ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 червня 2021 року м. Київ № 640/33412/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВідділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
провизнання протиправною та скасування постанови №50328884,-
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач), в якому, з урахуванням виправлення технічної описки у позовних вимогах, просить визнати протиправним та скасувати:
- постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №50328884 від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження;
- постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №62212490 від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що обов'язок державного виконавця на прийняття оскаржуваної постанови від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження виник, а право на прийняття оскарженої постанови припинилось 02.11.2018 року, оскільки обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження стали відомі останньому саме 02.11.2018 року.
Отже, з урахуванням того, що виконавче провадження №50328884 на переконання позивача мало б бути закінчено 02.11.2018 року, а строк пред'явлення постанови від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №50328884 становить 1 рік, виконавчий документ мало бути повернуто стягувачу без прийняття до виконання, в той час, як всупереч Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490 на підставі поданого із пропуском строку виконавчого документа - постанови державного виконавця від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору у ВП №50328884.
Крім того, позивач вважає, що стягнення виконавчого збору у розмірі, непропорційному стягнутим з позивача сумам, порушує встановлені законодавством України права як сторони виконавчого провадження та має наслідком можливість безпідставного стягнення з останньої суми у розмірі 292 974, 01 грн., що є неправомірним.
Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено судове засідання на 22.03.2021 року. Пунктами 6, 7 резолютивної частини ухвали суду витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №50328884. Зобов'язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження №50328884, відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, який, з урахуванням вимог статей 269, 287 КАС України у строк до 15.03.2021 року таким чином, щоб витребувані документи 15.03.2021 року знаходились у канцелярії суду.
У судове засідання 22.03.2021 року прибула позивач. Належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідачем вимоги пунктів 6, 7 резолютивної частини ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 року в строк, встановлений судом, не виконано, витребуваних матеріалів виконавчого провадження не подано; заяв, клопотань в порядку статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України не подано. Разом з тим, судом встановлено належне повідомлення судом відповідача про дату, час і місце розгляду справи в порядку статей 129, 268 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 22.03.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду. Ухвалено витребувати повторно у Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП № 50328884. Судове засідання відкладено на 01.04.2020 року.
Через канцелярію суду 30.03.2021 року відповідачем подані матеріали виконавчих проваджень на виконання вимог ухвали.
Згідно з Довідкою секретаря судового засідання від 01.04.2021 року, зважаючи на перебування судді на лікарняному судове засідання в адміністративній справі №640/33412/20 фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, справи призначені до слухання на 01.04.2021 року знято з розгляду.
Наступне судове засідання призначено на 20.05.2021 року, про що сторін повідомлено у встановленому Кодексом адміністративного судочинства України порядку.
У судове засідання 20.05.2021 року прибула позивача. Належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено, подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Позивачем заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із відсутністю її представника.
Судом клопотання позивача задоволено, враховано клопотання відповідача та відкладено судове засідання на 03.06.2021 року.
У судове засідання 03.06.2021 року прибули позивач та представник позивача. Відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено, заяв, клопотань не подано.
Представником позивача позовні вимоги підтримано, разом з тим, просить суд задовольнити усне клопотання про виправлення технічної описки у позовних вимогах, а саме у позовній вимозі: «визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №50328884 від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження.» виправити номер виконавчого провадження на «№62212490».
Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що представником позивача допущено технічну помилку під час складання другої позовної вимоги, що судом буде враховано під час вирішення справи по суті.
Заслухавши представника позивача, судом оголошено про перерву у судовому засіданні до 09.06.2021 року з метою підготовки повного рішення суду в порядку статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судове засідання 09.06.2021 року сторони не прибули, з огляду на що, згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до частини четвертої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
На підставі виконавчого листа від 15.08.2013 року №2-180/12, виданого Голосіївським районним судом міста Києва, постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження від 01.03.2016 року №503288884 про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави від 01.10.2002 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 , квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною квартири, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави, задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія» за Кредитним договором №93-01-02 від 24.09.2002 року у розмірі 5 967 425 гривень 58 копійок.
17.03.2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №50328884.
28.03.2016 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору по ВП №50328884 з ОСОБА_1 у розмірі 596 742, 55 грн.
Відповідно до протоколу №363660 від 19.10.2018 року електронні торги по лоту №303735 відбулись. На рахунок відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві надійшли кошти у розмірі 3 342 406, 37 грн. Згідно платіжних доручень: №2030 від 16.11.2018 року ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 3 037 685,43 грн., №2031 від 16.11.2018 року ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 303 768,54 грн.; №2032 від 16.11.2018 року ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 952,40 грн.
23.11.2018 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві складено акт №5032884 про реалізацію предмета іпотеки.
23.01.2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про зняття арешту з майна.
Постановою державного виконавця від 28.05.2020 року закінчено виконавче провадження №50328884 на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".
Постановою державного виконавця від 03.06.2020 року по ВП №62212490 відкрито виконавче провадження з виконання постанови державного виконавця від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору №50328884.
Вважаючи постанови державного виконавця від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження №50328884 та від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490 протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі також - Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої статті 3 Закон № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, серед іншого, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Однією з підстав позову зазначено порушення державним виконавцем строків прийняття оскаржуваних постанов.
Згідно з абзацом 3 частини п'ятої статті 13 Закону №1404 порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.
Так, оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження №50328884 винесено державним виконавцем 28.05.2020 року на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону №1404, відповідно до змісту якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону №1404 постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Згідно із змістом мотивувальної частини зазначеної постанови, 02.11.2018 року на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві надійшли кошти у розмірі 3 342 406,37 грн. реалізованого предмета іпотеки, в той час, як за виконавчим листом заборгованість позивача як боржника складала 5 967 425 грн. 58 коп.
Так, позивач вважає, що саме 02.11.2018 року державний виконавець мав закінчити виконавче провадження №50328884.
Суд погоджується із твердженням позивача щодо порушення державним виконавцем строку прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження №50328884, в той же час, судом встановлено дотримання процедури прийняття державним виконавцем вчинених виконавчих дій та обраної підстави закінчення виконавчого провадження, яку позивачем не оскаржується.
Таким чином, саме лише порушення державним виконавцем строків прийняття рішення, в даному випадку - постанови про закінчення виконавчого провадження, не може слугувати самостійною підставою для визнання такої постанови протиправною та її скасування.
Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №50328884 від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження.
Щодо постанови державного виконавця від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Так, підставою прийняття оскаржуваної постанови від 03.06.2020 року та відкриття виконавчого провадження №62212490 є постанова державного виконавця від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 596 742,55 грн., винесена у виконавчому провадженні №50328884.
Частинами першою, третьою статті 27 Закону №1404 передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно із змістом пункту 2 Порядку №643 у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», виплачується винагорода у відповідному розмірі.
Отже, виконавчий збір є своєрідною винагородою виконавця за вчинення дій з примусового виконання рішень.
Частиною другою статті 27 Закону №1404 встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.
Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції №512/5 у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
При закінченні виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, або повернення такого виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження паперову копію такого виконавчого документа.
Відмітка на паперовій копії виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, не проставляється.
З аналізу вищенаведених положень законодавства України, висновується, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору відбувається одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, або після/одночасно із винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, з урахуванням підстави його закінчення. Крім того, під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору, виконавцем має бути вказано розмір фактично стягнутої суми на користь стягувача.
Отже, Законом №1404 передбачено стягнення виконавчого збору або на стадії відкриття виконавчого провадження, або на стадії його закінчення.
В той же час, сума виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника визначається у відповідній постанові про стягнення виконавчого збору. Втім, чинним законодавством України, яким врегульовано спірні правовідносини, не встановлено обов'язку виконавця, яким приймається до виконання виконавчий документ, яким в даному випадку є постанова про стягнення виконавчого збору від 28.03.2016 року ВП №50328884, перевіряти останній в частині, яка підлягає виконанню.
Таким чином, відповідачем правомірно прийнято постанову від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору ВП №50328884 до виконання шляхом прийняття оскаржуваної постанови від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490, в той час, як незгода позивача із сумою виконавчого збору не може бути досліджена судом в межах справи №640/33217/20, оскільки постанова від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору не є предметом оскарження.
В сою чергу, незгода позивача із сумою виконавчого збору, визначеною постановою від 28.03.2016 року, що не оскаржена в встановленому законодавством України порядку, не може бути підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання такого виконавчого документа.
На переконання суду, позивачем обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).
Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).
В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
Отже, оцінюючи процедуру винесення оскаржуваних постанов у межах виконавчих проваджень №50328884 та №62212490, суд дійшов висновку про дотримання державним виконавцем положень Закону №1404.
Згідно із змістом частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.
Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32) .
Повне судове рішення складено 09.06.2021 року.
Суддя Л.О. Маруліна