеріалами справи та відповідачем не спростовані.
Однак, у зв'язку з невірними розрахунками штрафних санкцій позов підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (адреса: 61089, м.Харків, пр.Московський, б.299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІРОІЛ" (адреса: 01042, м.Киів, бул.Марії Приймаченко,1/27; код ЄДРПОУ 39248284; р/р IBAN НОМЕР_1 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) 739664,04 грн. основного боргу за Договором №238-13/831 від 22.04.2020 року, 23562,50 грн. пені, 1946,67 грн. 1% річних; 7057,28 грн. інфляційних, 11583,46 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "11" червня 2021 р.
Суддя К.В. Аріт