ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
04 грудня 2019 року м. Київ № 826/6704/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника позивача Рибачок А.О., представника відповідача Севрук К.Г., розглянувши в підготовчому судовому засіданні клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Адвокатського об'єднання «Юскутум» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування рішення,
установив:
19.05.2017 Адвокатське об'єднання «Юскутум» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби інтелектуальної власності України про визнання протиправним та скасування рішення від 10.08.2016 про відмову у реєстрації знаку для товарів і послуг « фуфlaw ».
В обґрунтування заявленого позову позивачем зазначено, що рішення від 10.08.2016 про відмову у реєстрації знаку для товарів і послуг « фуфlaw » є незаконним й порушує права позивача, закріплені Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг». Крім того, відповідач не є спеціалізованим органом у сфері мовної політики для того, щоб надавати оцінку критерію засмічення мови. При цьому, законодавством не передбачено прямої заборони на використання жаргонізмів для знаків для товарів та послуг.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2017 у справі відкрито провадження і призначено її до судового розгляду.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснюється відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Згідно розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2019 №525, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2019, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Чудак О.М.
Відповідно, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2019 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2019 замінено відповідача правонаступником - Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
30.10.2019 до суду надійшло клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.
В судовому засіданні 04.12.2019 представник відповідача клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував.
В свою чергу суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, враховує наступне.
Згідно статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні (відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування).
Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти, які стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління від інших актів, є їх виражений правозастосовчий характер, а також їх конкретність, зокрема: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; зникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні акти можуть бути оскаржені особами, які в них зазначені або безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника справи. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з частиною першою статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
За таких обставин, спір про скасування рішення про відмову в реєстрації знака для товарів і послуг безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності.
Відповідно до частини першої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
Отже, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для захисту прав інтелектуальної власності позивача, тобто цивільного права, а отже не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №804/629/16, Верховного Суду від 26.03.2019 у справі №910/13908/17, Верховного Суду України від 16.06.2015 у справі №826/8805/14.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд України наголосив на тому, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та в наступному отримання заявником Свідоцтва України на знак для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на вказаний знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Водночас відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на час звернення позивача з позовом до суду, ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Підвідомчість господарським судам справ з інтелектуальної власності встановлювалася статтею 16 ГПК України.
Згідно з приписами частин першої та другої статті 4 ГПК України (у новій редакції, чинній з 15.12.2017) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов'язаний із захистом прав інтелектуальної власності, то з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2018 у справі №910/18195/17 (провадження №12-159гс18) та у постанові від 29.05.2019 у справі №826/15263/18.
З огляду на вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження в адміністративній справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною другою статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у загальній сумі 1600 грн згідно квитанції, наявної в матеріалах справи.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI.
Пунктом п'ятим частини першої статті 7 вказаного Закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 1600 грн з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України задовольнити.
Провадження у справі №826/6704/17 за позовом Адвокатського об'єднання «Юскутум» до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності віднесено до юрисдикції відповідного місцевого господарського суду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів за правилами, встановленими статтями 294-297 КАС України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст ухвали складено й проголошено в судовому засіданні 04.12.2019.
Суддя О.М. Чудак