Справа № 161/11692/20 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.
Провадження № 22-ц/802/547/21 Категорія: 68 Доповідач: Данилюк В. А.
02 червня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Данилюк В. А.
суддів Киці С. І. Федонюк С. Ю.,
секретаря Галицької І. П.,
з участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відібрання дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Гіркополонківської сільської ради Луцького району, Служба у справах дітей Рожищенської районної державної адміністрації,за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 , поданою його представником адвокатом Спас Юлією Олександрівною, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2021 року,
В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про відібрання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебувала з відповідачем в шлюбі, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.02.2020 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування в шлюбі у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. В ході судового розгляду справи про розірвання шлюбу відповідач забрав сина з дитячого садочка та більше його не повертав, відтак судом вирішувалось питання про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.02.2020, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30.06.2020, ухвалено визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). При цьому, ОСОБА_5 продовжував утримувати в себе сина.
21.07.2020 року позивач звернулася до ОСОБА_5 з письмовою заявою невідкладно повернути сина за місцем проживання матері та добровільно виконати рішення суду. Станом на час звернення з позовом про відібрання дитини відповідач відмовляється повернути дитину. Просила суд зобов'язати ОСОБА_5 передати малолітнього ОСОБА_7 матері за місцем проживання. Рішення суду допустити до негайного виконання.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 лютого 2021 року позов задоволено.
Вирішено відібрати малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та повернути його матері ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за місцем її проживання АДРЕСА_4 .
Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька та повернення її матері.
Понесені позивачем ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн. відповідно до квитанції № 41 від 24.07.2020 компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу в якій покликається на незаконність, неповноту судового розгляду, неправильну оцінку доказів, вважає рішення необґрунтованим, постановленим з порушенням норм процесуального права, просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.02.2020 шлюб між сторонами розірвано.
В шлюбі у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1 ст. 161 СК України установлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
На час звернення ОСОБА_1 до суду первинно з позовною заявою про розірвання шлюбу та стягнення аліментів 08.05.2019 (справа №161/7693/19) син сторін ОСОБА_6 проживав з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 .
Позовні вимоги у справі №161/7693/19 позивачем ОСОБА_1 було доповнено вимогою -- про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, з покликанням на те, що 16.05.2019 відповідач ОСОБА_5 забрав дитину після перебування в садочку і в подальшому не повернув її до місця проживання матері. З того часу, дитина проживає з батьком. Цю обставину було в подальшому підтверджено сторонами в судовому засіданні у вищевказаній справі.
Як з пояснень сторін, так і свідків, судом було встановлено, що місце постійного проживання дитини було змінене відповідачем ОСОБА_5 без погодження з матір'ю дитини ОСОБА_1 ..
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.02.2020 у справі №161/7693/19, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30.06.2020, ухвалено визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
З довідки про склад сім'ї Гіркополонківської сільської ради від 21.05.2019 № 1092, яка досліджувалася судом у справі №161/7693/19, було встановлено, що за місцем проживання позивача ОСОБА_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , крім неї, зареєстровані: батьки позивача - ОСОБА_8 , 1961 р.н. (голова д/г), ОСОБА_9 , 1971 р.н. (дружина), брат позивача - ОСОБА_10 , 1994 р.н. (син), та син позивача - ОСОБА_7 , 2015 р.н. (онук).
Тобто, зареєстрованим місцем проживання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є зареєстроване місце проживання його матері ОСОБА_1 за : АДРЕСА_4 .
За відомостями підрозділу УДМС України у Волинській області відповідач ОСОБА_5 з 12.11.2015 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
З письмових та усних пояснень сторін встановлено, що відповідач ОСОБА_5 з квітня 2020 року разом із сином ОСОБА_7 переїхав в с. Кияж Рожищенського району Волинської області, де і проживає фактично на час розгляду справи без реєстрації, що, крім того, підтверджується довідкою Доросинівської сільської ради Рожищенського району Волинської області від 07.10.2020 №554.
Тобто, після ухвалення судового рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідач ОСОБА_5 дитину за визначеним судом місцем проживання не повернув.
За змістом статей 150, 155 Сімейного кодексу України, здійснюючи свої права та виконуючи обов'язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватись усупереч інтересам дитини.
Згідно зі статтею 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Стаття 162 СК України встановлює правові наслідки у вигляді відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання лише у випадку протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним з батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою.
Дані правові наслідки наступають за наявності всіх разом підстав, до яких законодавець, зокрема, відносить: малолітній вік дитини, самочинне визначення місця проживання малолітньої дитини, відсутність згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина; протиправну поведінку.
Для застосування правових наслідків протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини слід встановити наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки).
Судом встановлено, що син сторін у справі ОСОБА_7 самостійно визначити місце свого проживання не здатен через свій малолітній вік, відтак спір про його місце проживання був вирішений судом, мати дитини не надавала згоди на проживання сина з батьком, самочинно змінивши місце проживання дитини ще в травні 2019 року, відповідач всупереч рішенню суду дитину за місцем проживання матері не передав, натомість переїхав разом з дитиною в інший віддалений від місця проживання матері дитини район області, чим значно обмежив доступ позивача до спілкування з сином.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, який дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач ОСОБА_5 вчинив протиправні дії, самовільно змінив місце проживання малолітньої дитини без згоди матері, позивача у справі, чим порушив права дитини щодо місця її проживання, обставин, які унеможливлюють повернення дитини у справі не встановлено.
Суд навів у рішенні мотиви, з яких вбачав підстави для задоволення позову. Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Покликання в апеляційній скарзі на висновок психолога про те, що раптова зміна середовища через відбирання дитини від батька становить ризик для психоемоційного стану дитини, не заслуговує на увагу, оскільки даний висновок було зроблено на замовлення батька дитини - відповідача ОСОБА_5 та на підставі його пояснень без урахування усіх обставин справи, яким було дано оцінку в рішенні суду у справі про визначення місця проживання дитини.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Спас Юлії Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 лютого 2021 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 9 червня 2021 року.
Головуючий
Судді :