справа № 369/7277/20 Головуючий у 1 інстанції: Усатов Д.Д.
провадження №22-ц/824/8226/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
02 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Музичко С.Г., Болотова Є.В.,
при секретарі Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії, -
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:
- визнати неправомірною та скасувати постанову від 31.10.2018 року головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. про арешт коштів боржника ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.12.2001 р., РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 ;
- визнати неправомірною та скасувати постанову від 24.04.2020 року головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Міщенко Л.М. про арешт коштів боржника ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.12.2001 р., РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 ;
- зняти арешт з коштів боржника ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.12.2001 р., РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 , на картковому рахунку - НОМЕР_4 відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк» (картка «для виплат» - для виплат заробітної плати);
- зняти арешт з коштів боржника ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.12.2001 р., код РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 , на картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_5 в UAH, відкритий в AT «Райффайзен Банк Аваль», платіжну картку
№ НОМЕР_6 , платіжна картка Visa Fishka № НОМЕР_7 .
Скаргу обґрунтовував тим, що на примусовому виконанні Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) знаходиться виконавче провадження з виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 квітня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина.
Зазначав, що 07 травня 2015 року за заявою стягувача державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження №47488926 щодо примусового виконання вказаного рішення суду з винесенням відповідної постанови.
Постановою від 31.10.2018 року головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. у виконавчому провадженні №47488926 було накладено арешт на майно боржника.
Постановою від 31.10.2018 року головним державним виконавцем Києво- Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. у виконавчому провадженні №47488926 було накладено арешт на грошові кошти боржника.
Вказував, що на виконання наказу Міністерства юстиції України №3173/5 від 16.10.2019 року «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» було проведено ліквідацію Головного територіального управління юстиції у Київській області та утворено Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ), у зв'язку з чим Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ліквідовано та утворено Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).
У зв'язку з цим, постановою від 24.04.2020 року головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Міщенко Л.М. у виконавчому провадженні №47488926 було накладено арешт на грошові кошти боржника і дану постанову направлено до банків та відповідно накладено арешт на наступні рахунки:
- ПАТ КБ «Приватбанк»: картковий рахунок НОМЕР_4 - картка «для виплат»; ОСОБА_2 працював в ТОВ «Гранд бетон» та весь його заробіток перераховувався на особовий рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк»; АТ «Райффайзен Банк Аваль»: картковий рахунок фізичної особи
№ НОМЕР_5 в UAH, в рамках зарплатного проекту з ДП «Адідас-Україна», платіжна картка № НОМЕР_6 ; платіжна картка Visa Fishka № НОМЕР_7 ;
- ОСОБА_2 прийнятий 23 березня 2020 року в ДП «Адідас-Україна» та весь його заробіток, а саме заробітна плата, перераховується на картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_5 в UAH, відкритий в AT «Райффайзен Банк Аваль», платіжну картку № НОМЕР_6 , платіжна картка Visa Fishka № НОМЕР_7 .
Скаржник зазначав, що його рахунки заблоковано і можливість зняти кошти чи скористатися платіжними картками відсутня, а так і відсутня можливість сплачувати кошти на утримання сина ОСОБА_4 . На виконання рішення суду про стягнення аліментів виконавчою службою не виконано свої обов'язки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та не направлено до ТОВ «Гранд бетон» та ДП «Адідас-Україна» відповідного листа для стягнення коштів відповідно в обсягах, зазначених в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Скаржник вважав, що постанова про арешт коштів боржника винесена головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. від 31.10.2018 року та 24.04.2020 року з порушенням законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року скаргу задоволено.
Визнано неправомірною та скасовано постанову від 31.10.2018 року, винесену головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. про арешт коштів боржника ОСОБА_2 .
Визнано неправомірною та скасовано постанову від 24.04.2020 року, винесену головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Міщенко Л.М. про арешт коштів боржника ОСОБА_2 .
Зобов'язано головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. вжити визначених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для зняття арешту з грошових коштів боржника ОСОБА_2 на картковому рахунку - НОМЕР_4 , відкритого в ПАТ КБ «Приватбанк» (картка «для виплат» - для виплат заробітної плати).
Зобов'язано головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. вжити визначених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для зняття арешту з грошових коштів боржника ОСОБА_2 на картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_5 в UAH, відкритий в AT «Райффайзен Банк Аваль», платіжну картку № НОМЕР_6 , платіжна картка Visa Fishka № НОМЕР_7 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та залишення скарги без задоволення.
Скарга обґрунтована тим, що арешт, накладений на рахунок боржника, не унеможливлює отримання ним заробітної плати, за його бажанням, готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу), а тому висновок суду першої інстанції про те, що накладення арешту на грошові кошти боржника є невідповідністю дій державного виконавця Міщенко Л.М. приписам ст.2 ЗУ «Про виконавче провадження» є необґрунтованим.
За результатами перевірки дій державного виконавця стягувача повідомлено, що в рамках виконавчого провадження №47488926 державним виконавцем Міщенко Л.М. вжито усіх заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Вказувала, що заявник, фактично не отримуючи заробітну плату від липня 2019 року, був обізнаний та повідомлений щодо наявності на його рахунку арешту, накладеного державним виконавцем постановою від 31.10.2018 року.
Зазначала, що боржником не доведено обмеження його права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження впродовж усього часу перебування його на виконанні, в тому числі не доведено і неможливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження за відповідним ідентифікатором доступу сторін.
Наголошує, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Також, з оскаржуваної ухвали вбачається, що судом першої інстанції під час її постановлення не досліджувалось питання щодо звернення ОСОБА_2 зі скаргою після закінчення процесуального строку, встановленого імперативними приписами статті 449 ЦПК України.
Більше того, в ході розгляду скарги судом першої інстанції загалі не досліджувалось питання щодо строку звернення ОСОБА_2 до суду з вказаною скаргою і відсутні будь-які процесуальні документи щодо вирішення питання поновлення строку звернення до суду зі скаргою.
З врахуванням того, що ОСОБА_2 пропустив встановлений законом процесуальний строк на оскарження дій державного виконавця і не надав належних доказів обґрунтування причин пропуску строку, то вважає, що судом першої інстанції помилково не застосовано приписи статті 126 ЦПК України до спірних правовідносин, і не залишено скаргу без розгляду.
Отже, в апеляційній скарзі аргументовано вказується на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, поверхневий підхід до розгляду вказаної справи та ігнорування обов'язкових висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав до апеляційного суду відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Зазначає, що строки оскарження дій державного виконавця ним дотримано, а рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками зі спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Також вказує, що право на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця на стадії виконання судових рішень регламентоване Розділом 7
ст.ст.447- 453 ЦПК України, а тому посилання апелянта на порушення скаржником ст.183 ЦПК є некоректним та не відноситься до поданої скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби та вважав, що дії державного виконавця Міщенко Л.М. в даних обставинах не відповідали вимогам ст.2 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, такі висновки не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно зі ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судом встановлено, що в провадженні відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції перебуває виконавче провадження №47488926, розпочате на підставі виконавчого листа №369/2309/15-ц, виданого 28.04.2015 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, за яким заявник ОСОБА_2 є боржником.
Постановою головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.М. від 24.04.2020 року накладено арешт на кошти боржника в банківських установах.
З Довідки №20/05-01 від 20 травня 2020 року вбачається, що заявник від 23.03.2020 року працює в ДП «Адідас-Україна» та займає посаду оператор підрозділу Центр Дистрибуції (м. Київ).
Встановлено, що заявник отримує заробітну плату шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на банківський рахунок № НОМЕР_5 в UAH, в рамках зарплатного проекту з ДП «Адідас-Україна».
В силу ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За ч.1 ст.18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2020 року та 05.06.2020 року адвокат ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звертався до державного виконавця Міщенко Л.В. з клопотанням про вказані в скарзі обставини та проханням про зняття арешту з рахунків заявника в банку, на який перераховується його заробітна плата.
Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, заявником зазначено, що заблоковані на карткових рахунках кошти є виключно доходами, які він отримав у вигляді заробітної плати, працюючи в ТОВ «Гранд бетон» та працюючи на момент звернення зі скаргою в ТОВ «Адідас-Україна».
Відповідно до ч.3 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Судом встановлено, що розрахунковий рахунок № НОМЕР_4 , відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_5 в UAH, в рамках зарплатного проекту з ДП «Адідас-Україна» та до вказаного рахунку випущена платіжна картка Visa Fishka № НОМЕР_7 , відкриті на ім'я заявника ОСОБА_2 (довідка від 27.05.2020 року №Д1-В43/30-318 видана АТ «Райффайзен Банк Аваль»), є такими, з яких заявнику здійснюється виплата заробітної плати, сплата податків та зборів.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові №340/1018/19 від 17 січня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, за приписами ч.1 ст.2, ч.2 ст.10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року №95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата.
Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Заробітна плата в розумінні поняття «власності» є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України «Про працю».
Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Отже, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Саме тому суд вважав, що дії державного виконавця Міщенко Л.М. в даних обставинах не відповідали вимогам ст.2 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_2 зазначає, що постанови державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника від 31.10.2018 року та від 24.04.2020 року винесені державним виконавцем з порушенням законодавства, а тому підлягають скасуванню. Звертає увагу суду, що заблоковані на картці кошти є виключно його доходами , які він отримав у вигляді заробітної плати, працюючи на той час на ТОВ «Гранд Бетон» та отримував у вигляді заробітної плати, працюючи на даний час в ДП «Адідас-Україна». Вказує, що будь-яких інших доходів не має, а так має по суті єдине джерело надходження коштів (дохід).
Крім того, вказує, що 27.05.2020 року та 05.06.2020 року направляв на адресу виконавчої служби клопотання про скасування арешту з рахунків, які зашились без виконання та відповіді.
Згідно з частиною першою статті 18 ППК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
За змістом Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-Vin) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 56 Закону №1404-VI1I передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону №1404-VIII заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
За ч.3 статті 52 Закону №1404-УШ не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках зі спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до абзацу другого ч.2 статті 59 Закону №1404-УІІІ виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно з цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 ч.1 статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 ч.4 статті 59 Закону № 1404-УШ підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до пункту з Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492, поточний рахунок - це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки зі спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону №1404 - УІІІ встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-УІІІ повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті Закону № 1404-УІІІ.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч.4 статті 59 Закону №1404-УІІІ).
Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунку клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.
Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набули статус вкладу.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі№ 6-535ЦС15.
Велика Палата Верховного Суду від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступала.
Як встановлено при розгляді справи в суді першої інстанції, постановами головного державного головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міщенко Л.В. від 31 жовтня 2018 року та від 24.04.2020 року у виконавчому провадженні №47488926 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках банківських установах на ім'я ОСОБА_2 .
Зокрема, арештовано грошові кошти, які знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_5 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», який відкритий на ім'я ОСОБА_2 та використовується для виплати йому заробітної плати ДП «Адідас-Україна».
Зі змісту постанов державного виконавця Міщенко Л.М. від 31.10.2018 року та від 24 квітня 2020 року про накладення арешту на кошти боржника вбачається, що державний виконавець при їх винесенні звертає увагу на застереження щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.
ПАТ КБ «Приватбанк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» прийнято до виконання постанови державного виконавця про накладення арешту на кошти ОСОБА_2 (копії листів додаються)
З наявної в АСВП інформації вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», на які нормами статті 52 Закону №1404-УІІІ покладений обов'язок визначати статус рахунку та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника ОСОБА_2 виконано.
Зазначене свідчить про те, що банки також не визнали кошти, наявні на відкритих на ім'я ОСОБА_2 рахунках, такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рахунки: № НОМЕР_8 , відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_2 ; № НОМЕР_5 в UAH, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль», платіжна картка № НОМЕР_6 , платіжна картка Visa Fishka № НОМЕР_9 не відносяться до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на яких заборонено, кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо), та набули статусу вкладу.
З огляду на викладене, винесення головним державним виконавцем Міщенко Л.М. постанов про накладення арешту на грошові кошти боржника, що містяться на рахунку(ах), відкритих боржником в банківських установах, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику є правомірним.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не враховано, що зазначені рахунки не є рахунками зі спеціальним режимом використання, кошти, які знаходяться на них, стали власністю ОСОБА_2 та набули статусу вкладу, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування постанов державного виконавця та накладення арешту на кошти боржника .
Зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №1404-VІII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно з цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом і о частини першої статті 34 цього Закону. Також арешт може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.
Таких же висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19.
Ні матеріали цивільної справи, ні матеріали виконавчого провадження №47488926 не містять інформації, що рахунки, з яких оскаржуваною ухвалою знято арешт, належать до рахунків зі спеціальним режимом.
Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Отже, арешт на рахунок боржника не унеможливлює отримання заробітної плати ним, за його бажанням, готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу), а тому висновок суду першої інстанції про те, що накладення арешту на грошові кошти боржника є невідповідністю дій державного виконавця Міщенко Л.М. приписам ст.2 ЗУ «Про виконавче провадження» є необгрунтованим.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлена Верховним судом в Постанові від 03 лютого 2021 року у справі №756/1927/16-ц.
Законодавець визначив обов'язок державного виконавця вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Приписами часини і статті 376 ЦПК України визначено підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, а саме :
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В апеляційній скарзі аргументовано вказується на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, поверхневий підхід до розгляду вказаної справи та ігнорування обов'язкових висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року і ухвалення нового судового рішення, яким скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Скаргу ОСОБА_2 про скасування постанов та зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 09 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: