Постанова
іменем України
09 червня 2021 року
м. Харків
справа № 633/326/20
провадження № 22-ц/818/3025/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївському та Печенізькому районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печенізького районного суду Харківської області від 09 лютого 2021 року в складі судді Тимченка А.М.,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївському та Печенізькому районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення батьківства та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
Позовна заява мотивована тим, що з грудня 2015 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась спільна дитина - ОСОБА_3 . У зв'язку з зволіканням відповідача з реєстрацією дитини почали виникати сварки. З квітня 2020 року вона з донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають окремо від відповідача. На її пропозиції разом зареєструвати дитину, ОСОБА_2 відмовлявся. Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України. Зазначає, що донька знаходиться на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги не надає.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївському та Печенізькому районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) внести відповідні зміни до актового запису № 04 про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , складеного 22 квітня 2020 року Виконавчим комітетом Мартівської сільської ради Печенізького району Харківської області, виключивши з нього відомості про батька, які записані відповідно до частини першої статті 135 СК України; записати батьком дитини в графі «батько» - ОСОБА_2 , громадянин України, та змінивши прізвище дитини з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 ; видати нове свідоцтво про народження дитини; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня подання позову.
19 січня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про відмову від позову в частини позовних вимог щодо встановлення батьківства і внесення змін до актового запису про народження дитини та просила закрити провадження в цій частині у зв'язку з тим, що 11 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївському та Печенізькому районах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з заявою про визнання батьківства відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі чого, було видане нове свідоцтво про народження дитини.
Ухвалою Печенізького районного суду Харківської області від 09 лютого 2021 року прийнято відмову ОСОБА_6 від позову в частині позовних вимог щодо встановлення батьківства і внесення змін до актового запису про народження дитини та закрито в цій частині провадження у справі.
Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 09 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з часу подання позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач є батьком малолітньої дитини- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом з позивачкою. Батьки мають рівні обов'язки щодо утримання дітей та відповідно до статті 180 СК України зобов'язані утримувати їх до досягнення ними повноліття. Крім того, інформації про наявність у відповідача інших дітей на утриманні матеріали справи не містять.
17 березня 2021 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про стягнення з нього аліментів у розмірі 1/8 частин заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку до досягнення донькою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції він перебував за кордоном, у зв'язку з чим був позбавлений можливості надати відзив на позовну заяву. Вказав, що на його утриманні знаходяться діти від попереднього шлюбу - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , колишня дружина та літня мати. Крім того, він тривалий час хворіє на «остеохондроз поперекового відділу хребта», у зв'язку з чим несе додаткові витрати на лікування та оздоровлення.
06 травня 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Крім того, зазначила, що слухання по справі тривало більш 6 місяців. 22 вересня 2020 року відповідач був присутній на підготовчому судовому засіданні в суді першої інстанції та мав достатньо часу для підготовлення відзиву на позовну заяву.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
В пункті 2 частині сьомої статті 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебувння, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Отже, цивільна справа може бути розглянута судом без учасників процесу лише у разі їх попереднього повідомлення про час та місце розгляду справи.
З довідки Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області від 21 липня 2020 року, поданої на запит суду, вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 29).
Рекомендований лист з копією заяви ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог з додатками та судовою повісткою на 09 лютого 2020 року направся ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , було повернуто до Печенізького районного суду Харківської області не врученим.
Отже, 09 лютого 2020 року суд першої інстанції розглянув справу по суті та ухвалив рішення за відсутністю даних про належне повідомлення ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що він не мав можливості подати відзив на позовну заяву, укласти угоду про надання правничої допомогу, надавати усні пояснення в судовому засіданні у зв'язку з тим, що під час розгляду справи перебував за кордоном.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ІЦПК України).
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови.
Щодо суті спору, то слід зазначити таке.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївському та Печенізькому районнах Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а. с. 67).
Донька проживає за місцем реєстрації ОСОБА_1 , що не оспорюється відповідачем.
Відповідно до копій свідоцтв про народження, виданих Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 06 травня 2014 року та ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_9 (а. с. 112-113).
Відповідно до копії Консультаційного висновку спеціаліста від 12 березня 2021 року лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_10 , ОСОБА_2 встановлено діагноз «остеохондроз поперекового відділу хребта» (а. с. 115).
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина 3 статті 181 СК України).
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з вимогами частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини п'ятої статті 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Згідно з частинами першої, третьою статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Оскільки утримання дитини є обов'язком обох батьків, враховуючи наявність у платника аліментів двох інших дітей, стан здоров'я та положення статті 183 СК України, судова колегія вважає за необхідне стягнути с ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з часу подання позову.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з часу подання позову.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що на його утриманні знаходиться літня мати, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки мати відповідача є особою пенсійного віку та отримує відповідну пенсію, а тому може забезпечити свої мінімально необхідні життєві потреби. Крім того, доказів на підтвердження необхідності матеріальної допомоги матері, матеріали справи не містять.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).
ОСОБА_2 при поданні апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 1362,00 грн, що документально підтверджено квитанцією № 7 від 16 березня 2021 року (а. с. 104).
ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 статті п'ятої Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Враховуючи викладене, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у розмірі 260, 60 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 09 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з часу подання позову.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Компенсувати за рахунок держави ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 260,60 грн (двісті шістдесят грн 60 коп.) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 09 червня 2021 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді І.В.Бурлака
В.Б.Яцина