Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1389/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", місто Київ,
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", місто Харків,
про стягнення коштів,-
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", про стягнення 86 024,97 грн. страхового відшкодування, 2 781,89 грн. інфляційних втрат, 3 954,13 грн. пені та 967,13 грн. три відсотка річних.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1389/21. Розгляд справи № 922/1389/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
30 квітня 2021 року Товариство з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія", будучи стороною процесу та бажаючи визначити свою позицію стосовно скерованої позивачем позовної заяви, подало до суду відзив (вх. № 10013). 11 травня 2021 року, ухвалою господарського суд Харківської області, прийнято до розгляду відзив (вх. № 10013 від 30 квітня 2021 року) та долучено його до матеріалів справи.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 20 грудня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (надалі - страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № FA-00079816, за яким було застраховано ризик настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою забезпеченого транспортного засобу (автомобіля Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 ).
22 червня 2020 року в місті Харків відбулась дорожньо-транспортна пригода в якій автомобіль Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , не дотримуючись безпечної дистанції, здійснив зіткнення з автомобілем Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 , який в подальшому, здійснив інертне зіткнення з автомобілем Chevrolet, державний номер НОМЕР_3 . Страхувальник звернувся до страховика з заявою про подію, що має ознаки страхового випадку. Із Акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 01 липня 2020 року вбачається, що автомобіль Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 , після скоєного ДПТ, має якісні та кількісні пошкодження деталей, які наведені у даному акті огляду. Страховик затвердив страховий акт № 15924/42/920 від 22 липня 2020 року, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 86 024,97 грн. Відповідно до платіжних доручення № 113271 від 24 липня 2020 року на суму 86 024,97 грн. позивач перерахував страхувальнику грошові кошти із відповідним призначенням платежів.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність особи, що керувала транспортним засобом Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО 003644833 (діючий поліс на 22 червня 2020 року). Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 100 000,00 грн.
08 липня 2020 року постановою Дзержинського районного суду у справі № 638/8879/20 від 08 липня 2020 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративному правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Позивач звернувся до відповідача із заявою вих. № 01628/9220 від 12 серпня 2020 року, яка одержана відповідачем, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (представник відповідача за довіреністю отримав вказану заяву 21 серпня 2020 року).
Враховуючи те, що на момент звернення до суду відповідач не здійснив перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, останній був змушений, з метою ефективного захисту своїх прав і законних інтересів, звернутись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 86 024,97 грн. страхового відшкодування, 3 954,13 грн. пені, 967,13 грн. три відсотка річних, а також 2 781,89 грн. інфляційних втрат.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
20 червня 2020 року в місті Харків, в наслідок недотримання безпечної дистанції, автомобіль Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , здійснив зіткнення з припаркованим автомобілем Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 , який в подальшому, по інерції зіткнувся з автомобілем Chevrolet, державний номер НОМЕР_3 . Вина фізичної особи ОСОБА_2 , який керував автомобілем Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО 003644833 (діючий поліс на 22 червня 2020 року). 22 червня 2020 року власник автомобіля Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 , звернувся до страховика із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку. Із Акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 01 липня 2020 року вбачається, що автомобіль Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 , після скоєного ДПТ, має якісні та кількісні пошкодження деталей, які наведені у даному акті огляду.
Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку суми страхового відшкодування, який слугує додатком до затвердженого страхового акту № 15924/42/920 від 22 липня 2020 року, складеного з урахуванням проведеної калькуляції № 12867_42 від 13 липня 2020 року, вартість робіт по відновленню автомобіля Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 складає 86 024,97 грн.
На підставі страхового акту № 15924/42/920 від 22 липня 2020 року позивач відповідно до платіжного доручення № 113271 від 24 липня 2020 року перерахував страхувальнику грошові кошти у загальному розмірі 86 024,97 грн. із відповідним призначенням платежу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик. Крім того, статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі № 910/2603/17 від 04 липня 2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02 жовтня 2018 року відображено правову позицію, згідно з якою до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02 квітня 2018 року Верховний Суд зазначив, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Так, статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Тобто, розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи. При цьому, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01 лютого 2018 року.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування в сумі 86 024,97 грн., перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За таких обставин, враховуючи розмір права вимоги, яке перейшло до позивача (86 024,97 грн.), зважаючи на визначені полісом серії № АО 003644833 розміри лімітів відповідальності (100 000,00 грн.) та франшизи (0,00 грн.), суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму цього страхового відшкодування (вартість відновлювального ремонту автомобіля Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_1 ) у розмірі 86 024,97 грн.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача суми відшкодування в розмірі 86 024,97 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3 954,13 грн. пені, 967,13 грн. три відсотка річних, а також 2 781,89 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Враховуючи те, що заява позивача за вих. № 01628/9220 від 12 серпня 2020 року про виплату страхового відшкодування у розмірі 86 024,97 грн. була отримана уповноваженою особою відповідача 21 серпня 2020 року і відповідачем у встановленому законом порядку не було спростовано означених обставин, суд дійшов висновку про те, що останнім днем встановленого законом 90-денного терміну для прийняття відповідачем рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову в його здійсненні, є 21 листопада 2020 року, а оскільки ця дата припадає на вихідний день (стаття 254 Цивільного кодексу України), то 23 листопада 2020 року, як перший робочий день є кінцевою датою для виконання відповідачем свого обов'язку, та відповідно з 24 листопада 2020 року розпочинаєть відлік похідних вимог, позивачем дана обставини не врахована, що зумовило помилку у розрахунку (в частині дати початку нарахування пені та 3% річних).
У матеріалах справи відсутні докази прийняття Товариством з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" рішення та доведення його змісту до відома позивача, а також докази виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" спірної суми страхового відшкодування у розмірі 86 024,97 грн. у строк до 23 листопада 2020 року (включно).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України). За умовами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою наведеної штрафної санкції, яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" на користь позивача, є пеня в загальному розмірі 3 925,93 грн.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає його таким, що не відповідає приписам чинного законодавства, внаслідок допущення методологічних помилок, оскільки як вже було зазначено вище початковую датою для нарахування є 24 листопада 2020 року (проти вказаної у розрахунках позивача 23 листопада 2022 року). Суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою інфляційних втрат та 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача протягом періоду прострочення ним виконання грошового зобов'язання, є сума, яка за розрахунком суду складає 960,13 грн. 3% річних та 2 781,89 грн. інфляційних втрат.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище. Крім того, відповідач позов визнав, про що зазначено у відзиві (вх. № 10013 від 30 квітня 2021 року).
Частиною 4, 5 статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. В даному випадку, суд вважає, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
За приписами частини 1 статті 130 ГПК України та частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на наведене, суд вважає позовні вимоги, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають частковому задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору у розмірі 50 відсотків, решту слід повернути позивачу з державного бюджету.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 130, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61001, місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 41/2, корпус 8, офіс 1-12, ідентифікаційний код юридичної особи 31236795) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 65, ідентифікаційний код юридичної особи 30115243) 86 024,97 грн. страхового відшкодування, 3 925,93 грн. пені, 960,13 грн. три відсотка річних, 2 781,89 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір у сумі 1 134,56 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову - відмовити.
Повернути Приватному акціонерному товариству "Страхова група "ТАС" (03117, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 65, ідентифікаційний код юридичної особи 30115243) з Державного бюджету України 1 134.56 грн. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 2072 від 08 квітня 2021 року на суму 2270,00 грн., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 922/1389/21.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "10" червня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/1389/21