Справа № 191/1785/21
Провадження № 2/191/572/21
10 червня 2021 року м. Синельникове
Суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Прижигалінська Т.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач звернулася до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
При цьому, позивач просила звільнити її від сплати судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13.08.2008 року між мною та Закритим акціонерним товариством «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № 85-2008, за яким вона отримала кредит у розмірі 10034 грн. 00 коп. строком на 60 місяців. Цей кредитний договір є споживчим, оскільки він наданий на строк, що перевищує один місяць і розмір кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати на час його укладання. З умов кредитного договору також вбачається, що розмір кредиту становить 10 034 грн. 00 коп. (п.1.2 Договору). Станом на 13.08.2008 року один розмір мінімальної заробітної плати становив 525 грн. 00 коп. ( ст. 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28 грудня 2007 року № 107-УІ), тобто розмір кредиту перевищує розмір однієї заробітної плати. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-УІІІ цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про прострочений кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті. Згідно ч. 2 цієї статті цей Закон, крім положень щодо врегулювання простроченої заборгованості, пункту 9 частини третьої статті 9, пункту 15 частини першої та частини другої статті 12 цього Закону не поширюється на : договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця. Відповідно до ч. 4 цієї статті до кредитів за договорами, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладання кредитного договору, застосовуються вимоги цього Закону, крім частин другої-сьомої, абзацу другого частини десятої та частини дванадцятої статті 9, частини шостої статті 14, статті 19 та частини другої статті 21 цього Закону, а також положення щодо врегулювання простроченої заборгованості. Таким чином, за усіма критеріями, встановленими цим Законом, кредитний договір № 85-2008 є споживчим і на правовідносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за цим договором, регулюються Законом 1734. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону 1734 споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит. Відповідно до п.11 ч. 1 ст. 1 Закону 1734 споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Таким чином, вона є споживачем за кредитним договором № 85-2008 від 13.08.2008 року і її права захищені також Законом № 1734 та Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-XII (надалі за текстом - Закон 1023). Ці Закони регулюють правовідносини між кредитодавцем, кредитним посередником та споживачем не тільки під час укладання споживчого договору, а й на стадії його виконання, в тому числі під час врегулювання простроченої заборгованості (зокрема, на стадії позасудового врегулювання простроченої заборгованості шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису). Нотаріус на стадії врегулювання простроченої заборгованості виступає в ролі кредитного посередника, який не виступає кредитодавцем, а надає посередницькі послуги у сфері споживчого кредитування за дорученням кредитодавця або від свого імені в інтересах кредитодавця ( п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону 1734). Тому, правовідносини, що виникають на стадії позасудового врегулювання простроченої заборгованості за споживчим кредитним договором за участю споживача шляхом вчинення виконавчого напису, врегульовані, окрім Закону України «Про нотаріат», також Законами №№ 1023 та 1734. Верховним Судом у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19), виклав наступні висновки щодо судового захисту споживачів : « Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпаного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав ( стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Порушені права можуть захищатися як в суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 ЦПК України). Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).» Отже, позивач вважає, що вона звільнена від сплати судового збору за подання позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суддя, розглянувши позовну заяву, клопотання та додані до нього документи, дійшов наступного висновку.
З позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. При цьому, відповідно до п.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» повинен був сплатити судовий збір за вимогу немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 грн. 00 коп..
В ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Крім того, ЗУ «Про захист прав споживачів», на який посилається позивач, як на підставу від звільнення від сплати судового збору, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
В своїй Постанові від 26.02.2020 року у справі № 643/2870/18 Верховний Суд зазначив : « позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»».
Крім того, п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що при пред'явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється із ставок, встановлених законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці. При цьому підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" при пред'явленні позову споживачем.
Оскільки позивачем заявлено позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., та враховуючи Правову позицію, викладену в Постанові Верховного суду від 26.02.2020 року, позивач, як споживач фінансових послуг, підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»».
На підставі викладеного, керуючись ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 136 ЦПК України, суддя, -
Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору у цивільній справі №191/1785/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Копію ухвали надіслати позивачу для відома.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Т. В. Прижигалінська