Справа 761/44885/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5684/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
08 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів -Кирилюк Г.М., Махлай Л.Д.,
при секретарі - Максюк І.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про поновлення батьківських прав, -
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами до Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про поновлення батьківських прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29.09.2006 року позивач (на той час мала прізвище « ОСОБА_1 »), не перебуваючи в шлюбі народила дитину - ОСОБА_4 . 04.04.2012 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04.07.2019 року ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав відносно сина та призначено опікуном сина ОСОБА_2 .
Як зазначає позивач, вона вимушена була виїхати за межі України задля догляду за хворою родичкою чоловіка, а тому не мала можливості взяти з собою сина через його хворобу, а за місцем проживання в Російській Федерації в школі відсутня ставка дефектолога та логопеда.
Вказує, що написала заяву від 30.06.2017 року (про згоду на позбавлення її батьківських прав) тільки у зв'язку з тим, що вона домовилась із ОСОБА_2 щодо його опікунства над сином та належним наданням медичної допомоги йому. Вважала, що на той час сину буде краще з бабусею - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , тому фактично визнала позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав.
На день подання цього позову до суду зникли обставини які стали підставою для позбавлення позивача батьківських прав, оскільки з 2019 року вона постійно проживає в м. Києві, має окреме житло, працевлаштована, має можливість та бажання брати участь в житті сина, піклуватися про його фізичний та духовний розвиток, навчання, готувати його до самостійного життя та праці, тобто виконувати обов'язки матері.
У зв'язку із викладеним, просила поновити її у батьківських правах відносно її сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року в позові ОСОБА_1 до Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про поновлення батьківських прав відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що до від'їзду у РФ (березень 2014 року) багато часу приділяла своєму синові ОСОБА_4 , що також вказано у психолого-педагогічній характеристиці від 12.02.2020 року №55.
Вважає, що після повернення до Києва в 2019 році, ОСОБА_2 почав перешкоджати їй у спілкуванні із сином, у зв'язку із чим вона неодноразово зверталась до Органу опіки та піклування.
Зазначає, що до середини травня 2020 року позивачу інколи вдавалося говорити із сином, але потім ОСОБА_2 повністю відмовив у спілкуванні із сином.
Також вказує, що вчителі відмовляють їй у спілкуванні із ОСОБА_4 з тих підстав, що позивач позбавлена батьківських прав.
Щодо нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_8 (мати ОСОБА_5 ) та ОСОБА_5 (чоловік позивача), як на докази поведінки особи, позбавленої батьківських прав, скаржник вважає, що зазначені заяви не можна брати до уваги з тихпідстав, що нотаріус не засвідчує правдивість фактів, викладених в цих заявах, а засвідчує лише підписи фізичних осіб, написавших ці заяви.
Зазначає, що не ухиляється від своїх батьківських обов'язків, бере і намагається брати участь у вихованні, навчанні та розвитку сина, виявляє турботу про нього та підтримує матеріально, проте в інтересах дитини, а також з огляду на те, що дитина дезорієнтована і налаштована проти позивача, погоджується, щоб син ОСОБА_4 проживав з опікуном до повного налагодження стосунків між сином та матір'ю.
22 квітня 2021 року надійшов відзив на апеляційну скаргу від Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки рішення суду було прийнято з додерженям вимог чинного законодавства.
26 квітня 2021 року надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 , який заперечував щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі та зазначив, що поведінка ОСОБА_1 по відношенню до сина не змінилась, як і не змінились обставини, що стали підставою для позбавлення її батьківських прав.
Вказав, що поновлення ОСОБА_1 батьківських прав буде великою психологічною травмою для дитини та просив врахувати висновки Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Судом встановлено, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 04.07.2019 року (справа №761/9528/18) позов Органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, призначення опікуна та стягнення аліментів задоволено: позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 опікуном малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 15.03.2018 року і до досягнення ОСОБА_4 повноліття.
Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.
Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 батьківських прав, оскільки надані нею документи не підтверджують наявність змін у її житті, та зміни обставин, які були підставою для позбавлення батьківських прав.
Так, ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 самоусунулась від виховання дитини, а тому вважав за можливе задовольнити вимоги позивача в частині позбавлення батьківських прав.
Звертаючись до суду з позовом про поновлення батьківських прав, ОСОБА_1 , посилаючись на положення частин першої та четвертої статті 169 СК України вважала, що обставини, які були підставою для позбавлення її батьківських прав, змінилися, отже, її права повинні бути поновлені.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Відповідно до висновку №109/04/40-2475 від 23.03.2020 року Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за недоцільне поновлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як вбачається зі змісту висновку, на засіданні, яке відбулось 11.03.2020 року, ОСОБА_2 (опікун ОСОБА_4 ) зазначив, що ОСОБА_4 не хоче проживати разом з матір'ю, обмежень спілкуватись з дитиною з боку опікуна немає, під час психологічного обстеження ОСОБА_4 повідомив, що бажає жити з дідусем, враховуючи індивідуальні особливості та потреби неповнолітнього, позитивне ставлення до дідуся дитини.
Судом встановлено, що позивач була працевлаштована з 29.01.2020 року на посаді маркувальника в аптеці №8, що підтверджується записом в трудовій книжці.
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики від 12.02.2020 року, підписаної директором Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №41 ім.З.К.Слюсаренка з поглибленим вивченням англійської мови на учня 7-Б класу ОСОБА_4 , ОСОБА_4 дуже емоційно прив'язаний до дідуся, той для хлопця є авторитетом і другом. ОСОБА_4 жодним чином не згадує про матір як про члена родини. Мати хлопця не з'являється у розповідях ОСОБА_4 про себе та сім'ю. У розповідях про матір намагається уникати розмов про неї, або говорить стисло, переважно, що йому неприємно, коли вона до нього приїжджає, що не хотів би з нею спілкуватися. Причини не називає.
Зазначено також, що мати ОСОБА_4 прийшла до школи восени 2019 року для спілкування з сином на території закладу освіти, під час перерви між уроками, поводилась, зі слів асистента вчителя 7-Б класу ОСОБА_10 , яка була свідком цієї зустрічі, занадто наполегливо, спробувала тягнути хлопця за руку, але ОСОБА_4 категорично відмовився залишитися і спілкуватися з матір'ю, вирвався і швидко пішов від неї. Більше спроб контактувати з сином на території школи ОСОБА_1 не робила (до позбавлення батьківських прав останній раз ОСОБА_1 була в школі сина на початку навчання в 5-му класі).
Міський центр дитини проводив психологічне обстеження ОСОБА_4 та у власному висновку №22 від 14.02.2020 року зазначив, що у ОСОБА_4 спостерігається привязаність до дідуся, він йому довіряє, поважає його авторитет. Також під час діагностики ОСОБА_4 зазначив, що до них інколи приїжджає мати, під час розповіді про матір ОСОБА_4 починає злитися, говорити голосно, стискати руки у кулаки. Дитина проявляє негативізм та страх по відношенню до неї.
З довідки ЖБК «Общепіт-1» №12/20 від 10.03.2020 року та акту складеного головою зазначеного ЖБК 09.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 багато років здає в оренду квартиру АДРЕСА_1 та не проживає в ній.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач не надала суду докази, що вона надавала матеріальну допомогу на утримання сина та сплачувала аліменти на виконання рішення суду.
Позбавлення батьківських прав має безстроковий характер. Хоча сімейні правовідносини в цьому випадку припиняються, закон дозволяє можливість поновлення батьківських прав. Особа, позбавлена батьківських прав, спонукається тим самим до виправлення. Зв'язки її з дитиною не припиняються, вона може прохати про побачення з дитиною, зобов'язана утримувати її. Прохання батьків, позбавлених батьківських прав, про поновлення батьківських прав має бути підтверджено такою їх поведінкою та способу життя, які б свідчили про те, що відбуваються істотні зміни, щоб суд міг особисто упевнитися, що той з батьків, якого він позбавляв батьківських прав, став іншою людиною, з іншими поглядами на батьківські права та обов'язки, що він може стати або став взірцем для своєї дитини. При поновленні батьківських прав перш за все слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дитини, оскільки позбавлення батьківських прав проводилося в інтересах дитини, які заслуговують на увагу.
Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина,а також думку дитини, якщо вона може її висловити.
За обставинами справи встановлено, що після позбавлення батьківських прав, опікуном малолітнього ОСОБА_4 було призначено ОСОБА_2 , з яким проживає дитина.
Як зазначив в суді ОСОБА_2 , позивачка коштів на утримання ОСОБА_11 не надає, відвідувала сина декілька разів, при цьому йому приходилось вмовляти дитину зустрічатися з матір'ю, оскільки ОСОБА_4 категорично відмовлявся від побачень. Вважає, що позивач не змінила свою поведінку та відношення до дитини. Враховуючи ставлення сина до позивачки, вважає, що позивач передчасно звернулася з даним позовом, оскільки вона ще не вчинила необхідних дій, які б свідчили про зміну її відношення до своїх батьківських обов'язків.
Як вбачається з показів свідків, допитаних судом першої інстанції, - ОСОБА_12 (класний керівник ОСОБА_4 ), ОСОБА_13 (шкільний психолог), ОСОБА_14 (сусідка) повідомили суду що на даний час дитина не бажає спілкуватись з матір'ю, ОСОБА_4 бажає проживати лише з дідусем.
Свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 повідомили, що в житті ОСОБА_4 не бачили та не бачать матір.
Пояснення позивачки в основному стосуються її намірів на майбутнє. Так позивач вказала, що має намір налагодити відносини з сином, створити для нього належні умови для проживання, приймати участь у його вихованні та утриманні тощо.
Проте, для позитивного вирішення питання про поновлення батьківських прав, дані обставини уже мають існувати та такі обставини мають бути підтверджені відповідними доказами.
Суд першої інстанції оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності дійшов правильних висновків про те, що поновлення позивачки у батьківських правах на даному етапі не відповідає інтересам неповнолітньої дитини.
Крім того, в суді апеляційної інстанції була вислухана думка дитини - ОСОБА_4 , 2006 року народження, який пояснив, що він проживає з дідусем - ОСОБА_2 , з яким у нього повне порозуміння. Зазначає, що у присутності позивачки почувається некомфортно, зустрічатися з нею не бажає, тим більш, категорично заперечує проти проживання з матір'ю, відмовляється від будь-якої допомоги з боку матері.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що у спілкуванні та налагодженні відносин з сином їй перешкоджає ОСОБА_2 , оскільки, судом встановлено, що навпаки, опікуном ОСОБА_2 приймалися усі заходи для влаштування зустрічей ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , проте, дитина категорично відмовлялась від побачень з матір'ю, тому, враховуючи емоційний стан дитини, опікун не наполягав на таких зустрічах.
Колегія суддів не може прийняти до уваги й доводи апеляційної скарги, що до від'їзду у РФ (березень 2014 року) вона багато часу приділяла своєму синові ОСОБА_4 , що також вказано у психолого-педагогічній характеристиці від 12.02.2020 року №55, оскільки при поновленні батьківських прав суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, а не відносини між матір'ю та сином, які існували до рішення суду про позбавлення батьківських прав.
Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують, та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлена можливості реалізувати свої наміри щодо створення належних умов для проживання дитини, щодо її матеріального забезпечення, належної участі у її вихованні тощо та, відповідно до ч. 7 ст. 169 СК України, через рік повторно звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав, надавши відповідні докази реалізації таких своїх намірів.
Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року -залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 10 червня 2021 року.
Головуючий
Судді