Провадження № 22-ц/803/4134/21 Справа № 211/3581/17 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
10 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи:
позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року, ухваленого суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі, (відомості про дату складення повного тексту судового відсутні),-
У серпні 2017 року позивач, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором MRTG-000000014807 від 03.10.2008 року у розмірі 39589,34 доларів США станом на 14.06.2017 року , що складається з: 18623,59 доларів США - заборгованість за кредитом та 20965,75 доларів США - заборгованість за відсотками.
В ході розгляду справи представник позивача уточнив позовні вимоги звернувшись до суду з відповідною заявою, яку мотивовано тим, що 19.07.2011 року Дзержинським районним судом міста Кривого Рогу ухвалено рішення, яким з відповідачів на користь ПАТ «Унікредіт Банк» правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором MRTG-000000014807 від 03.10.2008 року. Таким чином відповідачам була пред'явлена вимога про дострокове стягнення заборгованості за кредитом.
Стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором також є предметом позову по даній цивільній справі.
З урахуванням викладено та ч.2 ст.625 ЦК України, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в сумі 44 098,39 грн., яка складається з: 3 % річних , нарахованих на прострочене зобов'язання щодо повернення тіла кредиту, стягнутого згідно рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 19.07.2011 року - 12 318,99 грн.; інфляційні витрати - 28 841,86 грн.; 3 % річних, нарахованих на відсотки за користування кредитом, стягнутих за рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 19.07.2011 року - 2 937,54 грн.
Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач Акціонерне товариство «Альфа-Банк», посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення, яким у повному обсязі задовольнити уточнені позовні вимоги позивача, стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість в сумі 44 098,39 грн., яка складається з: 3% річних , нарахованих на прострочене зобов'язання щодо повернення тіла кредиту, стягнутого згідно рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 19.07.2011 року - 12 318,99 грн.; інфляційні витрати - 28 841,86 грн.; 3% річних, нарахованих на відсотки за користування кредитом, стягнутих за рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу від 19.07.2011 року - 2 937,54 грн.. а також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій.
При цьому, скаржник зазначає, що під час розгляду справи судом було встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року з відповідачів на користь ПАТ «УніКредит Банк», правонаступником якого є позивач АТ «Альфа-Банк» було стягнуто заборгованість за Договором про іпотечний кредит MRTG-000000014807 від 03.10.2008 року в сумі 237300,10 грн. На виконання цього рішення 15.10.2013 року було видано виконавчий лист, який було пред'явлено до виконання до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції. Постановою державного виконавця зазначеного відділу державної виконавчої служби від 01.06.2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа закінчено у зв'язку із повною сплатою боржниками боргу. Вказує, що оскільки ці обставини було з'ясовано під час розгляду цієї справи, позивачем 21.06.2019 було уточнено позовні вимоги, а саме про стягнення з відповідачів заборгованості перед Банком в порядку статті 625 ЦК України за період з 11.11.2010 по 24.02.2017, зокрема: стягнення 3% річних, нарахованих на прострочене зобов'язання щодо повернення тіла кредиту, стягнутого згідно рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року в сумі 12318,99 грн.; інфляційних втрат на суму 28841,86 грн.;3% річних, нарахованих на відсотки за користування кредитом, стягнутих за рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року в сумі 2937,54 грн.
Позивач вказує, що до заяви про уточнення позовних вимог була надано помісячний розрахунок 3% річних нарахованих на прострочене зобов'язання щодо повернення тіла кредиту, стягнутого за вказаним вище рішенням суду, надано розрахунок інфляційних втрат, а також надано розрахунок 3% річних, нарахованих на відсотки за користування кредитними коштами за рішенням суду від 19 липня 2011 року, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано первинних розрахункових документів за весь час здійснення виконавчого провадження, що позбавляє суд можливості розрахувати суми інфляційних збитків та 3% річних за прострочення зобов'язання, вважає необґрунтованим. Наголошує на тому, що кількість днів прострочення з моменту ухвалення рішення від 19.07.2011 року є відомою, також відома сума прострочення, так як ця сума вказана в судовому рішенні Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах уточнених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 03.10.2008 року між УніКредит Банк ТзОВ, та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №MRTG-000000014807, відповідно до умов п.1.1 якого банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти в сумі 27500 доларів США, а позичальник зобов'язувався прийняти, використати за цільовим призначенням (для придбання квартири АДРЕСА_1 ) та повернути (погасити) кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,5 % річних, комісії, неустойки та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Кредит надавався строком на 13 років зі строком останнього повернення кредиту не пізніше 03.10.2021 року включно (а.с.5-8 ).
Крім того, 03.10.2008 року між банком та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір поруки № MRTG-000000014807/Р, згідно п.1.1 якого поручитель ОСОБА_2 поручалася перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником ( ОСОБА_1 ) усіх його зобов'язань за договором про Іпотечний кредит № MRTG-000000014807 від 03.10.2008 року та додатковими договорами (угодами) до нього, які можуть бути укладені в майбутньому (а.с.13).
ПАТ «УніКредит Банк» було правонаступником УніКредит Банк ТзОВ, в подальшому правонаступником ПАТ «УніКредит Банк» було ПАТ «Укрсоцбанк».
Наразі Акціонерне Товариство «Альфі-Банк» є правонаступником АТ «Укрсоцбанк», яке змінювало назву з ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Укрсоцбанк».
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УніКредит Банк» було стягнено заборгованість по Договору про іпотечний кредит №MRTG-000000014807 від 03.10.2008 року у сумі 237300 (двісті тридцять сім тисяч триста) грн. 10 коп.; витрати по сплаті судового збору у сумі 1700 (тисяча сімсот) грн. та за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн. (а.с. 56-57).
На виконання даного рішення суду 15.10.2013 року було видано виконавчий лист №2-611/11/0408 який було пред'явлено до виконання до Довгинцівського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції (а.с. 80 - копія постанови про відкриття виконавчого провадження ).
Постановою державного виконавця Довгинцівського відділу державної виконавчої служби міста Кривого Рогу ГТУЮ у Дніпропетровській області Криворізького міського управління юстиції від 01.06.2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-611/11/0408 закінчено у зв'язку із повною сплатою боргу та виконавчого збору (а.с. 82).
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, підстав нарахування складових заборгованості, а саме не надано первинних розрахункових документів за весь час здійснення виконавчого провадження. Для розрахунку суми стягнень, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України необхідно встановлювати суму заборгованості на кожен місяць з вирахуванням стягнутих сум (в даному випадку така сума зменшується), чого не містить наданий позивачем розрахунок та суперечать суті постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, тому суд позбавлений можливості розрахувати суми інфляційних збитків та трьох відсотків річних за прострочення зобов'язання.
Відмовляючи відповідачам у застосуванні позовної давності, суд першої інстанції, виходив з того, що остаточно погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням відповідачами відбулося 01.06.2017 року, позов подано 11.08.2017 року, за стягненням з відповідачів 3 % річних та інфляційних витрат за час прострочення представник позивача звернувся до суду 21 червня 2019 року, тобто в межах строку позовної давності.
Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за Кредитним договором, яким йому надано кредит строком до 03.10.2021 року. У зв'язку із цим банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом і процентів за користування коштами з позичальника та ОСОБА_2 , яка поручилися за виконання відповідачем цього договору на підставі укладеного із банком договору поруки.
Судовим рішенням від 29.07.2011 року про стягнення заборгованості за кредитним договором підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком та його порушення. Виконавчий лист, виданий на підставі цього рішення, пред'явлений до примусового виконання та після тривалого виконавчого провадження добровільно виконано одним із боржників 24 лютого 2017 року, що підтверджено наданою відповідачами копією квитанції Приватбанку 0 0 714146698 1 на суму 238016,02 грн. (а.с.83)
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2011 році зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 24 лютого 2017 року. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 24 лютого 2017 року.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 24.02.2017 року (дата погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов'язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц (провадження №14-254цс19) погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
У цій справі позивач АТ «Альфа-Банк» уточнені позовні вимоги про стягнення з відповідачів коштів на підставі статті 625 ЦК України подав до суду першої інстанції 21 червня 2019 року.
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування спливу позовної давності, колегія суддів вважає правильним.
Оскільки позивач звернувся за стягненням з відповідачів 3 % річних за час прострочення, який, як він вважав, тривав з 11 листопада 2010 року по 24 лютого 2017 року, то суд першої інстанції повинен був установити, чи дотримано строки позовної давності з урахуванням викладеного висновку Великої Палати Верховного Суду.
Крім того, позивач надав розрахунок суми 3% річних по тілу кредиту, 3% річних по процентам, інфляційних втрат, який на думку колегії суддів судом першої інстанції належним чином не перевірявся та, який охоплює увесь період невиконання кредитного зобов'язання - з 11 листопада 2010 року по 24 лютого 2017 року.
Суд першої інстанції, встановивши, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, повинен був встановити період в межах позовної давності за який кредитор має право на стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України та провести свій розрахунок на підставі наданих позивачем доказів, зокрема рішення суду від 19.07.2011, яким встановлена сума боргу і за тілом кредиту і за процентами за користування кредитом, а також розрахунку наданому позивачем до уточненої позовної заяви (а.с.169-171).
Однак суд першої інстанції правильно, відмовивши відповідачам у застосуванні позовної давності у зв'язку з подачею уточненого позову в межах строку позовної давності, дійшов невірного висновку, що наданий позивачем розрахунок суми заборгованості на кожен місяць з вирахуванням стягнутих сум позбавляє суд можливості розрахувати суми інфляційних збитків та трьох відсотків річних за прострочення зобов'язання.
Разом з тим оскільки судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором виконано відповідачами 24 лютого 2017 року і з цього дня зобов'язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося в силу положень статті 599 ЦК України, з урахуванням дати подачі уточненого позову 21 червня 2019 року, то задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення 3% річних за період з 21.06.2016 (три річний строк з дати подачі позову) по 24.02.2017 року (день повного погашення заборгованості за рішенням суду).
Позовні вимоги Банку в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Прийняття судового рішення про стягнення боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті. Оскільки кредит надавався позичальнику в іноземній валюті - доларах США, а індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.
Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
Отже, оскільки відповідач ОСОБА_1 за кредитним договором MRTG-000000014807 від 03.10.2008 року отримав грошові кошти сумі 27 500 доларів США, тобто отримав кредитні кошти в іноземній валюті, відповідно інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти, у зв'язку з чим вимоги позивачі у стягненні 28 841.86 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Окрім інфляційних втрат, позивач в уточненому позові просив стягнути з відповідачів в порядку ст.625 ЦК України 3% річних, нарахованих на прострочене зобов'язання щодо повернення тіла кредиту, стягнутого згідно рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року в сумі 12318,99 грн., а також 3% річних, нарахованих на відсотки за користування кредитом, стягнутих за рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року в сумі 2937,54 грн. за період з 11.11.2010 по 24.02.2017.
Колегія суддів вважає, що у цій частині вимоги позивача є законними, однак підлягають частковому задоволенню, а саме в межах строку позовної давності, за період, як зазначалось вище з 21.06.2016 (три річний строк з дати подачі позову) по 24.02.2017 року (день повного погашення заборгованості за рішенням суду).
Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
З мотивувальної частини рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року вбачається, що сума неповернутих коштів станом на 11.11.2010 року складає 29987,37 доларів США, з яких: заборгованість по поверненню кредиту складає 190,66 доларів США; заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом з урахуваннях підвищеної процентної ставки, яка застосовується з моменту прострочення платежу до його погашення складає 1939,27 доларів США; заборгованість, що стягується достроково складає 27857,44 доларів США. Разом 29987,37 доларів США (190.66+1939,27+27857,44), що по курсу НБУ станом на 11.11.2010 року є еквівалентом 237200,10 грн. (а.с.57).
З розрахунку вимог Банку, доданого до уточненого позову видно, що сума боргу відповідно до рішення суду за тілом кредиту становить 221860,48 грн. (28048,10 доларів США), а сума боргу за процентами становить 15339,62 грн. (1939,27 доларів США).
Відповідно до наведеної вище формули розрахунку 3% річних колегія суддів наводить свій розрахунок.
Так, 3% річних по тілу кредиту на суму 221860,48 грн. буде становити 4522,31 грн., відповідно розрахунку: 221860,48 грн. х 3% /365х (кількість днів у році) х 248 днів (кількість днів прострочення за встановлений період з 21.06.2016 по 24.02.2017).
Три відсотки річних по процентам на суму 15339,62 грн. буде становить 312,68 грн. відповідно розрахунку: 15339,62 грн. х 3% /365х (кількість днів у році) х 248 днів (кількість днів прострочення за встановлений період з 21.06.2016 по 24.02.2017).
Разом 3% річних за тілом кредиту і за відсотками складає 4834,99 грн. (4522,31 грн.+ 312.68 грн.
Окрім того, виходячи з повної суми боргу і за тілом кредиту і за процентами, яка за рішенням суду складає 237200,10 грн. - 3% річних від цієї суми за встановлений період з 21.06.2016 по 24.02.2017, відповідно до формули також становить 4834,99 грн. (237200,10 х 3% /365 х 248 =4834,99 грн.).
З урахуванням наведеного вище, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк», а саме в частині стягнення 3% річних тілу кредиту в сумі 4522,31 грн. та 3% річних по процентам в сумі 312,68 грн., що разом становить 4834,99 грн. за період з 21.06.2016 по 24.02.2017. Вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у серпні 2017 року позивачем ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого на теперішній час єАТ «Альфа-Банк» було сплачено судовий збір в розмірі 15430,33 грн. (а.с.4). В подальшому при подачі позивачем у червні 2019 року уточненого позову про стягнення грошових коштів в порядку норм ч.2 ст.625 ЦК України судовий збір не сплачувався, оскільки він вже був сплачений раніше.
Зважаючи на те, що заяву про зміну предмету позову було подано позивачем у червні 2019 року, судовий збір підлягав сплаті за ставками, встановленими законом станом на 01 січня 2019 року.
При зверненні до суду із зміненим позовом, позивач пред'являв до відповідачів вимогу майнового характеру та просив стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість в сумі 44 098,39 грн. (а.с.168).
Ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру юридичною особою становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року становив 1921 грн., тобто позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1921 грн., однак, враховуючи, що при подачі первісного позову вже було сплачено судовий збір в більшому розмірі, позивач не сплачував судовий збір.
За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в розмірі2881,50 грн. (а.с.250), а всього позивачем за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції сплачено 4802,50 грн. судового збору.
У зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» задоволені частково, в загальному розмірі 4834,99 грн., що становить 10,96 відсотків від заявлених позовних вимог на суму 44 098,39 грн., тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 526,35 грн., що становить 10,96 відсотків від сплаченого позивачем за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції судового збору в розмірі 4802,50 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.
Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2021 року в частині повної відмови Акціонерному товариству «Альфа-Банк» в задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська,100, МФО 300346, код ЖДРПОУ 23494714, п/р НОМЕР_3 ) заборгованість за період з 21.06.2016 по 24.02.2017 в розмірі 4834,99 грн. ( чотири тисячі вісімсот тридцять чотири гривні дев'яносто дев'ять копійок), яка складається з: 3% річних, нарахованих на прострочене зобов'язання щодо повернення тіла кредиту, стягнутого рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року по справі №2-611/11/0408 в розмірі 4522,31 грн. (чотири тисячі п'ятсот двадцять дві гривні тридцять одна копійка) та 3% річних, нарахованих на відсотки за користування кредитом, стягнутих рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 липня 2011 року по справі №2-611/11/0408 в розмірі 312,68 грн. (триста дванадцять гривень шістдесят вісім копійок).
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (місцезнаходження: 03150, м.Київ, вул.Велика Васильківська,100, МФО 300346, код ЖДРПОУ 23494714, п/р НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору за розгяд справи в судах першої і апеляційної інстанцій в сумі 526,35 грн. (п'ятсот двадцять шість гривень тридцять п'ять копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: