465/638/21
2-а/465/255/21
Іменем України
07.06.2021 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова в особі судді Гладишевої Х.В.,
за участю секретаря судового засідання Кахнич Г.П.,
учасники справи:
позивач - не з'явився
відповідач - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Франківського районного суду м.Львова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-
встановив:
До Франківського районного суду м.Львова надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Короткий зміст заяв по суті справи. Аргументи учасників справи.
28.01.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по страві про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №796072 від 30.12.2020 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 30.12.2021 року керуючи автомобілем «Citroen Jumper», номерний знак НОМЕР_1 на автодорозі Київ-Чоп в напрямку Львова, був зупинений інспектором патрульної поліції та безпідставно звинувачений у вчиненні адміністративного правопорушення. Однак, заперечив свою вину та попросив інспектора надати докази вчиненого ним правопорушення, на що інспектор патрульної поліції нічого не сказав, повернув ОСОБА_1 його водійське посвідчення та побажав «щасливої дороги». 21.01.2021 року на його адресу надійшов поштовий конверт від відповідача із постановою про накладення адміністративного стягнення (Зміст постанови нерозбірливий та нечіткий). Позивач заперечує дані обставини, вказує на ряд порушень, що допустив поліцейський при складанні постанови, вважає, що розгляд справи відбувся з грубим порушенням його прав, відповідачем не надано доказів вчиненого, та просив суд визнати незаконною та скасувати постанову серії ДПО № 796072 від 30.01.2020 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відзив на позов до суду не надходив.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 03.02.2021 року відкрито провадження у даній справі постановлено проводити розгляд справи за правилами ст.286 КАС з повідомленням учасників справи відповідно до ст.268 КАС у відкритому судовому засіданні 12.02.2021 року.
12.02.2021 року розгляд справи відкладено на 09.03.2021 року у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
09.03.2021 року за клопотанням позивача ОСОБА_1 розгляд справи відкладено на 13.04.2021 року.
Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 13.04.2021 року витребувано в Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення по страві про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №796072 від 30.12.2020 року.
26.04.2021 року судом повторно скеровано на адресу Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції лист про необхідність виконання ухвали суду про витребування доказів.
19.05.2021 року розгляд справи відкладено на 07.06.2021 року.
25.05.2021 року на адресу суду Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції скерувало копію оскаржуваної постанови.
07.06.2021 року в судове засідання позивач не з'явився, в матеріалах справи наявне клопотання проводити розгляд без його участі.
07.06.2021 року відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату та час розгляду даної справи про причини неявки не повідомив.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Згідно ч. 4 і 5 ст.250 КАС України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 30.12.2020 року поліцейським УПП в Закарпатській області ДПП було ухвалено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, серії ДПО18 № 796072, відповідно до якої гр. ОСОБА_1 було притягнено до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та піддано штрафу в розмірі 425 грн.(постанова написана нерозбірливо).
З постанови серії ДПО18 №796072 вбачається, що 30.12.2020 о 19.47 год. на автодорозі Київ-Чоп М06 753+200м керуючи автомобілем «Citroen», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив обгін іншого транспортного засобу у повороті, на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю, чим порушив п. 14.6г Правил дорожнього руху України.
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з пунктом 1.1, 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У відповідності до п.14.6г Правил дорожнього руху України, обгін заборонено у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості.
Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Згідно з п.2,3 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.32 Закону поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа винила або має намір вчинити правопорушення.
Згідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення ПДР, зокрема правопорушення передбачені ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Відповідно до ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно положень ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У відповідності до частини другої статті 271 КУпАП інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа №660/575/16-а від 31.01.2018 року.
Проте, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху передбачених ст.122 КУпАП.
Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (ч.4 ст.159 КАС України).
Та як було зазначено вище, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення і не обов'язково це має бути відео фіксація порушення. Однак, відповідачем не вказано жодних доказів правопорушення.
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №15 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по свій правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, враховуючи основні засади адміністративного судочинства та вимоги законодавства України, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
07.04.2021 року позивачем долучено диск з відеозаписом розмови з патрульним поліцейським з якого вбачається, що протягом всієї розмови з патрульним ОСОБА_1 просив надати йому докази вчиненого правопорушення, однак такі залишилися без належного реагування.
Суд зазначає, що одна лише оскаржувана постанова не може бути беззаперечним доказом вини позивача.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідач суду не надав, доводи позивача, якими він заперечує постанову, не спростував.
Дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення.
Як вбачається із матеріалів справи, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху передбачених ч.2 ст.122 КУпАП.
Також, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не подано відзиву на позов, що в силу вимог ч.4 ст. 159 КАС України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Разом з тим, приймаючи до уваги, що місцевий загальний суд як адміністративний суд при розгляді справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може прийняти лише одне з рішень, передбачених ч.3 ст.286 КАС України, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення, суд приходить висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання постанови незаконною, є такими, що не відповідають вимогам передбаченим КАС України та, відповідно, задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, беручи до уваги положення КАС України, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції судових витрат у розмірі 454 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 242-246, 250, 255, 271, 286 КАС України, суд,-
ухвалив :
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДПО18 №796072 від 30.12.2020 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП закрити.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень з Управління патрульної поліції у Закарпатській області Департаменту патрульної поліції (88006, м.Ужгород, вул. О.Кошового, 2) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 454 грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Х.В.Гладишева