Справа № 214/832/21
2/214/1662/21
Іменем України
01 червня 2021 року Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Ковтун Н.Г., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, -
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., звернувся до суду з позовною заявою в якій просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на свою користь 150 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів і платежів).
Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи в трудових відносинах з Спеціалізованим будівельно-монтажним трестом «Кривбасшахтопроходка» на посаді електромонтажника, 04.01.1988 року близько 14 години, знаходячись на позначці -12 в корпусі великого дроблення кар'єра №3 шахти Новокриворізького гірничо- збагачувального комбінату, виконував роботи з підключення пускача. Відокремлюючи кінець стрічкової броні від плетення, при обробленні броньованого кабелю- АВБВ-І-3х50, внаслідок нещасного випадку, а саме дії ножа, який зісковзнув, отримав травму лівого ока.
У зв'язку із заподіянням шкоди, Позивач 18.11.2002 року, вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі - ЛТЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25% в наслідок трудового каліцтва з 05.11.2002 року - безстроково, визначено необхідність в лікуванні та спостереженні у окуліста.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що було порушено звичний спосіб життя позивача. Отримання травми та подальше лікування, супроводжувалося сильним фізичним болем. Позивач спостерігався у окуліста та проходив відповідне лікування, яке недало очікуваного результату. Не зважаючи на значний час, що минув з моменту травмування , наслідки травми переслідують позивача та завдають йому фізичні стражданні і по нині. Зокрема позивача турбує значне зниження зору лівого ока, що виявляється у розмитості, двоїнні та негативно позначається на розбірливість при читанні, викликає труднощі пр письмі, останньому складно відрізняти контури оточуючих предметів. Окрім цього позивача внаслідок зазначених ушкоджень, не в змозі як слід реалізувати себе в професійній сфері та залежить від наслідків отриманого каліцтва, що несприятливо позначається на його матеріальному становищі. На теперішній час позивач потребує систематичного проходження лікування обох очей, проведенні лікувальних процедур, що супроводжуються витрачанням значного часу та коштів, які б позивач міг приділяти близьким людям, на свій професійний, духовний, інтелектуальний розвиток, однак він в значній мірі позбавлений даних можливостей, розуміння чого переповнює його життя болем, відчаєм і жалем.
Зазначив, що оскільки позивач на момент первинного визначення йому ступеня втрати працездатності був застрахованою особою, то, відповідно до ст.ст.21,28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди позивач виходив з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік», враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності та отриманого хронічного захворювання і визначив в сумі 150 000 грн. (з розрахунку: 2270 грн. Х 25% втрати працездатності), яку просить стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
В судове засідання сторони не викликалися.
Суд проводить судове засідання без фіксування технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.
Відповідач, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, отримавши 15.04.2021 копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що свідчить поштове повідомлення, долучене до матеріалів справи, скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.
Відзив на позовну заяву про стягнення моральної шкоди відповідачем було подано до суду 29 квітня 2021 року, тобто в межах процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 17 лютого 2021 року, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, просить відмовити у його задоволенні.
Представник Відповідача обґрунтовуючи свій відзив зазначив наступне, що перелічені негативні явища в житті, та доводи Позивача викладені в позовній заяві, переконливо доводять факт завдання Позивачу немайнової моральної шкоди в наслідок отриманої травми та стійкої втрати працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони саме роботодавця. Також звертають увагу суду, що відділення Фонду в період з 2002 року по 2021 рік відшкодувало Позивачу одноразову допомогу в розмірі - 8800,00 грн., та щомісячні страхові виплати, які компенсують частину втраченого заробітку - 139 831,33 грн., А з 2002 року негативної динаміки погіршення здоров'я позивача не відбувається, відсоток працездатності МСЕК не збільшився, тому посилання Позивача на суттєве погіршення здоров'я вважають необґрунтованим.
Крім того, відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для подальшого покладення на Відділення обов'язку здійснювати таку виплату. Документи на які посилається Позивач, зокрема, довідки МСЕК та акт розслідування професійного захворювання ніяким образом не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, приходить до висновку про часткове задоволення позову за таких підстав.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував в трудових відносинах з Спеціалізованим будівельно-монтажним трестом «Кривбасшахтопроходка» на посаді електромонтажника, 04.01.1988 року внаслідок нещасного випадку, а саме дії ножа, який зісковзнув, отримав травму лівого ока.
Вищезазначені факти підтверджуються актом Форми Н-1 «Про нещасний випадок на виробництві» та трудовою книжкою, виданої на ім'я Позивача.(а.с.8-10;16-18)
Згідно з пунктом 15.1 акту форми Н-1, нещасник випадок , в результаті якого Позивачем отримано тілесні ушкодження, стався внаслідок недостатнього інструктажу під час виконання робіт з оброблення броньованого кабелю (а.с. 8-10)
У зв'язку із отриманням тілесного ушкодження, Позивач, 18.11.2002 року, вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (надалі - ЛТЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25% внаслідок трудового каліцтва з 05.11.2002 року - безстроково, визначено необхідність в лікуванні та спостереженні окуліста, що підтверджується довідкою « Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім'я позивача (а.с.6-7).
Згідно з нормами Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, зобов'язання України перед своїми громадянами щодо права на життя, до якого у контексті Конституції України входить і право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46 Конституції України), мають виконуватися у повному обсязі, право Позивача на соціальний захист, а саме отримання грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди як членом сім'ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого (позивача) з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку з 18.11.2002 року.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком ЛТЕК від 18.11.2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 цього Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 вказаного Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 ст.1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону №1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012.
Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
У даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 .) моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, тобто на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Слід відмітити, що саме така правова позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18 та у Постанові Верховного суду від 03.10.2019 по справі №194/781/17, де зазначено, що право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
На суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову.
Зважаючи на дату настання страхового випадку у позивача ОСОБА_2 , роботодавець не є особою, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди.
Згідно вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Наведене повністю кореспондує нормам статті.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.
При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг моральних страждань позивача, пов'язаних з чисельними медичними оглядами та обстеженнями, проходженням медико-соціальних експертних комісій, необхідності відновлювальних процедур і лікування, наявність фізичного болю, що викликають складність при звичайних життєвих умовах, що підтверджуються чисельними висновками медико-соціальною експертної комісії, що містяться в матеріалах справи (а.с. 17-31), а так само і засади розумності, виваженості та справедливості.
Також суд враховує, що Позивач втратив працездатність на 25 % в наслідок трудового каліцтва безстроково, що призвело до істотних негативних вимушених змін в житті позивача, до необхідності нераціонально витрачати час, до зміни звичного способу життя. Позивач також обмежений у можливості реалізовувати свої звички та бажання. Вказане призводить до зниження якості життя Позивача та зменшення благ, які Позивач мав до моменту травмування та втрати професійної працездатності. Внаслідок втрати працездатності, Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги; він позбавлений можливості вести активний спосіб життя, стан його здоров'я є невідновним, необхідність лікування та проходження оглядів МСЕК призвело до нераціонального витрачання часу та зміни сталого способу життя, порівняно з людиною, яка має 100% працездатність, тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, грошові кошти в сумі 90000,00 гривень.
При зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року справа № 761/11472/15-ц.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відтак, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 900,00 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141,259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я - задовольнити частково.
Стягнути з Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 90000,00 (вісімдесят п'ять тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди (ЄДРПОУ 41323962) на користь держави судовий збір у розмірі 900,00 грн. (дев'ятсот гривень).
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Повний тест рішення складено та підписано 01 червня 2021 року.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1
- відповідач: Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: 49020, проспект Дмитра Яворницького, б. 93, м. Дніпро.
Суддя: Н.Г. Ковтун