Справа №362/3914/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6056/2021
25 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Зиль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Роздимахи Сергія Миколайовича на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2020 року (суддя Кравченко Л.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
у липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом та, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача борг у сумі 1 680 657грн 53коп та судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що у листопаді 2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , користуючись дружніми відносинами з ним та третьою особою, звернулися до них з проханням позичити грошові кошти в сумі, еквівалентній 50 000 дол. США. Не маючи змоги отримати кошти із заощаджень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 досягли згоди з ним та ОСОБА_3 про те, що вони отримають на своє ім'я кредит у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» під заставу наявної у їх власності квартири та передадуть отримані кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Одночасно з цим, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 напишуть розписки про факт отримання ними грошових коштів, як підтвердження взяття на себе зобов'язання з їх повернення. Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щомісячно повертатимуть ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кошти в сумі, необхідній для погашення заборгованості за кредитом перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Позивач стверджував, що 10 листопада 2006 року уклав із ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір про відкриття кредитної лінії № 48-06-Ил/02 на суму 50 000 дол. США. В той же день між банком, ним та ОСОБА_3 був підписаний іпотечний договір про передачу належної їм квартири в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних коштів. Цього ж дня грошові кошти в сумі 50 000 дол. США ними були передані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які використали їх з метою приватизації та будівництва будинку на земельній ділянці, яка була виділена ОСОБА_1 .
Позивач посилався на те, що у 2010 році він та третя особа почали отримувати телефонні дзвінки з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з інформацією щодо наявної заборгованості по сплаті кредиту. Він звернувся до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з вимогою
сплатити всю суму боргу та заборгованість по відсоткам, але вони запевнили, що всі платежі з погашення кредиту перед банком вони здійснюють самостійно в повному обсязі і жодних проблем з банком не виникне. На підтвердження своїх слів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 написали розписку від 14 червня 2010 року, якою підтвердили наявність боргу перед ним із зобов'язанням повернути його до 30 грудня 2010 року.
Позивач зазначав, що вказана розписка є документом, що підтверджує факт укладення договору позики між ним, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно до умов вказаної позики, відповідач у повній мірі визнає, що всю суму 50 000 дол. США передано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та вся сума штрафних санкцій і відсотків за кредитним договором підлягають оплаті ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , повний розрахунок з банком буде здійснений до 30 грудня 2010 року.
Позивач стверджував, що 28 травня 2017 року та повторно 4 липня 2017 року ним на адресу відповідача були направлені вимоги про сплату боргу, однак борг у повному обсязі повернуто не було, але відповідач частково сплачувала боргове зобов'язання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок третьої особи.
Позивач вважав, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є солідарними боржниками, тому він, як кредитор, має право пред'явити вимогу до одного із солідарних боржників, тому просив стягнути з ОСОБА_1 борг у сумі 50 000 доларів США, що еквівалентно 1 350 000грн, за період з 1 січня 2011 року по 1 березня 2019 року пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних у сумі 330 657грн 53коп.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 14 червня 2010р.: основну суму боргу в розмірі 1 250 000грн, 3% річних, нарахованих на основну суму боргу в розмірі 330 657грн 53 коп. та судові витрати в розмірі 3 306грн 58 коп., а всього - 1 583 964грн 11 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 5 503грн 42 коп. В іншій частині позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Роздимаха С.М. просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.
Представник відповідача посилається на наявність рішення Оболонського районного суду міста Києва у справі № 2-3532/2011 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення того самого боргового зобов'язання, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 399225грн, що еквівалентно 50 000 доларів США, та відповідні судові витрати. У рішенні суду зазначено, що борг у сумі 50 000 доларів США був отриманий ОСОБА_4 , а підстав для стягнення боргу з ОСОБА_1 не встановлено, так як вона грошові кошти не отримувала. Вказане рішення суду набрало законної сили, тому позивач не мав правових підстав для звернення до суду з аналогічним позовом, а суд першої інстанції повинен був закрити провадження у даній справі.
Також представник відповідача зазначає про ненадання судом оцінки наявним у матеріалах справи розпискам від 1 квітня 2010 року та 14 червня 2010 року, що у розписці, на підставі якої судом прийнято рішення, не зазначено про отримання ОСОБА_1 грошових коштів та що кредит ОСОБА_2 був отриманий для ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а суд не визначився із правовідносинами, які виникли між сторонами.
Крім того представник відповідача стверджує, що на момент прийняття позовної заяви та призначення її до розгляду був пропущений строк позовної давності, ОСОБА_1 приймала участь в судовому розгляді в суді першої інстанції самостійно, без адвоката, а тому не знала, не усвідомлювала і не розуміла свого права заявити про застосування строків позовної давності, а суд не роз'яснив їй право зробити таку заяву.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
У поданих поясненнях представник ОСОБА_2 - адвокат Щелков П.С. зазначає, що Оболонським районним судом м. Києва дійсно було прийнято рішення про стягнення боргу з ОСОБА_4 , але на підставі розписки від 1 квітня 2010 року, а даний позов заявлено на підставі розписки від 14 червня 2010 року, яка була підписана не тільки ОСОБА_4 , але і ОСОБА_1 , і пред'явлений даний позов тільки до ОСОБА_1 , тому предмет і підстави позовів є різними і відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.
Також представник позивача вважає, що врахуванню при вирішенні даного спору підлягає той факт, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак на підставі розписки від 14 червня 2010 року борг зобов'язана сплатити ОСОБА_1 , яка визнавала свій обов'язок під час розгляду справи судом першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Роздимахи С.М., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Щелкова П.С. та третьої особи ОСОБА_3 , які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 14 червня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 була написана розписка, в якій зазначено, що 10 листопада 2006 року за їх сприяння був взятий кредит у сумі 50 000 доларів США у банку «Фінанси та кредит» ОСОБА_2 під залог квартири. Також у розписці зазначено, що на даний момент зобов'язання, які були надані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , не виконані та борг не повернутий. Зобов'язуються виплачувати та погашати кредит згідно умов іпотечного договору, пов'язаного з предметом іпотеки. Повний розрахунок у сумі на день погашення кредиту (зі всіма штрафними санкціями) зобов'язуються провести до 30 грудня 2010 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, який підтверджено написанням відповідачем розписки 14 червня 2010 року, борг не повернений, а відтак підлягає стягненню з врахуванням положень ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він не ґрунтується на нормах матеріального права та наданих сторонами доказах.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише
укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення та дати отримання коштів.
Аналізуючи розписку від 14 червня 2010 року, яка підписана ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що вона не містить підтвердження отримання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 50 000 доларів США від ОСОБА_2 у борг, а також зобов'язання їх повернути, тобто зазначена розписка не містить істотних умов договору позики.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 не заперечує передання ОСОБА_2 50 000 доларів США у борг, але стверджує, що вказані грошові кошти були отримані ОСОБА_4 .
Під час апеляційного розгляду третя особа ОСОБА_3 підтвердила, що грошові кошти у сумі 50 000 доларів США ОСОБА_2 у борг передавалися один раз у 2006 році, що також не спростовував представник позивача.
Отже, договір позики був укладений у 2006 році, що підтверджено розпискою, написаною ОСОБА_4 10 квітня 2010 року.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 листопада 2011 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 399 225грн, що еквівалентно 50 000 доларам США (справа 2-3532/2011).
Також у рішенні суду зазначено, що ОСОБА_4 визнав отримання грошових коштів у розмірі 50 000 доларів США від ОСОБА_2 , а судом встановлено, що ОСОБА_1 грошові кошти у позику не отримувала, у належній формі не поручалася перед ОСОБА_2 за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики, а відтак суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, та обставина, що договір позики був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у 2006 році, а ОСОБА_1 грошові кошти у борг не брала, були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, сторони та третя особа у справі № 2-3532/2011 ті ж, що і у даній справі, а відтак вказані обставини не підлягали доказуванню у даній справі.
Суд першої інстанції на вказані обставини та докази уваги не звернув, не встановив коли саме і хто отримував у ОСОБА_2 грошові кошти у борг, та прийшов до помилкового висновку, що розписка від 14 червня 2010 року підтверджує укладення договору позики між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .
Той факт, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а рішення суду про
стягнення з нього боргу залишилося невиконаним, не може бути підставою для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , так як суду не надано доказів, що відповідач є спадкоємцем боржника.
Доводи представника позивача, що розписка від 14 червня 2010 року підтверджує зобов'язання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повернути грошові кошти, які ОСОБА_2 взяв у якості кредиту в банку «Фінанси і кредит» у розмірі 50 000 доларів США у строк до 31 грудня 2010 року, що підтверджує факт грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для висновку про укладення між позивачем та відповідачем договору позики та стягнення з ОСОБА_1 боргу за договором позики, так як рішенням суду було встановлено, що договір позики був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і саме на ОСОБА_4 суд поклав обов'язок повернути борг, прийшовши до висновку про відсутність солідарної відповідальності ОСОБА_1 за даним договором позики. З вказаним рішенням суду погодився ОСОБА_2 і розписку від 14 червня 2010 року під час судового розгляду справи № 2-3532/2011 не пред'являв.
Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 визнавала своє зобов'язання погасити борг, вносила грошові кошти на рахунок ОСОБА_3 , не можуть бути підставою для задоволення позову, так як матеріали справи не містять даних про визнання ОСОБА_1 позову, її представником подана апеляційна скарга на рішення суду, що підтверджує заперечення відповідача проти наявності її обов'язку погашати борг ОСОБА_4 .
Твердження представника позивача, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю, а отримані у борг грошові кошти були використані в інтересах сім'ї, не є підставою для задоволення позову у даній справі, так як вказані обставини не були підставою позовних вимог та предметом судового розгляду.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позовних вимог.
Разом з цим, доводи апеляційної скарги про закриття провадження у справі, оскільки існує рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є безпідставними, так як позов у даній справі обґрунтовувався розпискою від 14 червня 2010 року, яка не була підставою позовних вимог у справі № 2-3532/2011.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають наданим доказам, при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, відповідачу підлягає відшкодуванню сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги у повному обсязі.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Роздимахи Сергія Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який проживає у АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка проживає у АДРЕСА_2 , судові витрати у сумі 13 215 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк