апеляційне провадження №22-ц/824/6818/2021
справа №755/3508/21
03 червня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Гаврилової О.В.
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,-
встановив:
В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій просить видати обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців.
Заяву обґрунтовує тим, що сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, через прояви агресії, психологічне та фізичне насилля зі сторони ОСОБА_2 , вживання ним наркотичних засобів, ОСОБА_1 вирішила припинити стосунки у зв'язку із побоюваннями за власне життя та життя сина.
Вказує, що ОСОБА_2 після народження дитини батьківських обов'язків не виконує, участі у вихованні дитини не приймає. Рішенням суду від 22 травня 2020 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини.
Після ухвалення зазначеного судового рішення ОСОБА_2 почав періодично телефонувати, відправляти смс-повідомлення із погрозами фізичної розправи, відібрання дитини та супроводжував це нецензурними та принизливими виразами.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, заяву задовольнити.
Вказує про помилковість висновку суду про відсутність доказів щодо вчинення насильства та ризиків, що можуть настати у майбутньому. Зазначає, що суду надані належні докази у вигляді переписки між сторонами із використанням мобільного телефону, відповідно до якої характер спілкування та добір слів ОСОБА_2 морально неприпустимий і має зміст з особистими погрозами. Вказує, що суд безпідставно убачає у такому спілкуванні турботу про дитину.
Також вважає безпідставним відхилення судом CD-диску із записом розмов з мотивів неможливості ідентифікувати осіб, дати та пристрою, за допомогою яких зроблені ці записи. На такий висновок зазначає, що відповідні аудіо записи є копією тих, що надсилались під час спілкування у мобільному телефоні.
Зазначає, що після ухвалення судом рішення у справі ОСОБА_2 продовжує надсилати повідомлення із принизливим змістом та погрозами.
Вказує, що на виконання рішення комісії з питань захисту прав дитини домовилась із ОСОБА_2 про зустріч для побачення з дитиною, проте він прибув із запізненням на годину.
Адвокатом Лисаком Я.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подано відзив на апеляційну скаргу. Посилається на безпідставність доводів як заяви, так і скарги. Зазначає, що тексти смс-повідомлень не можуть оцінюватися окремо від загальних обставин правовідносин сторін, заснованих, зокрема, на емоційному стані батька, якому не надають можливості бачитися з дитиною. Вказує, що ОСОБА_2 не ухиляється від утримання дитини, навпроти, займає активну позицію з цього питання, натомість дії ОСОБА_1 направлені на здійснення всіляких перешкод цьому.
В судовому засіданні представник скаржника адвокат Чаплієва К.В. доводи апеляційної скарги підтримала.
Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представники адвокати Бабинський В.В., Лисак Я.А. проти доводів апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявник не надала належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї особисто внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису.
Суд зазначив, що звернення ОСОБА_1 до органів поліції свідчить лише про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства,
Суд також вказав, що на час розгляду справи відсутня інформація про доведення у встановлений законодавством спосіб протиправних дій ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
Окрім того, суд звернув увагу на те, що з приводу невиконання заявником рішення Шосткінської міської ради, представники ОСОБА_2 неодноразово звертались до органів поліції та до служби у справах дітей та сім'ї.
Щодо текстів переписки сторін, суд вказав, що така лише відображає правомірне намагання ОСОБА_2 побачитись з сином, у тому числі й в часи, визначені рішенням Шосткінської міської ради. Тексти не містять відображення фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного, економічного та/або психологічного насильства відносно ОСОБА_1 в розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", оскільки відображені в них висловлювання ОСОБА_2 не є такими що можуть викликали у заявника побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинити емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди її психічному здоров'ю.
Суд першої інстанції також вказав, що визначені заявником заходи тимчасового обмеження прав шляхом заборони вести листування, телефонні переговори фактично призведуть до порушення визначених сімейним законодавством прав ОСОБА_2 на виховання сина та спілкування з ним.
Щодо допустимості як доказу СD-диска, на якому заявниця вказала наявність аудіо повідомлень від ОСОБА_2 , суд вказав, що вони не можуть бути використані як докази, оскільки не містять записів про осіб (їх прізвища, посади), які здійснювали ці записи, відсутні дані щодо самих пристроїв та їх технічних характеристик, якими здійснено аудіо-записи, не зафіксовано дату та час проведення аудіо-записів, з наданих записів неможливо встановити коло осіб, між якими відбувались зафіксовані на записах спілкування.
Установлено, що заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шосткинського районного суду Сумської області від 22 травня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 19 лютого 2020 року та до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на утримання ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісяця, до досягнення ОСОБА_3 трьох років, починаючи стягнення з 19 лютого 2020 року.
З матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_1 разом із дитиною проживає в квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору найму (оренди) житла від 21 вересня 2020 року.
Рішенням Шосткинської міської ради (комісії з питань захисту прав дитини) від 19 серпня 2020 року визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 та встановлено порядок спілкування з дитиною двічі на місяць, кожної першої та третьої суботи з 9 год. до 20 год. при умові завчасного попередження матері дитини, дотримання режиму з урахуванням вікових особливостей дитини, врахування стану здоров'я дитини. Матері заборонено перешкоджати зустрічам та налаштовувати дитину проти батька, а обом батькам вчиняти сварки в присутності дитини. Зазначено, що перший місяць зустрічей має проводитись у присутності матері.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (далі - Закон).
Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 фізичного, психологічного або економічного насильства відносно заявника, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви.
Доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються.
Звертаючись із заявою про видачу обмежувального припису, заявник необхідність такого мотивує направленням на її адресу СМС-повідомлень, які містять погрози фізичної розправи, погрози відібрати сина, нецензурну лайку, принизливі слова.
Наявні в матеріалах справи фотознімки СМС-повідомлень не містять даних, які можна уважати психологічним насильством в розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", зокрема образ та погроз, спрямованих на обмеження волевиявлення особи. Апеляційний суд констатує, що зміст СМС-повідомлень містить вирази, які не відповідають моральній культурі спілкування, проте не дає підстав уважати про вчинення домашнього насильства. Окрім того, апеляційний суд вказує, що листування шляхом СМС-повідомлень відбувається в площині вирішення питання щодо зустрічей з дитиною.
Аргументи апеляційної скарги з посиланням на факти звернення до правоохоронних органів відхиляються апеляційним судом, оскільки такі звернення самі по собі не є самодостатньою підставою уважати про наявність або відсутність подій і обставин та осіб, яких слід уважати винними. Кожне таке звернення потребує встановлення обставин, виключно наявність яких і може слугувати підставою для конкретних висновків про підтвердження або спростування подій, які були представлені як факти. Звернення до правоохоронних органів може свідчити лише про наявність конфлікту, а не про домашнє насильство в розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
За встановлених судом обставин убачається, що між сторонами наявний конфлікт щодо вирішення питання про участь у вихованні дитини та її проживання з одним із батьків, що не може розцінюватись як насильство в сім'ї.
Щодо доводів скаржника в частині відхилення судом як доказу диску з аудіозаписом, апеляційний суд зазначає, що згідно статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі , що містить дані про обставини справи, що мають значення для справи. Разом з тим, зміст приєднаного до заяви аудіозапису зводиться до монологу незадоволеної особи чоловічої статі щодо неможливості спілкуватися з дитиною, при цьому монолог переважно складається із ненормативної лексики та принизливих висловлювань. З матеріалів справи убачається, що судом першої інстанції в судовому засіданні досліджено цей доказ та цьому доказу надано оцінку при ухваленні судового рішення. При цьому, судом вірно установлено, що такий запис не має доказового навантаження, оскільки не містить даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність певних обставин (фактів), про що містяться мотивовані висновки у судовому рішенні.
Доводи скаржника про помилковість висновку суду про відсутність доказів щодо вчинення насильства та ризиків, що можуть настати у майбутньому, відхиляються, оскільки судом не установлено факту вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, а заявником не доведено існування загрози вчинення таких протиправних дій у майбутньому.
Окрім того, судом першої інстанції правильно зроблено висновок про те, що оскільки комісією з прав людини встановлено порядок спілкування з дитиною при умові завчасного попередження матері дитини, визначене заявником обмеження фактично призведене до порушення прав батька на спілкування з дитиною, що в свою чергу не відповідає якнайкращим інтересам малолітньої дитини.
Надані скаржником в ході апеляційного провадження копії СМС-повідомлень, а також диск із відеозаписом зустрічі ОСОБА_2 з дитиною 17 квітня 2021 року, на підтвердження продовження вчинення ОСОБА_2 неправомірних, на думку заявника, дій, апеляційним судом до уваги не приймаються. Суд враховує унормовані положеннями статті 367 ЦПК України межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також те, що зафіксовані на електронних носіях події мали місце після ухвалення рішення судом першої інстанції, разом з тим, згідно частини 3 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" оцінка ризиків здійснюється при прийнятті відповідного рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису.
З огляду на наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності доказів на підтвердження факту вчинення домашнього насильства, а також не доведення існування обґрунтованого побоювання вчинення такого насильства заінтересованою особою у майбутньому, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова