ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2021Справа № 910/5814/17
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
До Акціонерного товариства "Аграрний Фонд
Про стягнення заборгованості 9 735 014,89 грн
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
07.04.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява №130-2-12/1731 від 27.03.2017 Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Аграрний Фонд" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості 9 735 014,89 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/5814/17, розгляд справи призначено на 26.04.2017.
24.04.207 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про зупинення провадження у справі.
В судове засідання, призначене на 26.04.2017, представники сторін з'явились.
Представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі.
Клопотання обґрунтовано тим, що у провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа № 910/2530/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 14252252 грн. 39 коп., в якій призначено судову експертизу наслідки якої мають значення для розгляду даної справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2017 року провадження у справі №910/5814/17 зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/2530/16.
11.01.2021 року до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання від позивача про поновлення провадження у справі, в якому останній повідомляє, що обставини, які зумовили зупинення провадження у даній справі, усунуто, а саме 23.10.2019 року у справі №910/2530/16 прийнято рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 23 вересня 2019 року у справі №910/2530/16 залишено без змін. Ухвалою Верховного суду від 03.12.2020 касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 у справі № 910/2530/16 закрито.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 поновлено провадження по справі та призначено розгляд на 17.02.2021.
16.02.2021 позивачем подані письмові пояснення по справі.
16.02.2021 від Публічного акціонерного товариства "Аграрний Фонд" надійшли письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні призначеному на 17.02.2021 оголошено перерву до 03.03.2021.
01.03.2021 відповідачем подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні призначеному на 03.03.2021 ухвалено відкласти підготовче засідання на 24.03.2021.
24.03.2021 позивачем подані пояснення по справі.
24.03.2021 року підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Лиськова М.О. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 підготовче засідання у справі призначено на 14.04.2021.
Протокольною ухвалою суду від 03.03.2021 судом оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.03.2021.
23.03.2021 відповідачем за первісним позовом подано клопотання про відкладення розгляду справи.
24.03.2021 судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Лиськова М.О. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 судове засідання із розгляду справи по суті призначено на 14.04.2021.
Ухвалою суду від 14.04.2021, занесеною до протоколу судового засідання судом ухвалено закрити підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 19.05.2021.
19.05.2021 в судове засідання з'явилися представники сторін, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 19.05.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №502 від 29 серпня 2019 року ПАТ «ДПЗКУ» перейменовано у Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Між Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії «Бровківське ХПП» (Зерновий склад, Позивач) та Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (Поклажодавець, Відповідач) укладено договір складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013 року (далі-Договір).
Як визначено у пп. 1.1 Договору, Поклажодавець за умовами цього договору зобов'язується передати, а Зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури (далі-Зерно) в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на картонку Поклажодавця і засвідчується складськими квитанціями та в установлений строк повернути їх Поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених діючим ДСТУ.
На підтвердження факту прийняття на зберігання зерна пшениці 2 та 3 класів філією ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» було видано наступні складські квитанції:
від 20.02.2014 № 136 (АУ № 887736) на обсяг 1 509,493 тонн;
від 30.12.2014 № 153 (АУ № 887753) на обсяг 160,725 тонн;
від 04.08.2015 № 161 (АУ № 887761) на обсяг 2 314,862 тонн;
від 30.07.2014 № 149 (АУ № 887749) на обсяг 12,752 тонн.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що якість зерна, що поставляється на зберігання, повинна відповідати вимогам державних стандартів.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» якість зерна та продуктів його переробки має відповідати державним стандартам та іншим нормативним документам.
Показники якості, яким має відповідати зерно пшениці, зокрема зерно пшениці 3 класу встановлені ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови», які затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 31.03.2010 № 108 (далі - ДСТУ).
Згідно з вказаними вище складськими квитанціями показники якості зерна пшениці 3 класу обсягом 3 985,080 тонн відповідали вимогам ДСТУ, що підтверджено самою філією ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» «Бровківське ХПП».
Відповідно до п. 4.1.1. договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, яка відповідає вимогам державних стандартів, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі.
Згідно з п.4.2.1 Договору Зерновий склад має право вимагати від Поклажодавця розрахунок за надані послуги по зберіганню.
Відповідно до п.4.3.2 Договору Поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги по зберіганню.
Умовами п. 6.3 Договору визначено обов'язок Поклажодавця сплачувати вартість послуг зі зберігання в термін до 10 числа наступного за звітним місяцем.
Разом з тим, відповідно до п. 6.5 Договору у разі не відповідності фактичної кількості зерна Поклажодавцяна Зерновому складі кількості, що обліковується за даними Поклажодавця, чи погіршення його якісних показників, що підтверджується актом наявності, оплата послуг за зберігання Зерна Поклажодавцем не здійснюється до приведення кількості та якості у відповідність до кількості та якості зазначених у складських квитанціях.
Позивач звертаючись до суду із позовом вказує, що послуги, передбачені умовами Договору, почали надаватися відповідачеві ще з листопада 2013 року.
Водночас, як зазначає позивач, розрахувався відповідач за послуги тільки за період з листопада 2013 року по травень 2014 р. на суму 1 120 389,00 грн.
Позивачем на адресу ПАТ «Аграрний фонд» було направлено лист-вимогу від 20.04.2016 р. № 130-2-12/2018 та виставлено акти наданих послуг за період з червня 2014 по лютий 2016 р., з відповідними розрахунками.
Листом від 20.05.2016 року № 02-01/1180 ПАТ «Аграрний фонд» підтвердив факт не оплати послуг за Договором.
Листом від 23.02.2017 року №07-04/3/328 Відповідачем вкотре повідомлено про відмову у проведенні оплати за послуги зберігання зерна.
Таким чином в обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості за Договором, починаючи з червня 2014 року по лютий 2017 року у загальному розмірі 7 129 004,15 грн.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 49-05/13 від 01.11.2013, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором зберігання.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. 936 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 938, 946 ЦК України).
У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Пунктом 24 ст.1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
Згідно ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Окрім того на підтвердження обґрунтування своєї позиції, позивач зазначає, що згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №2392/17-34/4274/18-53 від 06.06.2019, складеного за результатами проведення комплексної судово-біологічної та товарознавчої експертизи у справі 910/2530/16, було встановлено, що зерно пшениці ПАТ «Аграрний фонд», яке перебуває на зберіганні Філії АТ «ДПЗКУ» «Бровківське ХПП» відповідає вимогам ДСТУ.
Водночас, відповідач у відзиві заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом було встановлено, що між ПАТ «Аграрний фонд» та філією ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» 01.11.2013 укладено договір складського зберігання №49-05/13 (далі - договір), згідно з яким на філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» має зберігатися, зокрема 3985,080 тонн зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю на підтвердження чого було видано складські квитанції.
Згідно з складськими квитанціями показники якості зерна пшениці 3 класу обсягом 3985,080 тонн відповідали вимогам ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови», що підтверджено самою філією ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» та зазначено в складських квитанціях на зерно.
Однак, у процесі зберігання зерна, ПАТ «ДПЗКУ» було допущено погіршення його якості, що підтверджується наступним.
17.12.2020 ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» проведено випробування пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яка зберігалася на філії ПАТ «Державна продовольчо - зернова корпорація України» «Бровківське ХПП» та складено протоколи випробувань від 17.12.2015 № 3888 та № 3889, в яких вказано, що «зерно не відповідає вимогам 6 класу ДГСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови» по показнику «Запах» та «Сміттєва домішка, зокрема, зіпсовані зерна», «Зараженість шкідниками».
У подальшому, 05.02.2016 за участі представників сторін здійснено спільний відбір проб зерна 3 класу, 2013 року врожаю, маса партії 3985,080 тонн, місце відбору - склад №1, №2, №7 ПАТ ДПЗКУ філія «Бровківське ХПП», про що складено та підписано акт відбору проб від 05.02.2016.
За результатами проведеного відбору ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» видано протокол випробувань від 17.02.2016 №436, згідно з яким проба зерна пшениці не відповідає вимогам 3 класу по показникам: «Запах» - затхлий; «Зіпсовані зерна» - 1,02 при вимозі до 3 класу не більше 0,5 кг; «Зараженість шкідниками» - довгоносик І ст. - 3 екс/кг; «Масова частка сирої клейковини» - не відмиваюча.
Також, на підтвердження факту невідповідності зерна характеристикам 3 класу ПАТ «ДПЗКУ» від ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» було видано протокол від 16.02.2016 № 321, згідно з яким проба зерна пшениці не відповідала вимогам 3 класу.
Крім того, ПАТ «Аграрний фонд» на підтвердження факту погіршення якості зерна надано експертний висновок Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи №002854п/16 від 14.03.2016.
За висновком проведеного випробування встановлено, що зерно пшениці 3 класу за фізико-хімічними показниками (зараженість шкідниками, зіпсовані зерна, колір, запах, масова частка сирої клейковини) не відповідає 6-му класу згідно ДСТУ 3768:2010 та не може бути використане на продовольчі й непродовольчі потреби.
Суд зазначає, що вищевказані докази були дослідженні про розгляді справи №910/2530/16 на підставі яких суди прийшли до висновку, що ПАТ «ДПЗКУ» порушило своє договірне зобов'язання та неналежним чином зберігало зерно ПАТ «Аграрний фонд».
Так, у пункті 9.10 постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 зазначено, що «Враховуючи те, що на складськими квитанціями № 136 від 20.02-.2014 (АУ №887736), № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753), № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761) підтверджується факт відповідності зерна ДСТУ 3768:2010 на момент передачі його на зберігання та те, що протоколом випробувань №321 від 16.02.2016 встановлено, що передана позивачем відповідачу на зберігання пшениця 3 класу 2013 року врожаю не відповідає вимогам 3 класу ДСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови" по показникам "Запах" та "Масова частка сирої клейковини", колегія суддів приходить до висновку, що філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Бровківське ХПП", в порушення умов договору складського зберігання зерна № 49-05/13 від 01.11.2013, вимог ЦК України та Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" допущено погіршення якісних показників зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю у кількості 3 985,080 тонн, яке належало на праві власності позивачу».
Таким чином, фактичні обставини, які не потребують доказування (беззаперечне підтвердження, що з боку ПАТ «Державна продовольчо- зернова корпорація України» має місце неналежне зберігання зерна, тобто порушення договірного зобов'язання, що свідчить про протиправність поведінки останнього) як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду 01.09.2020 у справі №910/2530/16, яка набрала законної сили.
Також, як на доказ того, що ПАТ «ДПЗКУ» надавались належним чином послуги позивач посилається на висновок експертів Київського науково- дослідного інституту судових експертиз від 06.06.2019 № 2392/17-34/4274/18- 53, яким нібито встановлено, що зерно пшениці 3 класу ПАТ «Аграрний фонд», яке перебуває на зберігання ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» відповідає вимогам ДСТУ.
Варто зазначити, що посилання на даний висновок є безпідставним, так як досліджуючи усі докази у їх сукупності з врахуванням експертизи, судом апеляційної інстанції у справі № 910/2530/16 також було встановлено суперечливість інформації викладеної у висновку експертів від 06.06.2019 № 2392/17-34/4274/18-53 та відповідно відсутність підстав для його врахування у справі при винесенні постанови.
Так, у пункті 11.3. постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 зазначено, що: «...встановити ідентичність та приналежність зерна пшениці, зразки якого були відібрані згідно акту огляду місця відбору об'єктів 'експертизи у рамках виконання ухвали суду №910/2530/16 від 25.07.2017 (для проведення експертизи у справі) у порівняльний спосіб до партії зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю, переданого ПАТ «Аграрний фонд» на зберігання ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (філії «Бровківське ХПП») за складськими квитанціями на зерно № 136 від 20.02.2014 (АУ № 887736), № 153 від 30.12.2014 (АУ № 887753), № 161 від 04.08.2015 (АУ № 887761), неможливо у зв'язку з невиконанням клопотання експерта від 10.09.2018року.»
А також, у пункті 9.10 постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 зазначено, що: «...враховуючи такті стандарт доказування, як "вірогідності доказів", а також те, що у висновку експертів №2392/17-34/4274/18-53 від 06.06.2019 не встановлено приналежність досліджуваного зерна пшениці як позивачу, так і відповідачу, що унеможливлює здійснення висновку про те, що викладене у цьому експертному висновку від 06.06.2019 дослідження стосувалось саме належного позивачу зерна пшениці 3 класу 2013 року врожаю у кількості 3 985,080 тонн, яке було передано відповідачу на зберігання, приходить до висновку про те, що протокол випробувань №321 від 16.02.2016 є більш вірогідним доказом, який підлягає прийняттю до уваги».
Таким чином, матеріали справи №910/2530/16 містять беззаперечне підтвердження, що зерно пшениці 3 класу 2013 року врожаю, яке належить на праві власності ПАТ «Аграрний фонд» та зберігалося на філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» за своїми якісними властивостями є таким, що не може бути використане за своїм призначенням згідно ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови», що свідчить про неналежного виконання ПАТ «ДПЗКУ» своїх зобов'язань за договором складського зберігання.
Ці преюдиціальні обставини не потребують доказування та встановлені в розділах 9 та 11 постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020.
Згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. У сі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Верховний суд у своїй постанові від 04.06.2020 по справі № 522/7758/14-ц чітко висловив свою позицію щодо преюдиційних фактів та зазначив «...Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах...».
Варто зазначити, що всі умови для преюдиційності дотримані, так як у справі № 910/2530/16 приймали участь ті ж сторони, що у справі № 910/5814/17 та рішення набрало законної сили, а доводи позивача у даній справі спрямовані на оспорювання встановлених у справі № 910/2530/16 фактів.
Крім того, ПАТ «ДПЗКУ» було надано до матеріалів справи № 910/2530/16 картки аналізу зерна від 18.02.2016 № 16, від 21.04.2016 № 96, в яких ПАТ «ДПЗКУ» чітко зазначило та визнало факт того, що зерно є нестандартним.
Варто звернути увагу, нестандартним є зерно, яке не відповідає навіть показникам зерна пшениці 6 класу. При цьому, ДСТУ 3768:2010 для показників якості зерна м'якої пшениці містить лише 6 класів.
Отже, можна зробити висновок, що ПАТ «ДПЗКУ» вищевказаними доказами, підтвердило факт того, що зерно є нестандартними та навіть не відповідає за показниками якості зерну пшениці 6 класу, і як наслідок спірне зерно явно не можна використати за первісним призначенням (копії карток аналізу зерна від 18.02.2016 № 16, від 21.04.2016 № 96 додаються).
Таким чином, вбачається, що позивачем послуги по зберіганню зерна ПАТ «Аграрний фонд» надавалися неналежним чином та було допущено втрату якісних показників зерна пшениці 3 класу до взагалі некласного зерна.
Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/2530/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
З огляду на встановлені у справі №910/2530/16 обставини, що з боку ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» мало місце неналежне зберігання зерна, тобто порушення договірного зобов'язання, що свідчить про протиправність поведінки останнього, позовні вимоги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (надалі - позивач) до Акціонерного товариства "Аграрний Фонд" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості 9 735 014,89 грн. за зберігання зерна задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
З огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та не доведеними належними доказами у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення 11.06.2021
Суддя М.О. Лиськов