Апеляційне провадження № 22-ц/824/5414/2021
Справа 761/27802/19
Іменем України
09 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Рибака М.А. в м. Київ 16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Шевченківський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини та звільнення від сплати аліментів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини та звільнення від сплати аліментів.
Позов мотивовано тим, що він перебував з відповідачем у шлюбі з 01 червня 2007 року, шлюб розірваний рішенням суду від 18 липня 2014 року. Під час шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якої стягуються аліменти в розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) позивача на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року, за яким відкрито виконавче провадження та ним сплачуються аліменти в твердій грошовій сумі.
Вказував, що після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати з матір'ю, остання перешкоджає позивачу у спілкуванні з дитиною та не надає йому можливості приймати участь у її вихованні, в зв'язку з чим він був вимушений звернутися до органу опіки, розпорядженням яких йому встановлено графік побачень з дочкою, а рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2018 року - зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 , перешкод у спілкуванні з дитиною та визначено спосіб участі позивача як батька у її вихованні та спілкуванні, на сьогодні рішення суду не виконується.
Після того, як майже п'ять років позивач не бачиться і не спілкується з дитиною внаслідок постійного перешкоджання з боку відповідача, у нього виникла підозра, що ОСОБА_4 не є його дитиною.
На підставі вищевикладеного просив виключити відомості про ОСОБА_1 як батька дитини з актового запису № 1414 про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного 21 липня 2012 року відділом Реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві; звільнити ОСОБА_1 від сплати на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 ; покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини, на які посилався в позові.
Вказував, що судом першої інстанції в рішенні зазначено, що ним вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи та забезпечення участі відповідача разом з дитиною у її проведенні; незважаючи на такі встановлені обставини, суд дійшов суперечливого висновку, що відповідач належним чином не повідомлена про вказаний позов і про необхідність збору біологічних зразків для проведення експертизи, тому не може свідчити про її ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.
Вважав, що такий висновок суду не відповідає як обставинам, встановленим самим судом, так і нормам процесуального та матеріального права, а також висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права до цих спірних правовідносин, викладених в постановах від 17 червня 2020 року у справі № 201/6094/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 149/2562/18.
Зазначив, що ним надано суду додаткові докази на підтвердження того, що весь час, який справа перебуває в суді, відповідач отримує кореспонденцію за своїм місцем проживання, зокрема із виконавчої служби, а кореспонденцію, яка надходить із суду, навмисно не отримує. Проте суд не надав належної правової оцінки цим обставинам, які мають суттєве значення для справи, і дійшов помилкового висновку про відсутність в матеріалах справи доказів про повідомлення відповідача належним чином про розгляд справи і проведення експертизи.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини та звільнення від сплати аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав поданого позову - відсутності кровного споріднення між ним та ОСОБА_4 .
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що на а. с. 71 - 74 т. 1 знаходиться копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, а саме 21 липня 2012 року за № 00076075420 реєстратором Відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві здійснено актовий запис № 1414 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
На а. с. 165 т. 1 знаходиться копія актового запису про народження № 1414 від 21 липня 2012 року, складеного Шевченківським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно свідоцтва про народження, виданого Шевченківським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану 08 листопада 2016 року, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 21 липня 2012 року складено відповідний актовий запис № 1414 (а. с. 14 т. 1).
Згідно листа Шевченківського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 21 серпня 2019 року, відомості про батька ОСОБА_1 записані на підставі актового запису про шлюб № 441 від 01 червня 2007 року, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва (а. с. 112 т. 1).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2014 року шлюб, зареєстрований 01 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 441 - розірвано (а. с. 15 - 16 т. 1).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини усіх видів заробітку до досягнення ОСОБА_4 повноліття, починаючи з 25 липня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 18 - 23 т. 1).
На а. с. 49 т. 1 знаходиться копія акту обстеження житлово-побутових умов дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 29 червня 2016 року за адресою АДРЕСА_1 ; зроблено висновок про створення належних умов для всебічного розвитку дитини.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2018 року у справі № 761/23426/17 зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначено способи участі ОСОБА_1 як батька у вихованні і спілкуванні з малолітньою донькою шляхом встановлення графіку побачень та спільного відпочинку; зобов'язано ОСОБА_3 передавати доньку батьку у час, визначений для їх зустрічей, за фактичним місцем проживання доньки; заздалегідь повідомляти батька про зміну місця проживання дитини та її навчання; не створювати ОСОБА_8 перешкод під час відвідування дитини у дитячому дошкільному/шкільному закладі під час святкових чи тематичних заходів (а. с. 26 - 30 т. 1).
За рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2018 року у справі № 761/23426/17 видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження 19 жовтня 2018 року (а. с. 75 - 76 т. 1).
На а. с. 31, 172 т. 1 знаходиться копія вимоги державного виконавця від 19 лютого 2019 року та від 28 серпня 2019 року, якою зобов'язано ОСОБА_3 передавати доньку батьку у час, визначений для зустрічей батька з донькою за фактичним місцем проживання доньки; з метою контролю за виконанням рішення суду та неухиленням боржника від виконання, призначена перевірка виконання і вказано дату перевірки.
На а. с. 173 - 174 т. 1 знаходиться копія заяви боржника ОСОБА_3 на ім'я начальника відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 19 вересня 2019 року про неможливість виконання рішення суду в зазначений час.
Постановами державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ від 06 травня 2019 року, 27 листопада 2019 року у ВП № 57457509 на ОСОБА_3 накладено штраф в розмірі 1700 грн. та 3400 грн. відповідно за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця (а. с. 32 - 34, 177 - 178 т. 1).
На а. с. 179 - 182 т. 1 знаходяться реєстри відправлених листів боржникам, в тому числі боржнику ОСОБА_3 у виконавчому провадженні ВП № 57457509, та роздруківка перевірки статусу відстеження, згідно якого відправлення вручені за адресою АДРЕСА_1 .
На а. с. 35 - 45 т. 1 знаходяться матеріали поліцейських перевірок, довідок та висновків за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 за 2017 - 2019 роки про те, що колишня дружина не надає можливості побачитися з дитиною.
Згідно листів служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 листопада 2018 року, 01 вересня 2019 року на адресу ОСОБА_1 за його заявами щодо перевірки житлово-побутових умов проживання дитини, двері за вказаною адресою не відчиняють, засобом телефонного зв'язку з працівниками служби не спілкуються, на запрошення з'явитися до служби не реагують (а. с. 46, 47 т. 1).
На а. с. 70 т. 1 знаходиться копія довідки про розмір аліментів, сплачених у твердій грошовій сумі, видана Солом'янським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ 25 червня 2019 року, згідно якого з червня 2018 року по травень 2019 року ОСОБА_1 дійсно сплачував аліменти на користь ОСОБА_3 в зазначеному у довідці розмірі.
Згідно довідки Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ від 28 серпня 2020 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 28 серпня 2020 року по сплаті аліментів відсутня (а. с. 214 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі статтею 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статті 126 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Зазначений правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 201/6094/18 (провадження № 61-5044св20), від 09 вересня 2020 року в справі № 277/836/16-ц (провадження № 61-48029 св 18) та належним чином врахований судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з'ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з'ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Встановлено, що у справі судом першої інстанції двічі призначалася судово-медична молекулярно-генетична експертиза аналізу ДНК, проведення якої доручалося Київському міському клінічному бюро судово-медичних експертиз (м. Київ, вул. Докучаївська, 4).
Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2019 року в даній справі за клопотанням відповідача призначено проведення судово-медичної генетичної експертизи (встановлення батьківства), поставивши перед експертами питання, чи являється ОСОБА_1 біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якої є ОСОБА_3 ; зобов'язано відповідача у визначений експертами час з'явитися разом з дитиною до експертної установи; роз'яснено учасникам справи наслідки ухилення від подання експертам необхідних матеріалів, документів, або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо (а. с. 120 - 121 т. 1).
Згідно листа Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 13 січня 2020 року, повідомлено суд про неможливість проведення експертизи, призначеної ухвалою від 18 вересня 2019 року, в зв'язку з тим, що незважаючи на неодноразові призначення дати відбору, ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з'явилася (а. с. 134 т. 1).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2020 року справу направлено для проведення раніше призначеної судово-медичної генетичної експертизи, поставивши на вирішення експертизи питання, чи являється ОСОБА_1 біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якої є ОСОБА_3 ; зобов'язано відповідача у визначений експертами час з'явитися разом з дитиною до експертної установи; роз'яснено учасникам справи наслідки ухилення від подання експертам необхідних матеріалів, документів, або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо (а. с. 202 - 203 т. 1).
Згідно листа Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 29 жовтня 2020 року, повідомлено суд про неможливість проведення експертизи, призначеної ухвалою від 27 серпня 2019 року, в зв'язку з тим, що 23 жовтня 2020 року ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з'явилася (а. с. 229 т. 1).
Із матеріалів справи вбачається, що надіслана судом першої інстанції кореспонденція засобами поштового зв'язку, адресована відповідачу ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі судові повістки і листи з повідомленням про необхідність явки до експертної установи на відбір зразків крові, повернулась до суду з відміткою поштової служби «за закінченням терміну зберігання», тобто фіксація отримання відповідачем кореспонденції відсутня (а. с. 110 - 111, 124, 125, 133, 199, 234, 238).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц, повернення повістки про виклик до суду із причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце її розгляду.
В подальшому Верховний Суд неодноразово підтримував зазначений висновок, зокрема, в постанові від 17 березня 2021 року в справі № 554/5677/16-ц (провадження № 61-3530св20), від 10 березня 2021 року в справі № 750/10938/15 (провадження № 61-18691св20) та інших, що було належно враховано судом першої інстанції і зроблено правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд, що відсутність доказу належного інформування відповідача про час і місце її розгляду справи та необхідність забору біологічних зразків для проведення експертизи не може свідчити про її ухилення від проведення зазначеної експертизи.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що такий висновок суду не відповідає обставинам, встановленим судом, нормам матеріального та процесуального права, а також не погоджується з посиланням позивача на правові висновки Верховного Суду, викладених в постановах від 17 червня 2020 року у справі № 201/6094/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 149/2562/18, як нерелевантні, оскільки в цих справах правові висновки були зроблені за інших обставин, зокрема, Верховним Судом не встановлювалася відсутність доказів належного інформування учасника справи про час і місце її розгляду.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами позивача в апеляційній скарзі, що висновки суду про відсутність доказів повідомлення відповідача про вказаний позов суперечать іншим висновкам суду, що ним вжито належних процесуальних заходів з метою проведення експертизи та забезпечення участі відповідача разом з дитиною у її проведенні, з огляду на те, що відповідні процесуальні заходи, які може вжити суд, обмежуються положеннями ЦПК України, і з їх вичерпанням необхідний результат, в даному випадку, інформування учасника справи, може і не бути досягнутим.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач умисно не отримує кореспонденцію з суду та достеменно обізнана про наявність даного позову, є нічим не підтвердженими припущеннями, а отже відхиляються апеляційним судом, оскільки надані позивачем з матеріалів виконавчого провадження роздруківки перевірки статусу відстеження, згідно якого відправлення державного виконавця були вручені відповідачу, як не підтверджують, так і не спростовують цих обставин.
Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав належну правову оцінку поведінці відповідача, яка полягає в ухиленні останньої від проведення експертизи та зловживання своїми правами, що судом неправильно застосовано положення ст. 109 ЦПК України та висновки Верховного Суду щодо її застосування у відповідних спірних правовідносинах.
При розгляді даної справи апеляційним судом враховано обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, та необхідність врахування якнайкращих інтересах дитини у вигляді збереження її зв'язків із сім'єю, згідно з роз'ясненнями Європейського суду з прав людини.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 11 червня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.