№ справи: 2610/23391/2012
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3833/2021
Головуючий у суді першої інстанції:Фролова І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
03 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.,
секретар - Лащевська Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, Кредитна спілка «КС Володар», Товариство з обмеженою відповідальністю «Квадрига» про поділ майна подружжя,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року,
встановив:
у жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.02.2020): поділити набуте в шлюбі з ОСОБА_2 майно та виділити їй у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до рішення Київради від 13.11.14 № 373/373), машиномісце НОМЕР_1 в підземному паркінгу в зазначеному будинку, визнати право власності на кв. АДРЕСА_3 за їх дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнювала свої вимоги та остаточно просила в заяві від 17.02.2020: в порядку поділу майна визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до рішення Київради від 13.11.14 № 373/373), паркувальне місце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу в зазначеному будинку, визнати за нею кошти в сумі 300 000 дол. США, що складає 7 500 000 грн. від продажу частки в ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», зарахувати на користь ОСОБА_2 кошти від продажу частки в ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в розмірі 1 200 000 дол. США, що становить 30 000 000 грн., зарахувати на користь ОСОБА_2 однорідні зустрічні вимоги, інфляційні втрати та 3% річних від вказаних коштів, звільнивши ОСОБА_2 від обов'язку сплатити вказану суму коштів на її користь.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня року позов було задоволено частково, визнано за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 та право власності на машиномісце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу в буд. АДРЕСА_1 , в іншій частині вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2021 року було стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2 522 грн. 40 коп. на користь держави.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та розділити зазначене майно, визнавши за кожним із подружжя право власності по Ѕ частині, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначав, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме чи наявні підстави для визначення за положення ч. 2 ст. 70 СК України підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, висновки суду про відчуження позивачем належного їй на праві особистої приватної власності майна не підтверджені належними та допустимими доказами, помилково враховано показання свідків, що стосуються укладення сторонами правочинів, та щодо домовленостей сторін про врегулювання спору щодо поділу майна подружжя після розірвання шлюбу, висновки суду про наявність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів в розмірі 2 538 629 грн. не відповідають обставинам справи, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, викладених в постановах Верховного Суду від 27.12.2019 (№61-7846св19), 28.11.2018 (61-36912ск18), 23.05.2018 (61-6149св18), 30.01.2019 (№61-19420ск18, 19.02.2020 (№61-21366ск19), висновок щодо відступлення від засад рівності часток подружжя не відповідає положенням ч.2 ст. 70 СК України.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 , її представників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , представників ОСОБА_2 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що між нею та відповідачем 16.12.1995 було укладено шлюб, зареєстрований 16.12.1995 у Відділі реєстрації актів громадянського стану Старокиївського району м. Києва, актовий запис №347. Шлюб було розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з нею. В період шлюбу було придбано майно: кв. АДРЕСА_1 , вартість якої вона оцінює у 9 600 000 грн., меблі на загальну суму 215 000 грн., машиномісце НОМЕР_1 в тому ж будинку вартістю 100 000 грн., кв. АДРЕСА_3 вартістю 2 000 000 грн., яхту «Морянка», вартістю 1 200 000 грн., будинок та земельна ділянка площею 0,25 га по АДРЕСА_1 вартістю 6 400 000 грн. Вказане майно було набуте на ім'я ОСОБА_2 , однак за спільні кошти подружжя, та частково за її особисті кошти.
При розірванні шлюбу між ними було досягнута домовленість, що квартира та машиномісце по АДРЕСА_1 залишиться у її власності, будинок, земельна ділянка в с. Дерев'янки Крушинської сільської ради Васильківського району Київської обл. та яхта - у власності відповідача, а квартира у м. Севастополь с. Балаклава - місцем відпочинку для їх дітей. Однак у травні 2012 року ОСОБА_2 відмовився від такого варіанту поділу майна, в зв'язку з чим вона звернулась до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя.
В заяві про уточнення позовних вимог від 17.02.2020 позивач просила поділити набуте в шлюбі з ОСОБА_2 майно та виділити їй у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до рішення Київради від 13.11.14 № 373/373), машиномісце НОМЕР_1 в підземному паркінгу в зазначеному будинку, визнати право власності на кв. АДРЕСА_3 за їх дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнювала свої вимоги та остаточно просила в заяві від 17.02.2020: в порядку поділу майна визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до рішення Київради від 13.11.14 № 373/373), паркувальне місце № НОМЕР_1 в підземному паркінгу в зазначеному будинку, визнати за нею кошти в сумі 300 000 дол. США, що складає 7 500 000 грн. від продажу частки в ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», зарахувати на користь ОСОБА_2 кошти від продажу частки в ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в розмірі 1 200 000 дол. США, що становить 30 000 000 грн., зарахувати на користь ОСОБА_2 однорідні зустрічні вимоги, інфляційні втрати та 3% річних від вказаних коштів, звільнивши ОСОБА_2 від обов'язку сплатити вказану суму коштів на її користь.
Також позивач вказувала, що в період шлюбу з 2004 по 2009 роки було засновано 6 юридичних осіб, що є господарськими товариствами, які за домовленістю мали залишитись відповідачу. 15.01.2010 вона надала згоду ОСОБА_2 на відчуження всієї належної їй частки в статутному капіталі ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», як спільного майна подружжя, однак коштів від продажу вона не отримала, а натомість ОСОБА_2 здійснив відчуження кв. АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 , в зв'язку з чим вона та діти втратили єдине місце проживання.
В запереченнях на позов в січні 2013 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_10 зазначив, що спільним сумісним майном подружжя є лише квартира по АДРЕСА_1 , машиномісце, речі домашньої обстановки та вжитку, які слід розділити шляхом визнання за кожним із подружжя права спільної часткової власності по Ѕ частині. Інше майно не відноситься до спільної сумісної власності подружжя.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що від шлюбу позивач та відповідач мають дітей: ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено реєстраційний запис про народження №192 29.12.1999 в м. Вестмінстер (Сполучене Королівство Великобританії та північної Ірландії) та ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис №2091 29.12.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
За договором купівлі-продажу, укладеним 19 вересня 2003 року, ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з трьох жилих кімнат, жилою площею 79,2 кв. м., загальною - 135, 4 кв. м. Вартість квартири становила 1 401 207 грн.
З 15.01.2004 у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 та її син - ОСОБА_11 (син ОСОБА_1 ), а також з 13.02.2014 - ОСОБА_4 , з 15.03.2014 - ОСОБА_5 .
За договором купівлі-продажу, укладеним 19 вересня 2003 року ОСОБА_2 купив машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 11, 60 кв. м по АДРЕСА_1 . Вартість машиномісця становила 86 021 грн. 67 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року (справа №761/38184/15-ц), яке постановою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2018 року залишено без змін, визнано незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М. щодо посвідчення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , його батьком, зареєстрованого в реєстрі за №2565. Судом встановлено, що під час посвідчення приватним нотаріусом Журавльовою Л.М. договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, нотаріусом не була отримана згода ОСОБА_1 на укладення вищезазначеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя, як того вимагає ст. 65 СК України.В постанові суду апеляційної інстанції зазначається висновок, що вищевказана квартира, яка була предметом іпотеки, є спільною подружньою власністю, оскільки набута ОСОБА_2 під час перебування ним у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року визнано договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. за реєстровим № 2565 недійсним.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року залишено без змін.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року, було скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 та запис щодо виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , відновлено статусу власника квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (чч. 1 та 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 статті 364 ЦК України).
В чч. 1 та 2 статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній власності, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
25.01.2010 між ОСОБА_2 та Компанією «Мелтон Консорціум Лімітед» було укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Гемафонд», за яким ОСОБА_2 продав належну йому частку в статутному капіталі в розмірі 75 % вартістю 487 500 грн., в п. 9.2. якого було зазначено, що продаж здійснюється за згодою ОСОБА_1 (а/с 78 т. 1).
В рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року було встановлено, що сторони не підтримують подружні стосунки та не ведуть спільного господарства з листопада 2009 року.
Докази про отримання ОСОБА_1 частини коштів від продажу вказаної частки в матеріалах справи відсутні. В запереченнях на позов від 29.05.2013 представник відповідача ОСОБА_2 вказав, що кошти від продажу цієї частки були використані в інтересах сім'ї - на погашення кредиту, отриманого в ПАТ «ОТП БАНК» на ремонт в квартирі по АДРЕСА_1 та оплату навчання спільних дітей, лікування сина ОСОБА_5 (а/с 1-3 т. 2). Таким чином, відповідач визнав, що продаж частки здійснювався ним в період, коли вже були припинено ведення спільного господарства з ОСОБА_1 і коштів, отриманих від продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Гемафонд» він їй не передавав.
В матеріалах справи міститься копія Кредитного договору №ML-002/726/2006, укладеного 24.10.2006 між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 , за яким позичальнику було надано кредит в сумі 155 000 Євро, цільове використання кредиту - ремонт нерухомого майна.
Доводи ОСОБА_2 про те, що він з особистих коштів продовжував погашати вказаний кредит після розірвання шлюбу, не можуть бути взяті до уваги, оскільки він не звертався з вимогами до ОСОБА_1 про виплату йому Ѕ частини сплачених після розірвання шлюбу тіла кредиту та відсотків.
ОСОБА_1 надала до матеріалів справи копію Договору купівлі-продажу, укладеного 14.07.1999, згідно якого її матір - ОСОБА_7 продала належну їй кв. АДРЕСА_8 , а також копію договору купівлі-продажу кв. АДРЕСА_9 від 29.01.2000, згідно якого ОСОБА_1 та її син ОСОБА_11 продали через представника, а ОСОБА_7 купила належну їм квартиру АДРЕСА_9 .
ОСОБА_1 посилалась на те, що за рахунок цих коштів 30.07.1999 було придбано квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 104 кв.м, в якій кожному із співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , належало по 25%. Вказана квартира була продана 19.12.2003.
Зазначені посилання ОСОБА_1 на те, що вона мала дошлюбне майно, кошти від продажу якого було використано для придбання спільного сумісного майна подружжя, не мають правового значення, оскільки вона не заявляла вимог про визнання за нею права власності на частку в майні, як особистої приватної власності.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні вимоги про визнання за ОСОБА_2 права власності на частку в спільному майні подружжя у вигляді коштів, отриманих від продажу 75% та 25% часток в ТОВ «Гемафонд» від компанії «Мелтон Лімітед» та зарахування на користь ОСОБА_2 як однорідних зустрічних вимог втрати ОСОБА_1 від інфляції та 3% річних від набутих ним грошових коштів без належних правових підстав, та відмовив у стягненні суми шкоди на користь ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції в цій частині ОСОБА_1 не оскаржувалось. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав (ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства») .
Згідно зі ст. 115 ЦК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
За змістом ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 13 березня 2019 року ( справа № 756/10797/15-ц) міститься правовий висновок, згідно якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.
Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від відступу якого колегія суддів не вбачає підстав.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_1 вказувала про те, що в період шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя відповідач заснував наступні господарські товариства:
1) 06.10.2005 - ТОВ «Промексуплуатація» (код ЄДРПОУ 33261802), статутний капітал - 7 800 000 грн., кінцевим бенфіціаром якого ОСОБА_2 був до 21.09.2017;
2) 25.02.2005 - ТОВ Медичний центр «Гемафонд» (код ЄДРПОУ 33301813), статутний капітал - 10 138 640 грн.;
3) 23.11.2006 - ТОВ «ТЕДДІ КЛУБ» (код ЄДРПОУ 34763155), статутний капітал - 50 000 грн.;
4) 16.08.2006 - ТОВ «ТЕДДІ-ВІЖН» (код ЄДРПОУ 34530917), статутний капітал 37 538 грн.;
5) 26.02.2007 - ТОВ «Клініка І-Віта» (код ЄДРПОУ 34965140), статутний капітал - 310 000 грн.;
6) 28.09.2009 - ТОВ «Український аналітичний центр» (код ЄДРПОУ 36632517), статутний капітал 401 484 грн.;
7) 02.09.2008 - ТОВ «Медична біотехнологічна компанія «ГЕМАФОНД» (код ЄДРПОУ 360070004), статутний капітал 64 246 грн.
Хоча позивач ОСОБА_1 не заявляла вимогу про виплату їй частини вартості внеску до статутних капіталів та половини отриманого доходу від діяльності вказаних товариств, однак вона просила за рахунок належної їй частки виділити їй у власність належні ОСОБА_2 частки в розмірі Ѕ в квартирі АДРЕСА_1 та машиномісці № НОМЕР_1 у зазначеному будинку.
Вартість кв. АДРЕСА_1 була визначена на день укладення договору купівлі-продажу в розмірі 1 401 207 грн., а вартість машиномісця НОМЕР_1 в тому ж будинку - в розмірі 86 022 грн. В ході розгляду справи ОСОБА_1 посилалась на вартість вказаної квартири, визначеної в Звіті про оцінку, складеному ТОВ «Сіті вест» станом на 09.04.2013 в розмірі 1 569 000 грн. Заперечень щодо вказаної вартості квартири ОСОБА_2 не надавав і судом першої інстанції було визначено саме таку вартість майна, яке позивач просила виділити в її власність. Відповідно вартість частки в цьому майні, яка належить відповідачу становить 827 510 грн., 80 коп., що не перевищує, а є меншим від розміру часток в статутних капіталах господарських товариств, на які мала право ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, є, зокрема, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.Конец формы
Керуючись стст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року.
Головуючий
Судді