справа № 761/8702/20
провадження № 22-ц/824/8111/2021
09 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Гайворонському В. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кияшко Аліна В'ячеславівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргоюОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року у складі судді Виниченко Л. М.,
встановив:
13.03.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень від 29.09.2020 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 17 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В. та зареєстрований в реєстрі за №2316. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 658 929,11 грн, що складаються з основної заборгованості - 240 433 грн, інфляційних збитків -354 542,50 грн, трьох відсотків річних - 63 953,61 грн.
Посилалась на ті підстави, що 14 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зіненко Н. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1227.
17 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та нею, ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В., зареєстрований в реєстрі за № 2316.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року (справа №2604/8340/12) було скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов ОСОБА_3 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 14 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зіненко Н. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1227; витребувано квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 та передано власнику ОСОБА_3 . Виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 .
Оскільки на момент укладення 17 листопада 2011 року договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 не був її власником, цей договір має бути визнаний недійсним в судовому порядку.
Оскільки після прийняття остаточного судового рішення продавець спірної квартири - ОСОБА_2 не повернув їй отримані ним грошові кошти за квартиру в сумі 240 433 грн, вказана сума у відповідності до ст. 216 ЦК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Оскільки з часу сплати позивачем відповідачу грошових коштів в рахунок вартості квартири ця сума зазнала знецінення, просила стягнути вказану суму з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 2011 р. по 2020 р.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування збитків кошти у розмірі 240 433 грн. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Також просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати по сплаті судового збору.
Свої доводи мотивує тим, що обґрунтовуючи підстави позову необхідністю стягнення на її користь витрат на придбання майна, яке у подальшому було витребувано власником, посилаючись на положення ст. 216 ЦК України, позивачем було обрано невірний спосіб захисту своїх цивільних прав.
При цьому суд першої інстанції вирішив захистити її права у спосіб, про який вона не просила, а саме застосувати до спірних правовідносин положення ст. 661 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Петренко І. Л. просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Луценко В.Ю. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Петренко І.Л. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п'ятої ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
17 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким позивач придбала у відповідача однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).
На момент вчинення вказаного правочину відчужуване майно належало відповідачу ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2011 року, укладеного між ним та ОСОБА_3 (а.с.7-8).
Пунктами 3.1 договору від 17 листопада 2011 року визначено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 240 433 грн, які покупець зобов'язаний сплатити продавцю під час оформлення цього договору. Сторони своїми підписами на цьому договорі підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.
Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2017 року, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року (справа №2604/8340/12) задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи: Відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним і витребування майна з чужого незаконного володіння.
Визнано недійсним Ддговір купівлі - продажу квартири від 14 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зіненко Н. Л. та зареєстрований в реєстрі за №1227.
Витребувано квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 та передано її власнику ОСОБА_3 .
Виселено ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 .
При судом було встановлено, що правовий статус ОСОБА_8 , як добросовісного набувача вищевказаної квартири, не оспорювався, а тому додаткового визнання за рішенням суду не потребував.
У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 1 ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
У постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі 6-1376цс16 викладено правовий висновок про те, що статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу його не можна витребувати в нього; одним із чинників дотримання принципу пропорційності при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України.
Отже, у разі якщо позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що встановленим законом способом захисту прав покупця, який не знав і не міг знати про неможливість відчуження майна продавцем, є відшкодування заподіяних йому збитків з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач просила захистити свої права посилаючись на положення ст. 216 ЦК України, шляхом застосування правових наслідків недійсності правочину, а суд першої інстанції вирішив захистити її права у спосіб, про який вона не просила, а саме застосувати до спірних правовідносин положення ст. 661 ЦК України є необґрунтованими, оскільки зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Таким чином, у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.
Тому неправильне зазначення позивачем правових норм на обґрунтування позову (статті 203, 215, 216 ЦК України ) не є визначальним для суду при вирішенні питання про те, яким законом потрібно керуватися при захисті права позивача на відшкодування вартості квартири, що вибула з її власності внаслідок незаконності та протиправності первісного набуття прав на неї відповідачем.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15 квітня 2020 року (справа №489/3570/16-ц).
Оскаржуване судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування збитків коштів в розмірі 240 433 грн відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного розгляду.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування збитків коштів в розмірі 240 433 грн залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк