Справа №761/5320/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/5694/2021
19 травня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Суханової Є.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою адвоката Кулика Станіслава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за борговою розпискою,
17 лютого 2020 року адвокат Даниленко П.О., в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь грошових коштів у розмірі 179 316,16 грн., з яких 171 290,00 - основна заборгованість згідно розписок, 8 026,16 грн. - 3 % річних, а також судові витрати.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 30 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики за умовами якого відповідач отримав в позику 2 000,00 доларів США, строком до 20 квітня 2018 року.
На підтвердження домовленостей та отримання коштів відповідач 30 березня 2018 року написав розписку.
Крім того, 08 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 5 000,00 доларів США, строком до 30 серпня 2018 року.
На підтвердження домовленостей та отримання коштів відповідач 08 серпня 2018 року написав розписку.
При цьому, ОСОБА_1 свої зобов'язання в строки, визначені домовленістю, не виконав та кошти не повернув.
Тому позивач, на підставі положень ч. 2 ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідача, окрім основної заборгованості, 3% річних за користування грошовими коштами.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за борговою розпискою задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договорами позики в сумі 179 157,61 грн та 1 793,16 грн судового збору.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено про те, що 30 березня 2018 року між ОСОБА_2 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) було укладено договір позики, що підтверджений розпискою.
За цією розпискою Позикодавець надав Позичальнику грошові кошти в сумі 2 000,00 доларів США строком до 20 квітня 2018 року.
Крім того, 08 серпня 2018 року між ОСОБА_2 ( далі - Позикодавець ) та ОСОБА_1 ( далі - Позичальник ) було укладено договір позики, що підтверджений розпискою.
За цією розпискою Позикодавець надав Позичальнику грошові кошти в сумі 5 000,00 доларів США строком до 30 серпня 2018 року.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона ( позикодавець ) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму ) позики. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, проаналізувавши зміст наданої розписки в сукупності з іншими наявними матеріалами, дійшов висновку, що позивач надав відповідачу грошові кошти, про що свідчать відповідні розписки, однак відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання перед позивачем, що встановлено судом та підтверджується розрахунком суми боргу відповідача за борговою розпискою від 30 березня 2018 року, що становить: 2 000,00 доларів - основного боргу, 3% річних за користування коштами з 21 квітня 2018 року по 28 січня 2020 року в розмірі 106,51 доларів США та за борговою розпискою від 08 серпня 2018 року, що становить: 5 000,00 доларів - основного боргу, 3% річних за користування коштами з 31 серпня 2018 року по 28 січня 2020 року в розмірі 212,02 доларів США, а в загальному розмірі 7 318,53 долари США, що за курсом НБУ станом на 28.01.2020 року ( 1 долар США = 24,48 грн ) становить 179 157,61 грн.
Оскільки відповідач належним чином не виконав зобов'язання за борговими розписками, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 179 157,61 грн. та судового збору пропорційно задоволеним вимогам.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, адвокат Кулик С.С., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Суд, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 30 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики.
За умовами правочину відповідач отримав від позивача позику в розмірі 2 000,00 доларів США, строком до 20 квітня 2018 року.
На підтвердження домовленостей та отримання грошових коштів відповідач 30 березня 2018 року власноручно написав розписку ( а.с. 16 ).
Крім того, 08 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики за умовами якого відповідач отримав від позивача позику в розмірі 5 000,00 доларів США, строком до 30 серпня 2018 року.
На підтвердження домовленостей та отримання грошових коштів відповідач 08 серпня 2018 року власноручно написав розписку ( а.с. 17 ).
Таким чином, ОСОБА_2 належним чином виконав свої зобов'язання за договором позики.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент судового розгляду позовної заяви, ОСОБА_1 свої зобов'язання в строки, визначені домовленістю, не виконав та грошові кошти ОСОБА_2 не повернув, унаслідок чого позивач звернувся до суду із названими позовними вимогами ( а.с. 1-7 ).
Правовим обґрунтуванням вирішення зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( стаття 526 ЦК України ).
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк ( термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За частиною другою статті 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором ( частина перша стаття 1049 ЦК України ).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України 18.01.2017 у справі № 6-2789цс16.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані вище договори позики, укладені між сторонами - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є правомірними, оскільки вони сторонами не оскаржувалися, їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсними.
Проведений позивачем розрахунок, з яким погодився місцевий суд, відповідачем не оспорений, а відтак суд апеляційної інстанції вважає його правомірним.
Таким чином, сума трьох процентів, з точки зору суду другої інстанції, за правочинами складатиме, відповідно, 109,48 ( 2 000 х 666 х 3 : 100 : 365 ) та 219,45 ( 5 000 х 534 х 3 : 100 : 365 ).
Загальний розмір заявленої заборгованості, у даному разі, становить 7 328,93 ( 2 000 + 5 000 + 109,48 + 219,45 ) доларів США, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції становила 207 215,96 ( 7 328,93 х 28,2737 ).
При цьому, з урахуванням положень ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд другої інстанції вважає за необхідне погодитись із місцевим судом про задоволення заявлених вимог, з цього приводу, в розмірі, як зазначив позивач, - 179 316,16 грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 1, 8, 21, 41, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 202, 1046, 1047 ЦК України, положень постанов Верховного Суду України, Верховного суду, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції.
Інші доводи апеляції, зокрема, щодо відсутності між сторонами договору позики, неотримання грошових коштів від позивача у розмірі 2 000 та 5 000 доларів США, розписки від 30.03.2020 та 08.08.2020 не містять інформації про безпосереднє отримання грошових коштів та не визначають порядку повернення отриманих грошових коштів, з точки зору суду другої інстанції, не відповідають дійсності, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, зазначеними розписками апелянта, які він написав власноручно ( а.с. 16, 17 ).
Зазначені докази суд відносить до числа належних, допустимих, достовірних та достатніх згідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, які підтверджують встановлені судом першої інстанції обставини справи та свідчать про законність та обґрунтованість ухваленого ним рішення.
Названі доводи апелянта, з точки зору суду другої інстанції, також спростовуються відзивом ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, згідно якого той підтвердив правомірність ухваленого по справі рішення.
Відтак, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Кулика Станіслава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за борговою розпискою - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Г.І. Мостова
Є.М. Суханова