79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.06.2021 Справа № 914/322/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничого підприємства “Теплокомуненерго”, м. Львів
до відповідача: Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів
про стягнення 462927,81 грн
Суддя Мороз Н.В.
при секретарі Банзулі М.С.
Представники:
Від позивача: Морочинський А.М.
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничим підприємством “Теплокомуненерго” до Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації про стягнення 462927,81 грн.
Ухвалою суду від 10.02.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.
19.02.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла заява з долученими документами, якими усунуто виявлені недоліки.
Ухвалою суду від 24.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.03.2021.
Ухвалою суду від 16.03.2021 відкладено розгляд справи на 06.04.2021, про що відповідача повідомлено в порядку ст.121 ГПК України.
24.03.2021 через канцелярію суду представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог від 22.03.2021 б/н та від 23.03.2021. Відповідно, заявою про збільшення позовних вимог від 22.03.2021 б/н позивач просить стягнути з відповідача 262068,73 грн, з яких: 181710,76 грн - інфляційні втрати, 80357,97 грн - 3% річних та заявою про збільшення позовних вимог від 23.03.2021 б/н позивач просить стягнути з відповідача 462927,81 грн, з яких: 382569,83 грн - інфляційні втрати, 80357,97 грн - 3% річних.
Ухвалою суду від 06.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 18.05.2021.
Ухвалою суду від 18.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.06.2021.
В судове засідання 01.06.2021 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав. Окрім того, в судовому засіданні заявив клопотання про відшкодування йому витрат на правову допомогу. Зазначив, що докази на підтвердження заявлених вимог та докази їх надсилання відповідачу будуть подані після ухвалення рішення суду.
01.06.2021 в судове засідання представник відповідача не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов договору про закупівлю робіт за державні кошти №19 від 30.11.2011, договору підряду №19АН від 02.12.2011, договору про закупівлю робіт за державні кошти №47 від 27.12.2011 та договору підряду №47АН від 27.12.2011 порушив строки оплати позивачу вартості робіт і послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 869829,80 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 стягнуто з відповідача на користь позивача 869829,80 грн - боргу, 3,01 грн - пені, 75706,87 грн - 3% річних, 168118,94 грн - інфляційних втрат та 22 273,17 грн - судового збору. Крім того, рішенням Господарського суду Львівської області від 23.05.2018 у справі №914/459/18 стягнуто з відповідача на користь позивача 793 371,76 грн інфляційних нарахувань та 82 717,24 грн 3% річних.
Зазначив, що судові рішення, станом на день подання позовної заяви виконані не були, у зв'язку з чим за період прострочення виконання рішення суду позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати.
Згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог від 23.03.2021(вх.№1251/21 від 24.03.2021), просить суд стягнути з Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації на користь позивача 462927,81 грн, з яких: 382569,83 грн - інфляційних втрат та 80357,97 грн - 3 % річних. Позивач ствердив, що при нарахуванні інфляційних втрат керувався порядком, встановленим постановою Верхового Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Позиція відповідача.
Відповідач позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві. Зазначив, що на виконанні у Державній казначейській службі України за бюджетною програмою КПКВ 3504040 «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» з 04.02.2015 перебуває наказ Господарського суду Львівської області №914/3498/14 від 22.12.2014 про стягнення грошових коштів на загальну суму 1135931,79 грн. Діючим законодавством передбачений порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, зокрема заборгованість погашається в порядку черговості. У зв'язку з тим, що основний борг не був погашений у 2018 році, позивач звернувся у суд про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Рішенням суду від 23.05.2018 у справі № 914/459/18 позовні вимоги задоволено повністю та видано наказ про стягнення інфляційних втрат в сумі 793 371,76 грн, 3% річних в розмірі 82 717,24 грн та судового збору в розмірі 13141 грн.
Позивачем подано наказ до виконання у Головне управлінні державної казначейської служби України у Львівській області. Відповідно до п.47 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції від 30.01.2013 р. № 45), забезпечення виконання судових рішень за державними бюджетними програмами здійснює Державна Казначейська служба України. На балансі департаменту дана заборгованість не обліковується.
Відповідач вважає дії позивача зловживанням своїми правами, оскільки з незрозумілих обставин неодноразово подавав та повертав наказ, у зв'язку з чим сприяв тому, що наказ не виконувався.
Щодо заяви про збільшення позовних вимог від 23.03.2021 та наведеного у ній розрахунку, то така, на думку відповідача, розрахована неправомірно, оскільки позивач, розраховуючи інфляційні втрати нарахував їх на основний борг з врахуванням попередніх інфляційних втрат, що є грубим порушенням законодавства.
Обставини справи.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.05.2018 у справі № 914/459/18 позов задоволено повністю, стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації на користь ТзОВ «НВП «Теплокомуненерго» інфляційні та 3% річних за період з 02.12.2014 по 31.01.2018 включно. Рішення не оскаржувалось і набрало законної сили. Господарським судом Львівської області видано наказ від 19.06.2018 про примусове виконання рішення у справі №914/459/18. В матеріалах справи відсутні докази виконання вищезазначеного рішення суду.
При розгляді справи № 914/459/18 судом було встановлено наступне.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації на користь ТзОВ «НВП «Теплокомуненерго» 869 829,80 грн - боргу, 3,01 грн- пені, 75 706,87 грн- 3% річних, 168 118,94 грн- інфляційних втрат та 22273,17 грн судового збору. Це рішення не оскаржувалось і набрало законної сили 19.12.2014. Господарським судом Львівської області видано наказ від 22.12.2014 про примусове виконання рішення у справі №914/3498/14. В матеріалах справи відсутні докази виконання вищезазначеного рішення суду.
Між Головним управлінням житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго" (позивач у справі) укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти №19 від 30.11.2011 (далі - Договір №19), договір підряду №19АН від 02.12.2011 (далі - Договір №19АН), договір про закупівлю робіт за державні кошти №47 від 27.12.2011 (далі - Договір №47) та договір підряду №47АН від 27.12.2011 (далі - Договір №47АН, разом - Договори). Згідно з умовами Договорів позивачем виконано підрядні будівельні роботи із впровадження технології електричного теплоакумуляційного обігріву із встановленням електролітичних котлів на котельні Рава-Руської дільниці КП "Жовкватеплоенерго", а також здійснено авторський нагляд за будівництвом на загальну суму 1 254775,70 грн, що підтверджується: актом приймання-передачі устаткування до договору №19 від 26.12.2011 на загальну суму 801 293,92 грн; актом приймання виконаних будівельних робіт №1 від 26.12.2011 на загальну суму 106 165,98 грн; актом здачі-прийняття наданих послуг №1 від 27.12.2011 на загальну суму 3493,20 грн; актом приймання-передачі змонтованого устаткування до Договору №47 від 29.12.2011 на загальну суму 247 164,53 грн; актом приймання виконаних будівельних робіт №1 від 29.12.2011 на загальну суму 95667,07 грн; довідкою Державної фінансової інспекції у Львівській області від 28.12.2012 про зменшення вартості виконаних будівельних робіт на 2630,00 грн; актом здачі-прийняття наданих послуг №1 від 28.12.2011 на загальну суму 3 621,00 грн.
Головним управлінням житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації обов'язок зі сплати вартості виконаних робіт та наданих послуг виконано частково в сумі 384945,90 грн.
Таким чином, заборгованість Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації перед позивачем становила 869 829,80 грн.
Окрім того, судом було встановлено той факт, що Департамент житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації є правонаступником Головного управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації.
Відповідно до Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №679/0/5-15 від 30.10.2015 "Про впорядкування структури обласної державної адміністрації" діяльність Департаменту житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації припинено шляхом реорганізації (перетворення) в Департамент розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації.
Згідно з положеннями Розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації №14/0/5-16 від 14.01.2016 "Про затвердження Положення про Департамент розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації" Департамент розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації є правонаступником прав та обов'язків Департаменту житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації.
Заявою про збільшення розміру позовних вимог від 23.03.2021(вх.№1251/21 від 24.03.2021) позивач просить суд стягнути з Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації на користь позивача 462927,81 грн, з яких: 382 569,83 грн - інфляційних втрат та 80 357,97 грн - 3 % річних за період з 01.02.2018 по 28.02.2021.
Оцінка суду.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позовні вимоги у справі, що розглядається, є наслідком невиконання Департаментом житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації рішень суду від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 та від 23.05.2018 у справі №914/459/18.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові зобов'язання за договором підряду та надання послуг в силу ст. 11 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина 1 статті 844 ЦК України встановлює, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частина 1 статті 903 ЦК України встановлює, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/3498/14 встановлено факт існування заборгованості відповідача перед позивачем за договорами та стягнуто з відповідача 869 829,80 грн- боргу, 3,01 грн -пені, 75 706,87 грн- 3% річних, 168 118,94 грн- інфляційних втрат та 22 273,17 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №914/459/18 у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за договорами, стягнуто з Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго" 793 371,76 грн -інфляційних нарахувань та 82 717,24 грн -3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення ст. 599 ЦК України встановлюють, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Частина 2 статті 218 ГК України та стаття 617 ЦК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення пункту 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлюють, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Це положення спрямоване на захист майнового права та інтересу стягувача (кредитора у зобов'язанні), реальне забезпечення виконання зобов'язань та рішень суду. Адже у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду та зобов'язання, стягувач (кредитор) зазнає матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та від неправомірного користування належними йому до сплати коштами. Таким чином, застосування ст. 625 ЦК України після винесення рішення суду, спонукає боржника виконати таке рішення, адже сума коштів, що підлягає до стягнення продовжує зростати до моменту фактичного виконання рішення суду і може бути стягнена за бажанням стягувача (кредитора).
Верховний суд у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-157цс16 також зробив висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та Цивільним кодексом України. Аналогічної позиції Верховний суд України дотримується і в інших своїх постановах (від 30.09.2008 у справі №1/384-07, від 30.03.2016 у справі №6-2168цс15).
Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі “Агрокомплекс проти України” (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для “законного сподівання” на виплату такої заборгованості і становить “майно” цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі “Бурдов проти Росії”, заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в ній).
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа “Юрій Миколайович Іванов проти України”, заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).
Таким чином, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання остаточного судового рішення.
Враховуючи те, що відповідачем не виконано зобов'язання за судовими рішеннями, позивач, з урахуванням позиції Верховного Суду, заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 01.02.2018 по 28.02.2021 у розмірі 382569,83 грн.
Посилання відповідача на порушення законодавства при розрахунку інфляційних втрат, суд зазначає, що судом враховується правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19). Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).
Також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі №905/21/19).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат за періоди вказані у розрахунку позивача встановив, що сума інфляційних втрат становить 382569,87 грн. Однак, у відповідності до ч.2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Таким чином, задоволенню підлягає заявлена позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 382569,83 грн.
Відповідно до розрахунку, позивач просить стягнути 3% річних в розмірі 80357,97 грн - за період з 01.02.2018 по 28.02.2021.
Суд здійснивши перерахунок 3% річних, встановив, що такі становлять 80286,48 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає до задоволення частково, у розмірі 80286,48 грн.
Відповідач наявність заборгованості за судовими рішеннями не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 382 569,83 грн - інфляційних втрат та 80286,48 грн - 3 % річних підлягають до задоволення частково.
Судові витрати.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до п. 5 ч.6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73-78, 86, 129, 221, 236-241 ГПК України, суд,
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Департаменту розвитку та експлуатації житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, буд. 6; ідентифікаційний код 38853521) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Теплокомуненерго" (79060, м. Львів, вул. Наукова, буд. 7, корпус 10; ідентифікаційний код 36079117) 382 569,83 грн - інфляційних втрат, 80 286,48 грн - 3 % річних та 6942,83 грн - судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Призначити на 15.06.2021 о 10:20 год. судове засідання щодо вирішення судових витрат позивача. Зобов'язати позивача до 07.06.2021 подати суду письмові докази понесених позивачем судових витрат. Копії вказаних доказів надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду.
Рішення складено 11.06.2021
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Н.В. Мороз