Головуючий у суді першої інстанції Гаврилова О.В.
Єдиний унікальний номер справи №755/18665/2019
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5548/2021
03 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І.,Кашперської Т.Ц.
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 19 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, -
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У листопаді 2019 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.
Свої вимоги обґрунтовувала тим , що на підставі ордеру №90364 від 29 квітня
1963 року матері позивача з її батьком надано жиле приміщення в квартирі АДРЕСА_1 .
Мати позивача - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням виконкому Дніпровської районної Ради народних депутатів м. Києва від 09 березня 1992 року №183 було дозволено змінити договір найму двокімнатної кватири АДРЕСА_1 та укласти його з батьком позивача - ОСОБА_6 в складі сім'ї: дочка ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), син ОСОБА_1 .
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час в квартирі зареєстровані: відповідач ОСОБА_1 - брат позивачки; ОСОБА_2 - позивачка; ОСОБА_3 - чоловік позивачки; ОСОБА_4 - донька позивачки.
Відповідач ОСОБА_1 в квартирі не проживає, витрат на її утримання не несе. Витрати на утримання будинку і прибудинкової території, опалення квартири несе виключно сім'я позивача.
Відповідач не проживає в квартирі, не реєструє своє фактичне місце проживання, має у власності житло - Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач не надає згоди на приведення облікових даних у відповідність із фактичними обставинами та на укладання позивачем, як споживачем комунальних послуг, відповідних договорів.
Посилаючись на норми ст. 71, 72 ЖК УРСР, зазначивши, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі приблизно 10 років, добровільно виселився з квартири, майна в квартирі не має, перешкод у користуванні квартирою йому не чинилось, позивачка вважає, що останній втратив право користування кватирою АДРЕСА_1 .
Просить суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2019 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позивачем отримано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Копію вказаної ухвали суду з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідач ОСОБА_1 отримав 24 грудня 2019 року, що також підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким залишити позов без розгляду .
В апеляційній скарзі посилався на те , що судом неповно зясовані обставини ,що мають значення для справи, суд не врахував ,що в даний час триває розслідування кримінальної справи щодо порушення його права на житло з боку позивачки.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначила ,що рішення суду є законним , а доводи апеляційної скарги надуманими і безпідставними.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 03 червня 2021 року за адресами , наявними в матеріалах справи. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи , що треті особи , належним чином повідомлені про день та час розгляду справи , відсутні підстави вважати поважними неявку осіб, які приймають участь у справі , неявка сторін не перешкоджає розгляду справи .
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2 виходив із того , що ОСОБА_1 без поважних причин, більше шести місяців не проживає у спірній квартирі, а з боку ОСОБА_2 відсутні перешкоди у користуванні відповідачу квартирою.
Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на вимогах закону з таких підстав.
Як видно із матеріалів справи, основним квартиронаймачем спірного житла за адресою: АДРЕСА_1 була мати сторін по справі - ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_9 з сім'єю з двох осіб видано ордер №90364 на право зайняття однієї кімнати площею 15,51 квм, в квартирі АДРЕСА_1 , склад сім'ї: ОСОБА_9 , ОСОБА_11 - батько. Ордер виданий на підставі рішення виконкому Московської районної Ради від 28 квітня 1963 року №705 (а.с.6).
Згідно витягу з рішення №183 виконавчого комітету Дніпровської районної Ради народних депутатів м.Києва від 09 березня 1992 року «Про закріплення і обмін житлової площі, зміну договору найму та внесення змін в попередні рішення» дозволено ЖЕК змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та укласти його з ОСОБА_6 , склад сім?ї: він, дочка ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 , у зв'язку зі смертю дружини (а.с. 8).
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9).
ОСОБА_2 12 лютого 2019 року звернулась до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» із заявою про укладання договору, однак їй було повідомлено що відповідно ст.ст.103, 104 ЖК УРСР зміна договору найму житлового приміщення (переведення особового рахунку) або розподіл відбувається виключно за згодою всіх повнолітніх членів сім?ї, у разі відмовлення членів сім?ї дати згоду на укладання окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку (а.с.14-16).
Право власності на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Як убачається з довідок про реєстрацію місця проживання, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.11-13, 74).
Згідно з актом складеним та підписаним ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , в квартирі АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 не проживає біля десяти років, його речей в квартирі немає (а.с.18).
Згідно з інформації, наданої Дніпровським управлінням поліції Національної поліції у м. Києві НП України від 31 жовтня 2019 року, звернень до відділу від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з приводу перешкоджання йому в користуванні квартирою АДРЕСА_1 не надходило (а.с.17).
Згідно свідоцтва про право на спадщину від 14 грудня 2004 року та за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1\2 частині будинку за адресою: в АДРЕСА_2 (а.с.25-27).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Як видно із матеріалів справи ,і позивачка і відповідач зареєстровані у квартирі з моменту народження . Квартира однокімнатна , жилою площею 15,51 кв/м.
Крім того , як видно із доказів наданих до апеляційної скарги , між сторонами існує конфлікт з приводу користування квартирою.У квартирі постійно проживає позивачка та іі сім'я . Протягом квітня-вересня 2019 року ОСОБА_1 звертався до дільничого офіцера поліції . З приводу не допуску його до квартири , ОСОБА_1 звертався і до комунального підприємства « Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» ( а.с. 123-125), нащо надана відповідь ,що відповідно до ст. 104 ЖК УРСР члени сім'ї наймача вправі вимагати укладення з ним окремого договору найму . Аналогічне роз'яснення буо надано і ОСОБА_2 .
Слід зазначити що ні позивачка, ні відповідач з вимогами про зміну договору найму житлового приміщення не зверталися.
Доводи позивачки ,що комунальні послуги відповідач не сплачує, натомість залишається зареєстрованим у спірній квартирі, чим створює позивачці та її сім'ї перешкоди у розпорядженні майном, належними і допустимими доказами не підтверджені . Несплата комунальних послуг не є підставою згідно зі статями 71, 72 ЖК Української РСР для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, тому що не свідчить про втрату інтересу відповідача до спірного житла.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення у справі "Савіни проти України" від 18 грудня 2008 року).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Аналогічна позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц , постанові Верховного суду від 02 листопада 2020 року № 182/6801/18).
Суд першої інстанції не взяв до уваги вказаних положень , а відтак прийшов до помилкового висновку про задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Наведені в апеляціній скарзі доводи не були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням їм відповідної правової оцінки, а посилання суду на ту обставину, що відповідач має інше житло, без врахування конфлікиної ситуації між сторонами , і неможливості проживання відповідача разом із сім'єю позивачки де жила площа є надто малою ( 15,51 квм) , є необгрунтованими .
При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було дотримано пропорційності втручання у право відповідача на повагу до житла, оскільки відповідач та позивачка на законних підставах, як донька та син квартиронаймача , яка померла у 1992 році ,були зареєстровані в квартирі з моменту народження .
Згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а втручання публічної влади у здійснення цього права допускається у виключних випадах, в тому числі задля захисту прав та свобод інших осіб.
Слідуючи практиці тлумачення цих положень Європейським Судом з прав людини та визначаючи співмірність вимог, заявлених у справі, з метою, яка досягається, колегія суддів виходить з наявного конфлікту інтересів між правом добросовісного користувача на користування житлом, де він мешкає, та правом користування цим житлом відповідачем, який зареєстрований і спірному приміщенні. Зазначені права відповідача є одного порядку, і не є похідним від прав позивача.
З огляду на це, колегія суддів має визнати виправданим втручання у права користувача-позивачки спірним житлом, за якого визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням у спірній квартирі завдасть більшої шкоди інтересам відповідача (втрата житла), ніж позивачці та її сім'ї, враховуючи що ні позивачка ,ні відповідач не є наймачами спірної квартири.
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам ,визначеним законодавством є підставою для відмови у позові.
При задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача є наявне інше житло, натомість не врахував ,що і позивачка має інше житло, оскільки вони є власниками спадкового будинку 1\2 частини. При цьому суд пославшись на акт про не проживання відповідача у спірному приміщенні, так і не встановив з якого часу відповідач не проживає у спірній квартирі, не врахував що вказаний акт не відповідає вимогам щодо його складання, та неможливість проживання відповідача у квартирі за наявності конфлікту між сторонами, а відтак рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. ст..ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 08 червня 2021 року.
Головуючий
Судді