Номер провадження 22-ц/821/956/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/3868/20 Категорія: 310020000 Ігнатенко Т. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
25 травня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач)
Суддів Єльцова В. О., Василенко Л.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2021 року постановлене під головуванням судді Ігнатенко Т. В. в Смілянському міськрайонному суді Черкаської області 16.03. 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,-
23 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що з 13 вересня 2008 року позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 жовтня 2018 року, що набрало законної сили 30 листопада 2020 року. В шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 у народився син - ОСОБА_3 .
В позовній заяві позивач ОСОБА_1 посилається, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 жовтня 2018 року, що набрало законної сили 30 листопада 2020 року, у справі № 703/2890/18, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову в суд, 22 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі вказаного рішення суду 26 лютого 2019 року судом видано виконавчий лист № 703/2890/18, 2/703/1759/18, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В цей же день, державним виконавцем на підставі даного виконавчого листа винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58490038.
Таким чином, з 22 серпня 2018 року до даного часу з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на підставі вище вказаного рішення суду примусово стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
ОСОБА_1 вказує, що ним не заперечується необхідність утримання їх спільного з відповідачем ОСОБА_2 сина ОСОБА_5 . Однак, на даний час у позивача ОСОБА_1 склалися обставини, які унеможливлюють сплату ним аліментів, у визначеному судом розмірі, оскільки у нього, після винесення рішення суду про стягнення аліментів, погіршилося здоров'я, внаслідок чого змінився його матеріальний стан, а також наявні інші чинники, тому він звернувся в суд з позовом про зменшення розміру аліментів.
Позивач ОСОБА_1 , зокрема, посилається, що він безпосередньо приймав участь у проведенні Антитерористичної операції на Сході України, так як був учасником бойових дій.
19 грудня 2018 року, тобто після постановлення рішення суду про стягнення з нього аліментів, ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності безтерміново, в зв'язку із захворюванням, яке пов'язане із захистом Батьківщини, вказує позивач у позові.
10 січня 2019 року Черкаським обласним МСЕК № 2 проведено його огляд, в ході якого встановлено ступінь втрати його професійної працездатності у відсотках, який становить 45 відсотків.
ОСОБА_1 у позовній заяві вказує, що до березня 2020 року він перебував у трудових відносинах з ФГ «ВЕКТОР-АГРО ПЛЮС», де отримував заробітну, але у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, що є безпосереднім наслідком захворювання, на підставі якого йому встановлена ІІІ групу інвалідності, це стало перешкодою для виконання, покладених на нього трудових обов'язків, передбачених договором з ФГ «ВЕКТОР-АГРО ПЛЮС», тому ОСОБА_1 був вимушений звільнитися з даного підприємства.
Позивач ОСОБА_1 також зазначає, що він є пенсіонером, у зв'язку з чим перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Черкаській області, отримує пенсію по інвалідності, розмір якої в середньому складає 8600 гривень в місяць, і з якої на підставі постанови державного виконавця від 12 серпня 2020 року ВП № 58490038 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_5 . Внаслідок стану свого здоров'я позивач залишається не працевлаштованим, інших джерел доходу, окрім отримання пенсії, не має.
В позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказує, що 1/4 частина всіх видів його заробітку, яка стягується на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 за рішенням суду, складає 2150 гривень, у зв'язку з чим забезпечення прожиткового мінімуму для сина ОСОБА_5 фактично покладено на нього одного, вважає позивач.
ОСОБА_1 посилається у позовній заяві, що до 24 березня 2006 року, він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Від даного шлюбу в них народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який також є неповнолітнім, та потребує матеріального забезпечення батька.
На підставі виконавчого листа № 2-2811, виданого Смілянським міськрайонним судом Черкаської області від 24 жовтня 2005 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач ОСОБА_1 зазначає у позові, що він надає матеріальну допомогу матері, яка також є інвалідом ІІІ групи безтерміново, тому з врахуванням стану її здоров'я, фінансового положення, необхідності придбання ліків, позивач матеріально допомагає матері.
Крім того, посилається позивач ОСОБА_1 в позовній заяві, що його колишня дружина, ОСОБА_2 та їх спільна дитина ОСОБА_5 зареєстровані за місцем проживання та реєстрації позивача, тому ОСОБА_1 вимушений нести додаткові витрати по сплаті житлово-комунальних послуг.
Із врахуванням вищевикладеного, позивач ОСОБА_1 просив суд зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 жовтня 2018 року у справі № 703/2890/18, 2/703/1759/20, на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної, сили та до досягнення дитиною повноліття. Відкликати виконавчий лист по справі № 703/2890/18, виданий Смілянським міськрайонним судом Черкаської області 26 лютого 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред'явлення позову в суд 22 серпня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття, як такий, що втратив юридичну силу.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задоволено.
Зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 жовтня 2018 року у справі № 703/2890/18, 2/703/1759/20, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Відкликано виконавчий лист по справі № 703/2890/18, виданий Смілянським міськрайонним судом Черкаської області 26 лютого 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову в суд 22 серпня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття, як такий, що втратив юридичну силу.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 оскаржила рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції 13.04. 2021 року вх. № 4596.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду, яким задоволено вимоги позивача ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, порушує права дитини на матеріальне утримання батьком.
Скаржник ОСОБА_2 посилається у скарзі на те, що ОСОБА_2 не надав жодного із належних та допустимих доказів стосовно зміни його матеріального стану з дати винесення рішення Смілянським міськрайонним судом Черкаської області від 31 жовтня 2018 року про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 вказує, що посилання позивача ОСОБА_1 , що 19 грудня 2018 року, після ухвалення рішення судом про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та встановлення ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язано із захистом Батьківщини, на переконання скаржника, не є підтвердженнями зміни матеріального стану у сторону його погіршення. Тому, скаржник ОСОБА_2 вважає, що такі доводи позивача не можуть враховуватись судом для задоволення вимог про зменшення розміру частки аліментів, яка стягується на утримання неповнолітнього сина на підставі рішення суду у розмірі 1/ 4 частини з всіх видів доходів ОСОБА_1 .
Скаржник ОСОБА_2 посилається на те, що права громадян на працю, у тому числі, людей з інвалідністю, закріплені у ст. 43 Конституції України, а обов'язок роботодавців надавати інвалідам роботу, передбачено нормою ст.172 КЗпП України.
Отже, скаржник ОСОБА_2 вважає, що наявність у ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групи, в зв'язку з чим, як він посилається, що не має змоги сплачувати аліменти на утримання дитини у визначеному судом розмірі, не може слугувати підставою зменшення розміру стягуваних аліментів, та не свідчить про зміну матеріального стану позивача, оскільки порушуються права неповнолітньої дитини, яка згідно закону має право на матеріальне утримання від батьків до свого повноліття.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також вказує, що погіршення стану здоров'я позивача ОСОБА_1 , а саме : встановлення ІІІ групи інвалідності, не є причиною повної втрати працездатності, так як вказана група інвалідності є робочою групою. Скаржник вважає, що інші причини, які перешкоджають тому, щоб ОСОБА_1 працевлаштувався, маючи на утриманні двох неповнолітніх дітей, будучи особою працездатного віку, оскільки він народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , та додатково отримував дохід, крім вказаної ним пенсії, яку ОСОБА_1 отримує у розмірі 8600 гривень, відсутні.
На підтвердження доводів та вимог апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 посилається на судову практику, а саме: постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 465/5399/16-ц, провадження № 61-24494вс18, в якій вказано, що встановлення ІІІ групи інвалідності, не є причиною повною втрати працездатності, інших причин, які перешкоджають працевлаштувались особі, немає.
Скаржник ОСОБА_2 у скарзі вказує, що доводи позивача ОСОБА_1 стосовно того, що в нього на утриманні знаходиться інша неповнолітня дитина від попереднього шлюбу, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, так як не підтверджує погіршення майнового стану ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_2 звертає увагу, що позов про зменшення розміру аліментів пред'явлено лише до неї на утримання сина ОСОБА_5 , але такий позов не пред'явлено до іншого стягувача - ОСОБА_6 про зменшення розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_7 , що ставить дітей у нерівне становище, вважає відповідач ОСОБА_2 . При цьому, скаржник ОСОБА_2 посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, провадження № 61-9460св20, яка є аналогічною доводам скаржника щодо того, що наявність на утриманні ще однієї неповнолітньої дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів та не підтверджує погіршення майнового стану платника аліментів.
Відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, прийнявши до уваги доводи позивача, що його мати, яка є інвалідом ІІІ групи, потребує матеріальної допомоги, та у ОСОБА_1 виник обов'язок утримувати матір та приймати участь у додаткових витратах на її утримання.
ОСОБА_2 вказує, що згідно до вимог ч. 2 ст. 202 СК України син, дочка зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, але такий обов'язок виникає лише, коли батьки є непрацездатними та потребують такої допомоги. Проте, мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно пенсійного посвідчення отримує пенсію довічно, як інвалід 3 групи загального захворювання. Скаржник ОСОБА_2 звертає увагу суду, що позивачем не підтверджено необхідності придбання ліків матері та надання їй матеріальної допомоги належними доказами, які судом не з'ясовано, та не перевірено, оскільки в матеріалах справи наявне лише пенсійне посвідчення, що є підтвердженням отримання пенсії матір?ю позивача ОСОБА_1 , але не вказує, який дохід вона має.
Проте, твердження позивача ОСОБА_1 щодо утримання матері, не дає підстав дійти висновку суду, вважає скаржник, що мати позивача має дохід менший від прожиткового мінімуму на відповідну категорію населення, та не має інших доходів. Крім того, скаржник посилається, що відсутні докази щодо необхідності позивача ОСОБА_1 брати участь в додаткових витратах на утримання матері, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю чи немічністю, оскільки такі дані відсутні в матеріалах справи, і не підтверджені належними доказами позивачем.
Скаржник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Стягнути на її користь понесені судові витрати у розмірі 1260 гривень, понесених за сплату судового збору за подання апеляційної скарги з позивача ОСОБА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу відповідача на адресу апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 не надходив.
У відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам закону, оскільки судом допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Вирішуючи спір, та задовольняючи позовні вимоги про зменшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, пославшись що наявні підстави для зменшення розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітнього сина із батька з 1/ 4 частини до 1/6 частини, згідно рішення суду від 31 жовтня 2018 року.
Суд першої інстанції виходив із того, що наявні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивач вказав в позовній заяві на значне погіршення здоров'я, так як йому встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново із ступенем втрати професійної працездатності у розмірі 45 відсотків; отримав статус пенсіонера; був звільнений з останнього місця роботи; інших доходів, окрім пенсії, яка є меншою в порівнянні із заробітною платою, що він отримував за останнім місцем роботи, позивач не має; на його утриманні, крім сина ОСОБА_5 , перебуває неповнолітній син ОСОБА_7 , та мати ОСОБА_9 , яка є пенсіонеркою та інвалідом ІІІ групи.
Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про зміну майнового стану позивача ОСОБА_1 після винесення рішення про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , та вбачав, що, оскільки майновий стан позивача змінився в гірший бік, погіршився його стан здоров'я, то позовні вимоги позивача про зменшення розміру частки аліментів на утримання дитини підлягають задоволенню у повному обсязі.
При вирішенні спору судом першої інстанції також враховані доводи позивача, що середньомісячний розмір його пенсії, яку позивач ОСОБА_1 отримує внаслідок інвалідності, становить 8600 гривень. Суд, приймаючи до уваги, що інших доходів позивач не має, а 1/4 частина всіх видів його заробітку, яка стягується на користь ОСОБА_2 на утриманні сина ОСОБА_5 за рішенням суду складає 2150 гривень, то суд прийшов до висновку, що забезпечення прожиткового мінімуму для сина ОСОБА_5 в повній мірі виконується позивачем ОСОБА_1 . При цьому, суд послався, що розмір заробітку (доходу) позивача, з врахуванням встановлених вище судом обставин, є недостатнім для сплати ним аліментів у розмірі, що фактично дорівнює прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, судом не враховано доводів відповідача щодо порушення прав та інтересів неповнолітньої дитини сторін, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом 13 вересня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 13 вересня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за № 371, що підтверджується даними копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місті Сміла, Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області 13 вересня 2008 року (а. с. 10).
Згідно даних копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Ротмістрівською сільською радою, Смілянського району, Черкаської області 18 жовтня 2010 року, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 10 жовтня 2010 року в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис за № 18 (а. с. 11).
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 30 листопада 2018 року, за результатами розгляду цивільної справи № 703/2890/18, 2/703/1759/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_11 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини позовні вимоги задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрованим 13.09. 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Сміла Смілянського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 371. Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову до суду 22 серпня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено судом до негайного виконання. Вирішено питання судових витрат (а. с. 12-13).
На підставі вищевказаного рішення суду, 26 лютого 2019 року Смілянським міськрайонним судом Черкаської області видано виконавчий лист № 703/2890/18, 2/703/1759/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 серпня 2018 року, і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 14-15).
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом виконавчий лист пред'явлено ОСОБА_2 до примусового виконання, у зв'язку з чим 26 лютого 2019 року державним виконавцем Смілянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Бабіченком І.Л., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58490038 (а. с. 16-17).
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів .
Згідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів судом враховується: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз?яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв?язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров?я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Враховуючи зміст та норми ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, погіршення матеріального становища та погіршення здоров'я батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Разом з тим, із аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати, чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і чи ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Особа, яка сплачує аліменти, - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я, або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
При цьому, суд з врахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років : з 1січня 2021 року -1921 гривню, з 1липня -2013 гривень, з 1грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2021 року - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.
Звертаючись в суд із позовними вимогами про зменшення розміру аліментів, які стягуються на утримання недолітнього сина, позивач ОСОБА_1 вказував підставами для зменшення розміру аліментів те, що він є пенсіонером, інвалідом ІІІ групи, інших доходів, окрім пенсії, не має, на його утриманні, крім сина ОСОБА_5 , є також син ОСОБА_7 , та мати ОСОБА_9 , яка є пенсіонеркою, має інвалідність ІІІ групи загального захворювання, тому позивач надає їй матеріальну допомогу, а тому вважає, що його майновий стан, після винесення рішення про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , суттєво змінився в сторону погіршення.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з даних копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 130188, виданої Черкаською обласною МСЕК № 2, 19 грудня 2018 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності, безтерміново, в зв'язку із захворюванням, пов'язаним із захистом Батьківщини. Ступінь втрати професійної працездатності становить 45 відсотків (а. с. 19-20).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами скаржника ОСОБА_2 , викладеними в апеляційній скарзі з посиланням на судову практику Верховного Суду, що наявність у позивача ОСОБА_1 захворювання, яке тягне за собою встановлення ІІІ групи інвалідності, участь у проведенні Антитерористичної операції на Сході України, як учасника бойових дій, що було підтверджено після прийняття рішення судом про стягнення аліментів у розмірі 1/ 4 частини з всіх видів доходів ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 , не є підтвердженням його непрацездатності, оскільки III група інвалідності встановлюється тим особам, хто здатен працювати в полегшених умовах. Вказана 3 група інвалідності є робочою групою, тому колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами скаржника, що відсутні підстави вважати, що інші причини, які перешкоджають ОСОБА_1 працевлаштуватися, мають впливати на прийняття рішення судом, оскільки, маючи на утриманні двох неповнолітніх дітей, будучи особою працездатного віку, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому має можливість додатково отримувати дохід, крім отримання вказаної ним пенсії, яку ОСОБА_1 отримує у розмірі 8600 гривень, та забезпечувати своїх неповнолітніх дітей, батьком яких він є, згідно даних свідоцтв про народження дітей.
Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Таким чином, посилання позивача на наявність у нього ІІІ групи інвалідності, як на підставу для зменшення розміру аліментів, яка встановлюється працездатним особам не можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів, як обставиною, що погіршує стан здоров'я, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, прийшовши до помилкового висновку про задоволення вимог позивача.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд не врахував права та інтереси малолітньої дитини, матеріальне становище якої погіршилось, тоді як з таким же позовом до іншого стягувача, ОСОБА_6 позивач не звертався, хоча на сина ОСОБА_7 також згідно рішення суду стягуються аліменти. Діти мають бути у рівному становищі та отримувати належну матеріальну допомогу від батька, який незалежно від проживання з дітьми, зобов'язаний таку допомогу надавати та утримувати дітей до їх повноліття.
Колегія суддів апеляційного суду також не погоджується із висновками та аргументами суду першої інстанції, який безпідставно послався на доводи позивача ОСОБА_1 щодо перебування на утриманні його матері, але при цьому, вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню доводи скаржника, щодо помилковості висновків суду та відсутності належних та допустимих доказів того, що мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно пенсійного посвідчення отримує пенсію довічно, як інвалід 3 групи загального захворювання.
Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується із аргументами скаржника ОСОБА_2 , що позивачем не підтверджено необхідності придбання ліків матері та надання їй матеріальної допомоги належними доказами, так як судом першої інстанції не з'ясовано, та не перевірено, чи потребує мати такої допомоги та позивачем не підтверджено, коли, і яку саме допомогу ОСОБА_1 надає чи надав матері, оскільки в матеріалах справи наявне лише пенсійне посвідчення, що є підтвердженням отримання пенсії матір?ю позивача ОСОБА_1 , але жодним чином не вказує, який дохід вона має, та чи є в неї інші діти, які мають можливість надавати їй матеріальну допомогу, крім позивача. Лише одного посилання позивача ОСОБА_1 щодо матеріального утримання матері недостатньо для підтвердження того, що мати позивача перебуває також на утриманні свого сина, так як матеріали справи не містять будь - яких доказів, що мати потребує матеріальної допомоги, перебуває у такому стані, що позивач, як син, зобов'язаний надавати їй матеріальну допомогу.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 202 СК України син, дочка зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, але такий обов'язок виникає лише, коли батьки є непрацездатними та потребують такої допомоги.
Отже, враховуючи вимоги закону, у суду першої інстанції було недостатньо підстав для висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та їх задоволення шляхом зменшення розміру частки аліментів, яка стягується на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/ 4 частини до 1/ 6 частини доходів ОСОБА_1 .
Так, із матеріалів справи також не вбачається, що мати позивача має дохід менший від прожиткового мінімуму на відповідну категорію населення, та не має інших доходів, крім пенсії, як і відсутні докази щодо необхідності позивача ОСОБА_1 брати участь в додаткових витратах на утримання матері, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю чи немічністю, оскільки такі дані відсутні в матеріалах справи, і не підтверджені належними доказами позивачем.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доведеність позовних вимог позивачем, не обґрунтував свої висновки щодо прийняття доводів позивача, не спростував доводів та аргументів відповідача, яка подавала відзив на позовну заяву, та виклала свою позицію щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача за наявних і наданих ним доказів.
Згідно даних копії довідки серії 12ААА № 188597, виданої Черкаським міжрайонним МСЕК № 2, вбачається, що ОСОБА_9 із 01 вересня 2015 року має ІІІ групу інвалідності безтерміново, внаслідок загального захворювання (а. с. 29).
Із даних копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого Пенсійним фондом України 08 вересня 2015 року, ОСОБА_9 є пенсіонером по інвалідності ІІІ групи загального захворювання, термін дії - довічно (а. с. 28).
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що копія пенсійного посвідчення матері позивача та наявність інвалідності згідно довідки не дає підстав стверджувати, що позивач матеріально допомагає матері, оскільки добровільно надавати допомогу батькам є правом, а не обов'язком сина, а такий обов'язок позивач має лише щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, на яких з нього стягуються аліменти. Тому слід дійти висновку, що на підтвердження позовних вимог позивачем не надано доказів, що мати позивача перебуває на його утриманні, потребує такого утримання чи необхідності понесення позивачем додаткових витрат на утримання матері, яка отримує пенсію, оскільки матеріали справи не містить жодних відомостей про те, що позивач утримує свою матір, якого розміру сягають такі витрати, їх частота та періодичність, що не узгоджується із судової практикою в даній категорії справ.
Отже, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, що мати позивача потребує додаткових витрат, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю, позивач ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі 8600 гривень, яка не є мінімальною пенсією, навіть, враховуючи наявність двох неповнолітніх дітей та стягнення аліментів на їх утримання, розмір яких не перевищує 50 відсотків доходу ОСОБА_1 , приймаючи до уваги, що стягуються аліменти в розмірі по 1/ 4 частині на кожну дитину щомісячно, то позивачу залишається 50 %, що становить 4300 гривень, що вдвічі більше, ніж отримує кожна дитина на своє утримання.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 , повинен дбати про своїх малолітніх дітей та забезпечувати їх належне утримання, тому не позбавлений можливості додатково працювати з врахуванням стану свого здоров?я та отримувати додатковий дохід до пенсії.
Апеляційний суд вважає, що безпідставними є посилання позивача ОСОБА_1 на те, що він припинив свої трудові відносини з ФГ « Вектор - Агро Плюс» у зв'язку із погіршенням стану здоров'я.
Із матеріалами справи вбачається та підтверджується даними копії довідки № 1483, виданої Смілянською ДПІ, що трудові відносини ОСОБА_1 припинив лише 02.03. 2020 року, як вказано у графі дата звільнення, що є значно пізнішою датою, ніж посилається позивач, коли йому була встановлена група інвалідності (а. с. 21).
Матеріалами справи не встановлено та відсутні дані відносно того, що трудові відносини були припинені ОСОБА_1 на підставі погіршення стану його здоров'я, як він посилався у позові, і що такий стан здоров?я позивача перешкоджає продовженню даної роботи.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є посилання в апеляційній скарзі скаржника ОСОБА_2 щодо того, що не можуть бути прийнятими до уваги судом посилання позивача, як на підставу для зменшення розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_5 на те, що на утриманні позивача знаходиться ще одна неповнолітня дитина від попереднього шлюбу, оскільки такий факт був відомий суду при вирішенні питання щодо розміру стягнення аліментів на утримання сина сторін ОСОБА_5 у жовтні 2018 року при ухваленні рішення судом.
Із матеріалів справи вбачається, що на утримання сина позивача від першого шлюбу ОСОБА_7 , аліменти стягнуто рішенням суду у 2005 році, виконавчий лист видано 24.10. 2005 року, а пред'явлено до виконання 16.11. 2009 року та відкрито виконавче провадження, ще до народження сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, із наявних матеріалів справи вбачається, що до 24 березня 2006 року позивач ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , що підтверджується даними копії свідоцтва про розірвання шлюбу ( а. с. 23).
В даному шлюбі у позивача ОСОБА_1 народився син ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується даними копії свідоцтва про народження дитини ( а. с. 25).
На підставі виконавчого листа № 2-2811, виданого Смілянським міськрайонним судом Черкаської області від 24 жовтня 2005 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_7 , який пред'явлено до виконання лише у листопаді 2009 року ( а. с. 26).
Отже, враховуючи вище викладене, слід дійти висновку, приймаючи до уваги судову практику касаційного суду, що наявність стягнення аліментів ще на одну дитину не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів на іншу дитину, та не є підтвердженням погіршення майнового стану позивача, тому висновки суду першої інстанції є хибними, спростовуються доводами апеляційної скарги та наявними в матеріалах справи доказами.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що за таких встановлених судом обставин, перевірених доводів скаржника, вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову підлягають задоволенню апеляційним судом.
Апеляційній суд приймає до уваги доводи скаржника стосовно того, що позивач звернувся в суд із вимогою про зменшення розміру аліментів, пред'явивши позов лише до відповідача ОСОБА_2 , тоді як позовні вимоги до ще одного стягувача ОСОБА_6 про зменшення розміру аліментів на утримання іншого сина позивача ОСОБА_12 , позивачем не заявлено, що ставить дітей позивача ОСОБА_1 у нерівне положення, та є порушенням прав неповнолітнього сина ОСОБА_4 , на чому наполягає скаржник, яка захищає інтереси свого малолітнього сина, як його законний представник.
Колегія суддів апеляційного суду за наявних у справі доказів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо зменшення розміру аліментів, оскільки вважає, що розмір аліментів, які стягуються на утримання сина ОСОБА_5 у розмірі 1/ 4 частини з всіх видів доходів батька дитини відповідає вимогам закону, не є порушенням прав позивача, оскільки твердження позивача про погіршення його стану здоров?я та матеріального стану не знайшли свого належного підтвердження доказами у справі, наданими позивачем.
Так, посилання позивача ОСОБА_1 , що стягнення аліментів на сина ОСОБА_5 в розмірі 1/ 4 частини його доходів становить 2150 гривень, тому позивач вважає, що лише він фактично забезпечує прожитковий мінімум на утримання сина є хибними, та не заслуговують на увагу, оскільки мати дитини також приймає участь в матеріальному забезпеченні дитини, тому колегія суддів вважає, що чим краще матеріальне становище батьків, тим більше може отримати дитина для свого розвитку та утримання, так як законодавчо закріплено лише мінімальний розмір утримання дитини, у вигляді не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, менше якого батьки не можуть сплачувати аліменти, але розмір аліментів законодавчо не обмежений верхньою шкалою стягнення.
Суд, перш за все, повинен виходити та враховувати інтереси та права неповнолітньої дитини на належне матеріальне утримання від батьків, тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що розмір аліментів, які сплачує позивач на утримання сина ОСОБА_5 не є завищеним, і таким, що негативно впливає на платника аліментів, оскільки такі докази позивачем не надано суду.
Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність у позивача ОСОБА_1 на утриманні ще однієї неповнолітньої дитини не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, виходячи з того, що позивачем не надано доказів суттєвої зміни його матеріального становища, а обов'язок утримання дитини сторін не може ставитися в залежність від факту наявності у позивача інших дітей, оскільки обов'язок по утриманню батьками дітей до досягнення ними повноліття є абсолютним.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог позивача, допустив неправильне застосування норм матеріального права, не повно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належної оцінки, висновки суду не ґрунтуються на обставинах справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є обґрунтованими, заслуговують на увагу, оскільки спростовують висновки суду першої інстанції, тому вимоги скаржника підлягають задоволенню апеляційним судом.
Отже, як наслідок, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом ухвалено незаконне рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню апеляційним судом з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції у разі зміни чи скасування рішення суду змінює відповідно розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, враховуючи, що позивач по справі ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, серія НОМЕР_6 , виданого 16 січня 2019 року, яка міститься на а. с. 18, звільнений від сплати судового збору згідно положень п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то в разі відмови у задоволенні позову судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_2 у розмірі 1260 гривень слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дитину.
Судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги, сплачені відповідачем ОСОБА_2 у розмірі 1260 гривень компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.
Повний текст постанови складений 04 червня 2021 року.
Головуючий Нерушак Л.В.
Судді Василенко Л.І.
Єльцов В. О.