Провадження № 22-ц/803/5455/21 Справа № 213/26/21 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
09 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Справа № 213/26/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року, яке ухвалене суддею Князєвої Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 березня 2021 року,-
У січні 2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух Т.В., звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - АТ «ПІВДГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'ю.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він, працюючи у відповідача в шкідливих умовах праці, отримав професійні захворювання, у зв'язку із чим, висновком МСЕК від 30.11.2020 року, йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 65 % (40% - вібраційна хвороба, 20% - ХОЗЛ) з 09 листопада 2020 року до 01 грудня 2021 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.11.2021 року.
Вважаючи причиною отриманих професійних захворювань тривалу роботу у відповідача в шкідливих умовах праці, просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 110 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.
Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь ОСОБА_1 - 1732,50 грн. у якості відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 1100,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «ПІВДГЗК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вважає, що судом не враховано, що відповідач проводив належне забезпечення ОСОБА_1 необхідними засобами захисту при виконанні трудових обов'язків, відсутність винних осіб відповідно до п.20 Акту від 25.09.2020 року, тривалості роботи на підприємстві впродовж 29 років, замість 10 років, необхідних для отримання пільгової пенсії.
Факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого
Звертає увагу, що відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не встановлені на безстроковий строк, отже існує ймовірність про покращення стану здоров'я позивача.
Крім того, відсутня вина та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 08.07.1991 року по 30.10.2020 року працював помічником машиніста екскаватора, машиністом екскаватора ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Південний ГЗК», правонаступником яких є АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (а.с.30-31-зворот).
30.10.2020 року - позивач звільнений за власним бажанням, в зв'язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України (а.с.31-зворот).
Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я Державної установи «Українського НДІ промислової медицини» № 1461 від 15.09.2020 року ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від комбінованої дії загальної та локальної вібрацій з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, у поєднанні з полірадикулонейропатією (L4, L5, S1, C6, C7), вираженими порушеннями біомеханіки хребта на фоні протрузій дисків L4-L5, L5-S1, стійким больовим та м'язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня.
Відповідно до пункту 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 вересня 2020 року, професійні захворювання виникли за таких обставин: під час виконання своїх функціональних обов'язків машиніста екскаватора: керував екскаватором в умовах кар'єру та виконував технічне обслуговування екскаватора. Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища і недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця машиніста екскаватора - підпадав під вплив загальної і локальної вібрації, що перевищувала нормативні показники, та виробничого пилу, вміст якого в повітрі робочої зони перевищував гранично - допустиму концентрацію.
Відповідно до п. 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25 вересня 2020 року, причиною професійних захворювань позивача є загальна вібрація, вміст пилу з вмістом вільного діоксину кремнію від 10 % до 70 % в повітрі робочої зони, які перевищували гранично допустимий рівень.
Висновком МСЕК від 30.11.2020 року, йому первинно встановлено втрату професійної працездатності у загальному розмірі 65 % (40% - вібраційна хвороба, 20% - ХОЗЛ) з 09 листопада 2020 року до 01 грудня 2021 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.11.2021 року (а.с. 7-7-зворот)
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25 вересня 2020 року, причиною професійних захворювань позивача є загальна вібрація, вміст пилу з вмістом вільного діоксину кремнію від 10 % до 70 % в повітрі робочої зони, які перевищували гранично допустимий рівень.
Отже, роботодавець АТ «ПІВДГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Доводи апеляційної скарги АТ «ПІВДГЗК» щодо відсутності причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини АТ «ПІВДГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.
Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні.
Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого.
Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у позивача обсяг втрати професійної працездатності не визнаний сталим, тому стан здоров'я позивача може бути відновлений, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, дані факти жодним чином не знімають з роботодавця обов'язку з відшкодування шкоди, а навпаки, свідчать про те, що протягом тривалого часу відповідач порушував законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, що встановлено актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25 вересня 2020 року.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманими професійними захворюваннями, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий стабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутого з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, роботу позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, продовж 29 років 01 місяця, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 65 %, та визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та можливість такого відновлення.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 09 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: