ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2021Справа № 46/528-б (910/14741/20)
За позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Державної акціонерної компанії "Хліб України"
про стягнення 362 802,01 грн. в межах справи № 46/528-б
Суддя Івченко А.М.
Представники:
від ДАК "Хліб України": Ольмезов В.А.;
від АТ "Укрексімбанк": Головіна О.І.;
від позивача: Уманець С.Г.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості у розмірі 362 802,01 грн.
Матеріали справи № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України", у зв'язку з надходженням апеляційної скарги, супровідним листом Господарського суду міста Києва скеровані до Північного апеляційного господарського суду та станом на 29.09.2020 до Господарського суду міста Києва не повертались.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне прийняти справу до свого провадження, призначити її до розгляду у судовому засіданні після повернення справи до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 прийнято справу № 910/14741/20 до свого провадження; відкрито провадження у справі № 910/14741/20; зобов'язано учасників провадження у справі надати суду письмові обґрунтовані пояснення по справі; позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; встановлено строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України до 20.10.2020; встановлено строк для подання відповіді на відзив з урахуванням ст. 166 ГПК України до 01.11.2020.
23.10.2020 від відповідача надійшов відзив.
26.11.2020 від позивача надійшли пояснення.
15.01.2021 матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 призначено розгляд справи на 07.04.21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 закрито підготовче провадження з розгляду заяви Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення в межах справи № 46/528-б; призначено розгляд заяви до розгляду по суті на 09.06.21.
У судовому засіданні 09.06.2021 розглядався по суті позов.
Представник учасників провадження у справі надали пояснення по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 362 802,01 грн в межах справи № 46/528-б Господарський суд міста Києва
21.10.2019 р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості у розмірі 362 802,01 грн.
Між AT «ДПЗКУ» (Орендодавець) та ДАК «Хліб України» (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 454.
Однак, Боржником умови Договору № 454 порушено, з огляду на що з метою стягнення заборгованості за період прострочки з жовтня 2017 року по липень 2019 року AT «ДПЗКУ» було подано позовну заяву про стягнення заборгованості за відповідний період на суму 619 335,06 грн, а також нараховано штрафні санкції, інфляційні втрати, 3 % річні.
Відповідно до п. 1.1 договору № 454 Орендодавець передає належні йому на праві власності, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлові приміщення.
Згідно з п. 2.1 договору № 454 Орендар вступає у строкове платне користування Об'єктом оренди з моменту підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі орендованих приміщень.
04.10.2017 сторонами підписано акт приймання-передачі до договору №454.
Пунктами 3.1-3.4 договору №454 врегульовано, що розмір орендної плати за перший місяць користування приміщеннями, що орендуються становить 26040,00 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 4340,00 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Розрахунки здійснюються у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Орендодавця. У разі користування орендованим приміщення протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців дії Договору), добова оплата за дні користування визначається на основі плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
На виконання умов Договору №454 та згідно актів наданих послуг, АТ «ДПЗКУ» було виставлено рахунки Боржнику, згідно яких сума заборгованості за період з серпня 2019 року по червень 2020 року становить 333 010, 64 грн.
П. 3.6 договору № 454 закріплено, що Орендар зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Орендодавця орендну плату не пізніше 3 робочих днів з моменту виставлення Орендодавцем рахунку.
Орендарю виставлялися акти наданих послуг та рахунки для проведення оплати послуг до договору № 454.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання має у виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 610 ЦКУ несплата боржником суми боргу вважається порушенням зобов'язання. У разі його порушення настають правові наслідки, передбачені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦКУ).
Ч. 1 ст. 612 ЦК України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
П. 8.1 договору № 454 закріплено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
П. 8.2 Договору визначено, що за порушення терміну строку сплати орендної плати, Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Також згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо періодів виникнення заборгованості, то розрахунок проведено з урахуванням п.3.6 Договору №454, відповідно до якого Орендар зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Орендодавця орендну плату не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту виставлення Орендодавцем рахунку.
Таким чином, заборгованість ДАК «Хліб України» перед АТ «ДПЗКУ» за договором №454 за період з серпня 2019 року по червень 2020 року, включаючи штрафні санкції, інфляційні втрати та 3 % річні, становить: 333 010, 64 грн (основна заборгованість) + 3 445,92 грн (інфляційні втрати) +4 335,75 грн. (3 % річних)+ 22009,70 грн. (пені) = 362 802,01 грн.
З метою досудового вирішення спору, у тому числі за договором №454, боржнику направлявся лист-вимога від 21.08.2019 №130-2-19/5243, однак, він залишився без задоволення.
Відповідачем у поданому відзиві зазначено про визнання позовних вимог частково, оскільки, загальна заборгованість AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» по договорам № 09/12275 та № 12281 за період з липня 2020 р. по серпень 2020 р. становить 9 384,42 грн.
20.01.2020 ДАК «Хліб України» заявило AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зарахування зустрічних однорідних вимог за Договором №454 від 04.10.2017 та Договорами №09/12275 та №12281 від 01 квітня 2013 на суму 9 384,42 грн.
Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ст. 601 Цивільного кодексу України).
Однак, відповідно до предмету даного договору та акта приймання-передачі Обладнання від 01.04.2013 Орендодавець (Відповідач) передав у користування Орендаря (Позивача) обладнання - прилад INFRATEC 1241.
Пунктом 14.1. Договору термін його дії визначений до 31 грудня 2013 року. Відповідно до п. 14.2. Договору дія договору автоматично продовжується на той же самий строк, якщо жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення його дії на протязі одного місяця до закінчення строку, вказаного у п. 14.1. Договору.
Позивач листом від 14.06.2019 № 328 на адресу ДАК «Хліб України» повідомив про те, що прилад INFRATEC 1241 за актом приймання-передачі може бути отриманий за адресою: м. Одеса, вул. Хлібна Гавань, 4 з 8.00 до 17.00 час у робочі дні.
24 червня 2019 року позивач направив на адресу відповідача лист №489 про розірвання договору №09-12275 від 01.04.2013 року. До листа було додану додаткову угоду про розірвання договору у двох примірниках. Вказаний лист та додаткова угода були отримані ДАК «Хліб України» 25.09.2019, про що свідчить зворотне повідомлення відділення поштового зв'язку.
На лист позивача від 14.06.2019 № 328 отримана відповідь відповідача за №1-2-452/2-10/228 від 23.07.2019, яким останній підтвердив закінчення договору 31.12.2019.
Тобто, позивач у визначений Договором строк надіслав на адресу відповідача повідомлення про припинення Договору з 01.01.2020, яке фактично є відмовою позивача від продовження дії договору на наступний строк. Крім того, листом від 23.07.2019 відповідач підтвердив припинення договору 31.12.2019. У зв'язку з припиненням строку договору нарахування орендної плати за 2020 рік є безпідставним.
Щодо зазначеної заборгованості відповідача за договором № 12281 від 01.04.2013, слід зазначити, що боржником не надано документів, які підтверджують наявність відповідної заборгованості АТ «ДПЗКУ» перед ДАК «Хліб України».
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
За статтею 165 ГПК України до відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
В порушення вимог ГПК України відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення проти позову.
Статтею 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Крім того, частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов'язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014).
Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).
Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п.145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.
Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява №38722/02).
В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з'ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.
При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верхового Суду від 07.02.2018 року у справі №923/970/16).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної акціонерної компанії "Хліб України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 20047943) на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 37243279) 333 010,64 грн основної заборгованості за договором оренди № 454 від 04.10.2017 (за період з серпня 2019 року по червень 2020 року), 3 445,92 грн інфляційних втрат, 4 335,75 грн 3 % річних, 22009,70 грн пені, 5 442,05 грн судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 11.06.2021
Суддя А.М.Івченко