Справа № 757/49982/19-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7777/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Бусик О.Л.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
08 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Максюк І.Г.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Ніколаєвої Ірини Валеріївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Крестон Джі Сі Джі Аудит» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року за заявою представника ОСОБА_2 в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крестон Джі Сі Джі Аудит» до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -
У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів посилаючись в обґрунтування вимог на те, що ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит» було встановлено, що в період з березня 2018 року по червень 2019 року на банківські рахунки ФОП ОСОБА_2 , помилково були перераховані грошові кошти в загальному розмірі - 5 096 096,00 грн. за відсутності у останнього правової підстави для набуття таких коштів.
В грудні 2020 року представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі посилаючись в обґрунтування заяви на те, що правовідносини сторін у справі виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу фізичної особи - підприємця не припинились, наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит» до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Стягнуто з ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 46 500 грн.
Позивачеві роз'яснено його право на судовий захист у порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду, Ніколаєва І.В. в інтересах ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит» подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, вважаючи, що судом порушено норми процесуального права та не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що позовні вимоги мотивовані безпідставним набуттям коштів відповідачем, тобто їх отримання без будь-якої правової підстави і, тим більше, без будь-якого господарського договору.
Вважає, що правовою підставою позову є ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідач безпідставно набув кошти не у зв'язку із своєю господарською діяльністю як фізична особа-підприємець, а у зв'язку із помилкою, допущеною позивачем під час перерахування коштів.
Вказує, що сама лише та обставина, що безпідставно отримані відповідачем кошти були зараховані на його банківський рахунок, відкритий на фізичну особу-підприємця, не змінює статусу таких коштів та не робить спір, що виник між сторонами з приводу їх отримання, пов'язаним із господарською діяльністю ФОПа .
Крім того скаржник зазначає, що підстави для відшкодування витрат відповідача на правову допомогу відсутні у зв'язку з тим, що, на думку позивача, існують всі підстави для задоволення позову.
Позивач вважає, що наведений представником відповідача розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, складністю справи та дійсно витраченим адвокатом часом на надання такої правової допомоги.
Зазначає, що жодними доказами, які містяться у матеріалах справи, відповідачем не доведено понесення ним витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката Мінаєва Д.Д, а саме договір з адвокатом та акт приймання-передачі наданих послуг не містить вказівок на справу № 757/49982/19-ц та на обов'язок адвоката надавати правову допомогу саме у цій справі, майже усі процесуальні документи у справі підписані і подані самим відповідачем ОСОБА_2 , а тому відсутні докази того, що вказані документи готувались саме адвокатом Мінаєвим Д.Д., адвокат взяв участь лише в одному судовому засіданні, яке тривало 1 годину, а також відсутні докази того, що переказані відповідачем на користь Мінаєва Д.Д. кошти у сумі 34000 грн. були винагородою адвоката за правову допомогу у справі № 757/49982/19-ц.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд виходив з того, що стороною спірних правовідносин, є фізична особа-підприємець, яка на момент звернення позивача до суду із зазначеним позовом втратила статус фізичної особи - підприємця, тому спір має розглядати господарський суд.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.
15 грудня 2017 рокунабрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у редакції вищевказаного Закону суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного Закону).
Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Критеріямирозмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит» на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 перераховувались грошові кошти згідно платіжних доручень за період березень 2018 року по червень 2019 року та зазначено призначення платежу оплата послуг по Договору №0305/18 від 05.03.2018 року та оплата послуг по Договору №0304/19 від 03.04.2019 року.
В матеріалах справи містяться копії договорів від 03 грудня 2018 року №0312/18, на консультаційне обслуговування, акт приймання передачі за договором №0312/18 від 03 грудня 2018 року, від 05 березня 2018 року № 0305/18, акти приймання передачі №1, №2, №3, №4, №5, №6 за договором від 05 березня 2018 року № 0305/18, договір на консультаційне обслуговування від 19 жовтня 2018 року №19/10-18, акт приймання-передачі до договору від 19 жовтня 2018 року №19/10-18, що укладені ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит».
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини по даній цивільній справі виникли між двома суб'єктами господарювання - Товариством з обмеженою відповідальністю та фізичною особою підприємцем.
Згідно із вимогами ст.52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зазначений правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18 провадження № 12-294гс18.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції, як підставу для закриття провадження у справі посилавсяна суб'єктний склад учасників та зміст правовідносин сторін, а апелянт звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми безпідставно набутих коштів з підстав, передбачених ст.1212 ЦК України, колегія суддів до уваги не приймаєз наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що саме підставою для звернення ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит» до суду із позовом до відповідача став помилковий перерахунок грошових коштів на рахунок Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , тобто суб'єктний склад учасників та зміст правовідносин виник під час здійснення ними господарської діяльності, а тому даний позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатись в порядку господарського судочинства.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору в цій частині.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 46 500 грн., з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною п'ятою статті 142 ЦПК України закріплено, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою вказаної статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача.
При цьому звернення до суду із позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
За змістом статті 255 ЦПК України закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явивнеобґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь йоговини й чим це підтверджується.
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 2 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 9 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року у справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року у справі № 280/5628/18.
Із матеріалів справи вбачається, що заява відповідача про компенсацію здійснених судових витрат, пов'язаних з розглядом справи ТОВ «Крестон Джі Сі Джі Аудит» до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,взагалі не містили доводів, які саме дії позивача є необґрунтованими.
Отже, факт звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, а також дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання відповідною стороною своїми процесуальними правами, а тому дії позивача, направлені на судовий захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правничу допомогу.
Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами.
Проте, звернення з позовом до суду та подальше закриття провадження у справі за цим позовом за клопотанням відповідача не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. Для задоволення заявлених вимог відповідач повинен довести, а суд - встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що стороною відповідача не наведено обставин та не надано на їх підтвердження доказів, які б дали змогу зробити висновок про необґрунтованість дій позивача у справі, що зумовили понесення відповідачем заявлених до стягнення витрат, і вказане виключає можливість для задоволення заяви про їх компенсацію із застосуванням частини п'ятої статті 142 ЦПК України.
Схожі за своїм змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі 741/1681/17, від 2 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 21 грудня 2020 року у справі № 484/146/16-ц та у справі № 644/7976/18.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Ніколаєвої Ірини Валеріївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Крестон Джі Сі Джі Аудит» - задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року - в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати, прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 09 червня 2021 року.
Головуючий
Судді