31.05.2021 Справа № 920/123/21
м.Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи №920/123/21
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ),
до відповідача Приватного підприємства Агрофірми “Журавка” (41041, Сумська обл., Середино-Будський район, с. Журавка, код ЄДРПОУ 30903248),
про стягнення 20497,13 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Рижов С.Є.,
від відповідача: Кудрявцев О.М.,
справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження
05.02.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача борг за договором №14/01-10 від 01.10.2019 про надання послуг з перевезення вантажів в сумі 20497,13 грн., який складається з: 11734,73 грн - пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; 5949,68 грн - інфляційних витрат за час прострочення; 2812,72 грн. - 3% річних від простроченої суми. Стягнути судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою суду від 10.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/123/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подане клопотання про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву (від 10.03.2021 вх№1190к - електронною поштою, від 15.03.2021 вх№2611/21 - поштою), в якому відповідач просить суд поновити ПП АФ “Журавка” строк для подання відзиву на позовну заяву та прийняти до розгляду відзиву на позов.
Також відповідачем надіслано відзив на позовну заяву (від 11.03.2021 вх№1191к - електронною поштою, від 15.03.2021 вх№2614/21 - поштою), в якому відповідач зазначає про тотожність позовних вимог у даній справі №920/123/21 з позовними вимогами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у справі №920/549/20, у зв'язку з чим просить суд закрити провадження у справі та стягнути з позивача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
23.03.2021 електронною поштою позивач надіслав відповідь на відзив (вх№1371к), в якій позивач надає наступні пояснення, що у справі №920/549/20 до стягнення було заявлено основний борг: 287782 грн., частково пеню в сумі 3281,56 грн. за період з 25.04.2020 по 31.05.2020. частково інфляційні виграти в сумі 328,73 грн. за період з 25.04.2020 по 31.05.2020, частково 3% річних в сумі 615.29 грн. за період з 25.04.2020 по 31.05.2020. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.11.2020 провадження у справі №920/549/20 закрито в зв'язку зі сплатою боргу. В даній справі позивач зробив розрахунок пені, інфляційних витрат та 3 % річних за весь період прострочення оплати за договором №14/01-10 від 01.10.2019, а саме: від 22.04.2020 по 24.09.2020, але заявив до стягнення суми за виключенням часткової оплати пені, інфляційних витрат та 3% річних за період з 25.04.2020 по 31.05.2020, здійсненої відповідачем платіжним дорученням № 122 від 16.10.2020. Таким чином, на думку позивача, твердження відповідача про те, що спір між тими ж сторонами, з тих же підстав і з того ж предмету не відповідає дійсності, оскільки пеня, інфляційні витрати та 3% річних, нараховані за весь період прострочення (за виключенням часткової оплати). Разом з тим, у поданій відповіді на відзив позивач просить суд поновити строк на подання до суду відповіді на відзив та долучити до матеріалів справи відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 30.03.2021 задоволено клопотання відповідача про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву (від 10.03.2021 вх№1190к - електронною поштою, від 15.03.2021 вх№2611/21 - поштою) та клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив, викладене у відповіді на відзив (вх№1371к від 23.03.2021); поновлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву та поновлено позивачу строк для надання відповіді на відзив; долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву відповідача та відповідь на відзив позивача; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін; розгляд справи по суті призначено у судове засідання на 08.04.2021.
08.04.2021 суддя Котельницька В.Л. перебувала на лікарняному, а тому розгляд зазначеної справи не відбувся.
Ухвалою суду від 27.04.2021 призначено розгляд справи №920/123/20 по суті в судове засідання на 18.05.2021.
29.04.2021 від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх№ 1923к від 29.04.2021), в якій представник позивача просить суд стягнути на користь позивача судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 15000 грн.
17.05.2021 від представника відповідача надійшло клопотання (вх №4630 від 17.05.2021), відповідно до якого відповідач просить суд відкласти розгляд справи №920/123/21 призначеної до розгляду на 18.05.2021 та/або закрити провадження у справі № 920/123/21 та стягнути на користь відповідача судові витрати пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою суду від 18.05.2021 задоволено клопотання представника відповідача (вх №4630 від 17.05.2021) про відкладення розгляду справи. Відкладено розгляд справи №920/123/21 по суті та заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в судове засідання на 31.05.2021. Повторно зобов'язано позивача виконати вимоги ухвали суду від 27.04.21.
Ухвалою суду 31.05.2021 задоволено заяву представника відповідача від 28.04.21 № б/н (вх.№2221 від 28.05.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду у справі № 920/123/21. Постановлено провести розгляд справи №920/123/21 по суті призначений на 31.05.2021, 11:30 за участю представника відповідача - адвоката Кудрявцева Олега Миколайовича у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення “EasyCon”.
У судовому засіданні 31.05.2021 судом встановлено:
Представник позивача у судове засідання прибув, 26.05.2021 подав клопотання долучити до матеріалів справи пояснення, викладені в клопотанні №1278-Р від 24.05.2021, копію позовної заяви №11821-Р від 02.06.2020, копію розрахунку позовних вимог у справі №920/549/20, копію ухвали Господарського суду Сумської області від 12.11.2020 у справі №920/549/20.
Представник відповідача у судове засідання в режимі відеоконференції прибув, проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд закрити провадження у справі.
Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне:
У відзиві на позов (вх№2614/21 від 15.03.2021), відповідач просить суд закрити провадження у справі №920/123/21, зазначаючи про тотожність позовних вимог у даній справі №920/123/21 з позовними вимогами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у справі №920/549/20.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом у справі №920/123/21, предметом якого є стягнення з відповідача за неналежне виконання умов договору №14/01-10 від 01.10.2019 про надання послуг з перевезення вантажів 11734,73 грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 01.06.2020 по 24.09.2020, 5949,68 грн інфляційних витрат за час прострочення за період з 01.05.2020 по 24.09.2020, 2812,72 грн 3% річних від простроченої суми за період з 01.06.2020 по 24.09.2020.
В той час як судом встановлено, що предметом спору у справі №920/549/20 за неналежне виконання умов договору було стягнення 287782,00 грн основного бору, а також 3281,56 грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 328,73 грн інфляційних втрат за період з 25.04.2021 по 30.04.2021 та 615,29 грн 3% річних за період з 25.04.2021 по 31.05.2021. У свою чергу, предметом спору у справі №920/123/21 є стягнення 11734,73 грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; 5949,68 грн інфляційних витрат за час прострочення; 2812,72 грн 3% річних від простроченої суми за неналежне виконання договору, але за інший період, а саме: з 01.06.2020 по 24.09.2020.
Таким чином, предмет спору у справі №920/123/21 та у справі №920/549/20 не є тотожними, а тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з чим суд відмовляє відповідачу в задоволенні його клопотання про закриття провадження у справі №920/123/21, яке викладене в пункті 2 прохальної частини відзиву на позовну заяву.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
01.10.2019 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, виконавець) та Приватним підприємством Агрофірмою «Журавка» (відповідач, замовник) укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів №14/01-10 (далі договір).
Згідно з п. 1.1. договору, замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надавати послуги з перевезення вантажу на території України на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 3.2 договору сторони визнають, що належним доказом надання послуг з перевезення виконавцем та відповідно їх прийняття замовником є ТТН, яка підписана виконавцем, вантажоодержувачем та передана замовнику.
Відповідно до п. 3.3 договору, після здійснення перевезень сторони підписують акт надання послуг, в якому вказуються загальний обсяг робіт та загальна сума за цим договором. Акт скріплюється печатками та підписами сторін та підтверджує факт надання виконавцем послуг замовнику в повному обсязі.
Відповідно до п. 3.4. договору замовник зобов'язаний оплачувати надані послуги протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання акту надання послуг.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати наданих послуг, передбачених п. 3.4. Договору, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення зобов'язання.
На виконання зазначеного договору, позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 427 782,00 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг, а саме: №107 від 16.04.2020 вартістю 99540,00 грн (в т.ч. ПДВ); №108 від 16.04.2020 вартістю 96915,00 грн (в т.ч. ПДВ); №109 від 16.04.2020 вартістю 9000,00 гривень (в т.ч. ПДВ); №110 від 04.05.2020 вартістю 222327,00 гривень (в т.ч. ПДВ).
В порушення договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг замовник несвоєчасно розрахувався за послуги, а саме: платіжним дорученням № 2037 від 30.04.2020 - 140000,00 грн. і платіжним дорученням № 54 від 25.09.2020-287782, 00 грн.
Керуючись п. 4.2. договору позивач нарахував відповідачу 15016,29 грн пені за період з 22.04.2020 по 24.09.2020, а також, відповідно до ст. 625 ЦК України 6278,41 грн. інфляційних втрат та 3428,01 грн. 3% річних за період з 22.04.2020 по 24.09.2020.
Платіжним дорученням №122 від 16.10.2020 відповідачем відшкодовано позивачу 4225,57 грн. штрафних санкцій, а саме: 3281,56 грн. - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань; 328,73 грн. - інфляційні витрати за час прострочення; 615,29 грн. - 3% річних від простроченої суми, які нараховані за період з 25.04.2020 по 31.05.2020.
Водночас, стягнення з відповідача 292 007,57 грн заборгованості за договором про надання послуг з перевезення вантажів від 01.10.2019 № 14/01-10, в тому числі: 287782,00 грн основного бору, 3281,56 грн пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 25.04.2020 по 31.05.2020, 328,73 грн інфляційних втрат за період з 25.04.2020 по 30.04.2020 та 615,29 грн 3% річних від простроченої суми за період з 25.04.2020 по 31.05.2020 було предметом спору №920/549/20.
Ухвалою суду від 12.11.2020 у справі №920/549/20, враховуючи факт сплати відповідачем на користь позивача суми основного боргу в розмірі 287782,00 грн, штрафних санкцій в сумі 4225,57 грн та відшкодування позивачеві витрат по сплаті судового збору в сумі 4400,00 грн, суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника відповідача про закриття провадження у даній справі за відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та провадження у справі №920/549/20 було закрито.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з надання послуг, що регулюються Главою 63 ЦК України.
Статтею 901 ЦК України визначено, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 ЦК України).
Як вже зазначено вище, відповідач зобов'язання за договором виконав неналежним чином з простроченням платежу, що і стало підставою для нарахування йому пені, інфляційних збитків та 3% річних.
Щодо стягнення з відповідача 11734,73 грн пені суд зазначає наступне:
Відповідно до поданого розрахунку, позивач просить суд стягнути з відповідача 11734,73 грн пені за період з 22.04.2020 по 24.09.2020, враховуючи часткову сплату заборгованості по пені в розмірі 3281,56 грн в межах справи 920/549/20.
Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).
Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 4.2. договору у разі порушення строків оплати наданих послуг, передбачених п. 3.4. договору, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення зобов'язання.
Судом здійснено розрахунок пені за договором за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №917/1622/16, відповідно до якого розмір пені за період з 01.06.2020 по 24.09.2020 склав 11322,05 грн.
Таким чином, враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 11734,73 грн пені задовольняються судом частково - в частині стягнення 11322,05 грн, в іншому суд відмовляє за необґрунтованістю.
Щодо стягнення 5949,68 грн інфляційних збитків та 2812,72 грн 3% річних суд зазначає наступне:
Відповідно до поданого розрахунку позивач просить суд стягнути з відповідача 5949,68 грн інфляційних збитків та 2812,72 грн 3% річних за період з 22.04.2020 по 24.09.2020, враховуючи часткову сплату заборгованості по 328,73 грн інфляційних збитків та 615,29 грн 3% річних в межах справи 920/549/20.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом здійснено розрахунок інфляційних збитків та 3% річних за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №917/1622/16, відповідно до якого розмір інфляційних збитків за травень-вересень 2020 року склав 1347,50 грн, а 3% річних за період з 01.06.2020 по 24.09.2020 - 2743,78 грн.
Отже, враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 5949,68 грн інфляційних збитків та 2812,72 грн 3% річних задовольняються судом частково, а саме: в частині стягнення 1347,50 грн інфляційних збитків за травень-вересень 2020 року та 2743,78 грн 3% річних за період з 01.06.2020 по 24.09.2020, в іншому суд відмовляє за необґрунтованістю.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов'язань за надані послуги згідно договору №14/01-10 від 01.10.2019, суд, дослідивши матеріали справи, частково задовольняє позов, а саме: підлягає стягненню 11322,05 грн пені за період з 01.06.2020 по 24.09.2020, 1347,50 грн інфляційних збитків за період з травня 2020 року по вересень 2020 року та 2743,78 грн 3% річних за період з 01.06.2020 по 24.09.2020.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Представник позивача у п. 2 прохальної частини позову просив суд стягнути з відповідача судові витрати, пов'язанні з розглядом справи.
29.04.2021 від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх№1923к від 29.04.2021), в якій представник позивача просить суд стягнути на користь позивача судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 15000,00 грн.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 2270,00 грн судового збору та 15000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Водночас у поданому відзиві, представник позивача просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов'язанні з розглядом справи, додавши договір про надання правової (правничої) допомоги №05-03/21 від 05.03.2021 акт прийому-передачі виконаних робіт на суму 16000,00 грн та платіжне доручення від 10.03.2021 №2967 на суму 16000,00 грн.
Щодо стягнення 2270,00 грн судового збору суд зазначає наступне:
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в повному обсязі - в розмірі 2270,00 грн судового збору.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне:
За приписами частини восьмої статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До позову представником позивача додано копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 28.01.2021 №1762-Р/21 та ордер серії ВМ №1012406 від 28.01.2021, квитанція до прибуткового ордеру №1 від 28.01.2021 на суму 10000,00 грн. До заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача додано квитанції до прибуткового ордеру: №1 від 28.01.2021 в сумі 10000,00 грн та №8 від 02.04.2021 в сумі 5000,00 грн; розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача у судовому засіданні повністю заперечував щодо заявленої позивачем суми адвокатських витрат, зазначаючи про їх неспівмірність з ціною позову.
Суд, з огляду на заперечення представника відповідача, враховуючи співмірність заявленої суми гонорару адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, з урахуванням положень статті 126 ГПК України, частково відшкодовує позивачеві за рахунок відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у сумі 7000,00 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу відповідача, враховуючи, що спір виник з неправомірних дій відповідача, керуючись ч. 9 ст. 129 ГПК України суд покладає такі витрати, заявлені у відзиві на позов, на відповідача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства Агрофірми “Журавка” (41041, Сумська обл., Середино-Будський район, с. Журавка, код ЄДРПОУ 30903248) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 11322,05 грн (одинадцять тисяч триста двадцять дві грн 05 коп.) пені (за період з 01.06.2020 по 24.09.2020), 1347,50 грн (одна тисяча триста сорок сім грн 50 коп.) інфляційних збитків (за період травень-вересень 2020 року), 2743,78 грн (дві тисячі сімсот сорок три грн 78 коп.) 3% річних (за період з 01.06.2020 по 24.09.2020), а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) судового збору і 7000,00 грн (сім тисяч грн 00 коп.) витрат на правову допомогу.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2021.
Суддя В.Л. Котельницька