Провадження № 22-ц/803/4791/21 Справа № 212/921/20 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
09 червня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Кислиця І.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач-Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року, ухваленого суддею Борис О.Н. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 26 лютого 2021 року,-
У лютому 2020 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Бутко О.О. звернувся до суду з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «КЗРК») моральної шкоди завданою смертю працівника на виробництві, яку оцінив у розмірі 275 000,00 грн.
Позовні вимоги позивача обґрунтовано тим, що позивач проживала зі ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
23 січня 2002 року у 19-20 год. на дільниці №6 шахти «Гвардійська» ВАТ «КЗРК» під час виконання трудових обов'язків внаслідок отруєння чадним газом загинув ОСОБА_2 .
Загибеллю ОСОБА_2 на виробництві позивачу завдано моральну шкоду. Вказує, що моральна шкода полягає в тому, що вона втратила близьку людину, що відображається на її психоемоційному стані, у зв'язку із чим вона зазнає суттєвих незворотних негативних змін, які відбулись у її особистому житті.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю працівника задоволені частково.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 2500 ( дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Відповідач ПАТ «КЗРК», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального і процесуального права ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог.
При цьому, відповідач зазначає, що Актом розслідування нещасного випадку встановлена вина самого потерпілого ОСОБА_1 , який порушив законодавство про охорону праці, що і стало причиною нещасного випадку, тому вина роботодавця у даній цивільній справі відсутня, у зв'язку з чим відсутні всі складові цивільно-правової відповідальності роботодавця, тому суд першої інстанції безпідставно стягнув з ПАТ «КЗРК» моральну шкоду на користь позивача ОСОБА_1 .
Скаржник вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки на час смерті чоловіка позивача у січні 2002 року діяв Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків. Вказує, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами встановлення факту моральної шкоди, оскільки не надано висновок відповідної МСЕК, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Окрім того, відповідач вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки не застосував до спірних правовідносин Закон №1105-ХІV від 23 вересня 1999 року у редакції під час дії, якої позивачу була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди Фондом. Скаржник вважає, що належним відповідачем по цій справі є Управління виконавчої дирекції Фонду в Дніпропетровській області Фонду соціального страхування України в особі Криворізького відділення.
Відповідач зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись у рішенні на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №210/2271/19 від 14 грудня 2020 року не врахував окрему думку судді Синельникова Є.В.
Також, скаржник вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, оскільки є значно завищеним порівняно з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій інших областей по аналогічним справам.
Також відповідач, посилаючись на положеннями Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», зазначив, що стягнута судом моральна шкода на користь позивача в розмірі 250 000грн. стягнута без утримання податку з доходу фізичних осіб, що суперечить нормам Податкового кодексу України.
Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано.
03.06.2021 року на адресу суду апеляційної інстанції від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бутка О.О. на дійшло клопотання про проведення апеляційного розгляду, призначеного на 11.00. годину 09 червня 2021 року без його та позивача участі, в якому також просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку представника відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Cудом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26 листопада 1983 року укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_4 ». (а.с. 7)
14 квітня 1992 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано. (а.с. 8)
Актом № 3 про нещасний випадок на виробництві встановлено, що 23 січня 2002 року о 19.20 год. на шахті «Гвардійська» у підземних умовах на сполученні орта 184 осі зі штреком в осях 184-182 на горизонті 1053 м. був знайдений заступник начальника дільниці №6 Скрибка С.І. без ознак життя. Виробки горизонту 1053 м. були заповнені вибуховими газами. (а.с. 5-7)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, причиною смерті останнього у свідоцтві про смерть зазначено отруєння чадним газом. (а.с. 3)
Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 7 травня 2002 року було стягнуто з Криворіжського відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування він нещасного випадку на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу на сім'ю.
Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 разом із двома неповнолітніми дітьми була зареєстрована у своїх батьків за адресою - АДРЕСА_1 , в той час як її загиблий чоловік був зареєстрований за адресою його батьків. У зв'язку з неможливістю проживання за місцем реєстрації вони вимушені були мешкати однією сім'єю по АДРЕСА_2 , тимчасово винаймаючи житло. (а.с. 9).
Суд першої інстанції, частково, задовольняючи позовні вимоги позивача керувався нормами статті 440-1 ЦК УРСР, ст.153 КЗпП України, й виходив з того, що рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 7 травня 2002 року встановлено факт проживання позивача однією сім'єю зі ОСОБА_2 на час його смерті, яка настала внаслідок нещасного випадку при виконанні останнім трудових обов'язків на підприємстві відповідача, у зв'язку із чим поклав обов'язок відшкодувати позивачу, як дружині потерпілого моральну шкоду на ПАТ «КЗРК».
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог у зв'язку з подачею позову до неналежного відповідача, а також завищеним розміром відшкодування моральної шкоди, з огляду на таке.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Судом встановлено, що смерть колишнього чоловіка позивача, яка стала підставою її для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності ЦК України, тому до спірних правовідносин суд застосував положення ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №210/2271/19 від 14 грудня 2020 року.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у справі №210/2271/19 від 14 грудня 2020 року відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 квітня 2020 року №210/2272/19 (провадження №61-18268св19) та колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі №210/57/19 (провадження №61-16622св19).
Так у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 квітня 2020 року №210/2272/19 (провадження №61-18268св19), суд дійшов висновку про те, що станом на 25 липня 2001 року (час смерті батька позивача по справі під час виконання трудових обов'язків) саме на Фонд було покладено зобов'язання у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. При цьому, суд зазначив, що не застосувавши положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди із роботодавця, оскільки обов'язок з відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 1105-XIV був покладений саме на Фонд.
Тоді як у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі №210/57/19 (провадження № 61-16622св19), прийнятої за наслідками розгляду справи з аналогічних правовідносин, зроблено висновок про те, що у судів були відсутні правові підстави для задоволення позову позивача - доньки загиблого, оскільки нещасний випадок на виробництві з особою - батьком позивача, стався у вересні 1998 року, порядок відшкодування моральної шкоди на час виникнення спірних правовідносин регулювався статтею 440-1 ЦК Української РСР, статтею 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, чинній на момент настання нещасного випадку) та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №472 від 23 червня 1993 року, якими не передбачалося право членів сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи на виробництві. При цьому, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, колегія суддів виходила з того, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що смерть особи - батька позивача, який перебував у трудових відносинах з КДГМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, однак не звернули увагу на те, що діючим на той час законодавством не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім'ї потерпілого, а статтею 440-1 ЦК Української РСР була передбачена можливість відшкодування моральної шкоди лише тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Так, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №210/2271/19 від 14 грудня 2020 року, звернув увагу на те, що відповідальність за моральну шкоду, завдану позивачу у зв'язку зі смертю його батька ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в результаті нещасного випадку на виробництві, не може бути покладена на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону №1105-ХІVз таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону №1105-ХІV (у редакції, чинній на час настання нещасного випадку з батьком позивача) у разі настання страхового випадку, а таким на підставі статей 13 та 14 цього Закону є нещасний випадок на виробництві, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов'язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати.
Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в пункті 1 частини першої статті 21 Закону, серед яких підпунктом е) передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, Законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв'язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов'язаних з похованням ритуальних послуг (підпункти б), д) пункту 1; пункт 2 частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV).
Виплату Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім'ї зазначеним Законом не передбачено і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем, з яким загиблий перебував у трудових відносинах, відповідно до статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, встановивши, що смерть колишнього чоловіка позивача настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності ЦК України, тому з урахуванням правової позиції висловленої Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №210/2271/19 від 14 грудня 2020 року до спірних правовідносин застосував положення статті 440-1 ЦК Української РСР 1963 року, тому доводи відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, пред'явлення позову до неналежного відповідача, колегія суддів з наведених вище підстав відхиляє.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв'язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди.
Суд першої інстанції при визначенні розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, врахував конкретні обставини по справі, характер і тривалість моральних страждань позивача у зв'язку із смертю чоловіка ОСОБА_2 , істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, яка назавжди втратила турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, їх невідворотність, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визначив до стягнення компенсацію перенесених моральних страждань, пов'язаних із втратою близької людини та зміною звичного ритму життя у розмірі 250 000,00 грн., і колегія суддів повністю погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, тому відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди.
Слід зазначити, що встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Не заслоговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне.
Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 09 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді: