1[1]
Іменем України
02 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12018100040006991 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Лозівський, Словяносербського району, Луганської області, раніше судимого: - 20.02.2006 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 187 КК України до 3 років позбавлення волі; - 16.08.2013 року Лисянським районним судом Черкаської області за ч. 2 ст. 121 КК України до 9 років позбавлення волі, звільненого по відбуттю покарання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_10 ,
Згідно з вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено до покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Цим же вироком, ОСОБА_10 визнано винуватим за ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено до покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного ОСОБА_10 за цим вироком, суд частково приєднав не відбуту частину покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2017 року, та визначив йому остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 задоволено частково, стягнуто з обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_11 суму моральної шкоди у розмірі 8 000 гривень, тобто по 4 000 гривень з кожного окремо.
Цим же вироком судом вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , 23 липня 2018 року, приблизно о 00 годині 10 хвилин, знаходились поряд з будинком АДРЕСА_3 , де побачили раніше невідомого чоловіка, яким виявився ОСОБА_11 , після чого у них виник спільний злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів.
Реалізуючи свої злочинні наміри, маючи на меті незаконне збагачення, ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_10 , підійшли до ОСОБА_11 та в цей час, ОСОБА_6 з правої руки ОСОБА_11 відкрито викрав МР3-плеєр марки «Айпод», вартістю 5100 гривень. У подальшому, на вимогу ОСОБА_11 повернути належне йому майно, МР3-плеєр марки «Айпод», ОСОБА_10 дістав з кишені розкладний ніж та сказав ОСОБА_11 , щоб останній пішов від них. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , з метою утримання викраденого майна та обернення у свою користь, з місця вчинення кримінального правопорушення зникли та маючи реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд, були затримані працівником поліції неподалік від місця вчинення злочину.
У результаті спільних злочинних дій, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 завдали потерпілому ОСОБА_11 матеріального збитку на загальну суму 5100 гривень.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року та призначити у справі новий судовий розгляд.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_6 зазначає про те, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з допущеною юридичною помилкою у вигляді неправильного встановлення особи, яка скоїла злочинні дії, а саме ОСОБА_10 , який себе оговорив.
Даний факт, як вказує апелянт підтверджується фактичними обставинами справи, а також показаннями потерпілого.
Також, у своїй скарзі обвинувачений ОСОБА_12 звертає увагу на те, що слідством не було встановлено чи може він бути підсудним та нести кримінальну відповідальність за свої усвідомлені дії з психіатричної точки зору.
Як вважає апелянт, слідством не було доведено того, що він з ОСОБА_10 діяв за попередньою змовою, з корисливих мотивів, як і не доведено мотив дій кожного із співучасників злочину.
На думку апелянта, судом першої інстанції не була надана належна оцінка обставинам справи у зв'язку з чим докази по справі по відношенню до нього та ОСОБА_10 є необґрунтованими, а останній взагалі став жертвою обставин, через його (апелянта) дії.
Крім цього, обвинувачений просить врахувати те, що у нього немає рецидиву злочину.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинувачених та їх захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинувачених; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга обвинуваченого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, разом з ОСОБА_10 , тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Зокрема, незважаючи на доводи апеляційної скарги та повне невизнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, його вина у чиненні грабежу за попередньою змовою, як обґрунтовано зазначається в оскаржуваному вироку, повністю доведена сукупністю зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_11 , які детально наведені у вироку та всупереч доводам скарги, не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Крім того, показання потерпілого узгоджуються з показаннями допитаних у судовому засіданні свідків - працівників патрульної поліції ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які повідомили суду про те, що біля станції метро «Чернігівська» їх зупинив потерпілий та повідомив, що у нього викрали «Айпод». Крім цього, потерпілий повідомив про те, що обвинувачені знаходяться десь неподалік, у зв'язку з чим вони почали їх пошук.
Також, як пояснили свідки, у парку, неподалік від вул. Малишка, вони помітили обвинувачених, які почали тікати. При цьому, свідок ОСОБА_13 затримав ОСОБА_10 , а свідок ОСОБА_14 затримав ОСОБА_6 , який, під час його переслідування, скинув у траву предмет, схожий на телефон. Після затримання обвинувачених, була викликана слідчо-оперативна група, яка проводила їх обшук та вилучала речі, які вони скинули під час затримання.
Крім показань потерпілого ОСОБА_11 та свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 , які суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами, вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за попередньою змовою з ОСОБА_10 доведена також сукупністю письмових доказів, зокрема:
- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23.07.2018 року, поданої потерпілим ОСОБА_11 про те, що 23.07.2018 року, близько 00 год. 10 хв., за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 6, невстановлені особи, шляхом ривка заволоділи його МР3-плеєром «Айпод» (т. 2, а.п. 216);
- протоколом огляду місця події від 23.07.2018 року, з якого вбачається, що при огляді ділянки місцевості, яка знаходиться на відстані близько 20 метрів від будинку АДРЕСА_3 , виявлено та у подальшому, в присутності двох понятих та потерпілого, вилучено один предмет, схожий на ніж типу «бабочка» світло-сірого кольору. Крім того, на відстані близько 5 метрів від оглядової ділянки місцевості виявлено особу, яка лежить на траві в кайданках та назвалася ОСОБА_10 (т. 2, а.п. 219-220);
- постановами про визнання та приєднання речових доказів від 23.07.2018 року, згідно з якими речовими доказами були визнані: предмет схожий на ніж типу «бабочка», світло-сірого кольору та МР3-плеєр марки «Айпод» (т. 2, а.п. 226, 232);
- протоколом огляду предмету від 28.07.2018 року, який проводився у присутності потерпілого ОСОБА_11 , під час якого було оглянуто експертний пакет № 0067948, всередині якого знаходився складний ніж, вилучений 23.07.2018 під час огляду місця події (т. 2, а.п. 222-223);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 22.08.2018 року за участю потерпілого ОСОБА_11 , згідно якого останній повідомив про обставини заволодіння його МР3-плеєром двома чоловіками (т. 2, а.п. 239-240).
При цьому, за результатами дослідження та оцінки наданих стороною обвинувачення письмових доказів, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги протокол огляду предмету від 30.07.2018 (т. 2, а.п. 221), протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.07.2017 (т. 2, а.п. 229-231, 236-238), за участю свідка ОСОБА_15 , оскільки прокурор у судовому засіданні відмовився від допиту даного свідка, у зв'язку з чим його не було допитано в судовому засіданні, а відповідно до вимог, передбачених ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Таким чином, оцінюючи наведені у вироку докази, за винятком протоколу обшуку підозрюваного ОСОБА_6 від 23.07.2018, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_11 (т. 2, а.п. 210-214), який було визнано недопустимим доказом, з огляду на вимоги п. 3, ч. 2 ст. 87 КПК України, з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно та за попередньою змовою групою осіб.
У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про його непричетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, так само як і про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, через відсутність належних та допустимих доказів його вини, а також доказів на підтвердження попередньої змови з ОСОБА_10 та корисливого мотиву і мети, слід визнати безпідставними та такими, що не ґрунтуються на доказах, які були досліджені під час судового розгляду.
Це стосується і посилань у скарзі на допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки матеріали кримінального провадження, так само як і сама скарга, не містять будь-яких даних, які б свідчили про такі порушення вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Більш того, у відповідності до вимог, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням сторони захисту, судом апеляційної інстанції були повторно досліджені окремі письмові докази, а також показання потерпілого ОСОБА_11 , надані ним у суді першої інстанції, через неможливість його допиту безпосередньо в суді апеляційної інстанції, у зв'язку з його неявкою на неодноразові виклики суду, які дозволили колегії суддів переконатися в обґрунтованості та вмотивованості оскаржуваного вироку, а відтак у його законності.
Що ж стосується вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про скасування вироку суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, то вони взагалі є безпідставними, оскільки у скарзі не наведено жодної обставини, передбаченої ст. 415 КПК України, яка б могла служити підставою для прийняття такого рішення за наслідками апеляційного розгляду.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 виду та міри покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, прийняв до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, конкретні обставини кримінального провадження, дані про його особу, а саме: те, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має дитину 2011 року народження, за місцем проживання скарг не надходило, раніше судимий, в тому числі за злочин проти власності.
Обставин, що, відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 67 КК України, суд вбачав обставиною, що обтяжує покарання - рецидив злочину (ст. 121 КК України), однак, оскільки органом досудового розслідування та державним обвинуваченням ОСОБА_6 не було висунуто такої обтяжуючої покарання обставини, суд не став виходити за межі висунутого обвинувачення та визнав і не вказав у вироку про наявність такої обтяжуючої обставини, як рецидив злочину.
Приймаючи до уваги вищенаведене, необхідність застосування принципу гуманізації відповідальності з урахуванням засад, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_6 слід обрати покарання у вигляді позбавлення волі, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень.
При цьому, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, відсутність обставин, які б пом'якшували покарання, конкретні обставини кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до скоєного (те, що він свою вину не визнав, у скоєному не розкаявся, цивільний позов не визнав) та особу останнього, суд визнав, що його перевиховання й виправлення не можливі без ізоляції від суспільства, а тому не знайшов підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України.
Наведені у вироку мотиви призначеного покарання, дозволяють колегії суддів зробити висновок про те, що при вирішенні питання про те, яка саме міра покарання повинна бути призначена обвинуваченому ОСОБА_6 та чи повинен він відбувати це покарання, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, врахував всі ті обставини, які повинні бути ним враховані при вирішенні цього питання.
Саме з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання, яке, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим через суворість, оскільки воно є не тільки близьким до мінімального за своїм розміром, виходячи з меж, встановлених санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, а й необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
За таких обставин, перевіривши доводи апеляційної скарги та приймаючи до уваги відсутність передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів вважає необхідним вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 12 липня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи: 755/13187/19
Номер провадження: 11-кп/824/382/2021
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_16
Доповідач - суддя ОСОБА_1