Справа № 161/20878/19 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С.
Провадження № 22-ц/802/660/21 Категорія: 30 Доповідач: Киця С. I.
08 червня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Матвійчук Л. В.,
секретар судового засідання Галицька І. П.,
з участю:
представника позивача адвоката Матвіїва В. М.,
представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кушнірука А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевська Мирослава Валеріївна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та квартири, застосування наслідків недійсності цих договорів, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2021 року,
Позивач ОСОБА_2 17 грудня 2019 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевська М. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та квартири, застосування наслідків недійсності цих договорів. Позов мотивовано тим, що з 08.06.1996 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 У них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування в шлюбі ними було нажито рухоме та нерухоме майно, до складу якого входила квартира за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,25 га у с. Новостав Луцького району. ОСОБА_1 виступив засновником (учасником) кількох підприємств: ПП «МВ Груп», ПП «Вомакс», ПП «Західзовнішторг». 04.05.2016 року нею було видано довіреність на вчинення юридично значимих дій відповідачу ОСОБА_1 , яка нотаріально посвідчена. На початку квітня 2019 року звернулася в суд з позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. В січні-березні 2019 року ОСОБА_1 , використовуючи довіреність, вчинив ряд правочинів щодо відчуження їх спільного майна, в тому числі квартири за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,25 га у с. Новостав Луцького району, уклавши договори купівлі-продажу цього майна від її імені зі своєю матір'ю ОСОБА_3 06.03.2019 року довіреність була анульована. Вона не мала наміру відчужувати вказані квартиру та земельну ділянку. Правочини були вчиненні всупереч її волі, без її відому та згоди. Коштів за відчужене майна не отримувала. Вони на той час вже фактично не проживали однією сім'єю. Дані договори вчинено за зловмисною домовленістю представника однієї сторони ОСОБА_1 з другою стороною ОСОБА_3 . Просить визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,25 га кадастровий номер 0722880700:03:001:6260 у с. Новостав Луцького району від 14 лютого 2019 року та застосувати наслідки недійсності договору шляхом скасування записів про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає рішення необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, неправильним застосуванням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не врахував того, що кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, передбачає встановлення таких критеріїв: 1) від імені однієї із сторін правочину виступав представник; 2) зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; 3) відсутність волі довірителя на вчинення правочину; 4) існування умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; 5) настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; 6) існує причинний зв'язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. В даному випадку наявні усі ознаки для кваліфікації оспорюваних правочинів, як таких, що вчинені за зловмисною домовленістю представника однієї сторони з іншою. Склад сторін оспорюваних правочинів відповідає ст. 232 ЦК України, ОСОБА_1 не перевищив повноважень, наданих йому за довіреністю, позивач не мала наміру продавати спірне майно, ОСОБА_1 знав, що вчиняє правочин всупереч волі позивача, позивач втратила дорого вартісне майно, яке не мала наміру продавати, існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими несприятливими наслідками. Суд не оцінив факти в їх сукупності, а саме не врахував того, що сімейні стосунки з відповідачем ОСОБА_1 припинились наприкінці 2018 року, факт скасування позивачем довіреності та звернення до суду з позовом свідчить про відсутність у позивача волі на відчуження квартири та земельної ділянки. Потягом кількох днів ОСОБА_1 відчужив практично все майно на користь своєї матері. По оспорюваних договорах не було реальної передачі коштів. Довіреність була видана 04.05.2016, а спірна земельна ділянка набута у власність 15.06.2018, що суперечить змісту довіреності про «розпорядження будь-яким належним мені нерухомим майном» вжите у теперішньому часі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що з текстом виданої довіреності та правовими наслідками наданих у ній повноважень нотаріусом було ознайомлено позивачку у день її підписання, зокрема, щодо статусу спільного сумісного майна та умов розпорядження ним. Жодних заперечень, зауважень від останньої не надходило протягом майже трьох років. Довіреність як односторонній правочин не визнавалась недійсною, що свідчить про повне розуміння позивачкою наданих повноважень представнику, а також їх наслідків. Позивачкою не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію правомірності правочину вчиненого у формі довіреності та в подальшому правочинів, вчинених на підставі цієї довіреності. В даному випадку згоди на укладення договорів від позивача не вимагається, адже саме в її інтересах та від її імені укладається договір представником. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник позивача адвоката Матвіїв В. М. в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кушнірук А. В. апеляційну скаргу позивача не визнав та просив залишити її без задоволення.
Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з'явились, хоча належним чином повідомлені судом про час та місце розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши представника позивача адвоката Матвіїва В. М., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кушнірука А. В., приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебувають в шлюбі з 08.06.1996.
04.05.2016 ОСОБА_2 видано довіреність відповідачу ОСОБА_1 , яка нотаріально посвідчена. Відповідно до довіреності ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_6 представляти її інтереси з усіма необхідними повноваженнями у будь яких органах, з усіх без винятку питань, що стосуватимуться розпорядженням будь-яким належним їй нерухомим майном та/або рухомим в тому числі, але не виключно корпоративними правами.
Діючи на підставі вищезазначеної довіреності ОСОБА_1 , як представником ОСОБА_2 14.02.2019 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яким продано квартиру ОСОБА_3 14.02.2019 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, що розташована в с. Новостав Луцького району Волинської області, з ОСОБА_3 , матір'ю відповідача.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України суд має встановити у діях представника склад цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Має бути також доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 28 травня 2009 року по справі № 6-6639вов09 та Верховним Судом в постанові від 07 серпня 2019 року в справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок по застосуванню статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє.
Судом на підставі поданих доказів не встановлено, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.
У даному випадку воля довірителя була направлена на вчинення представником усього комплексу юридично значущих дій, що стосуються вчинення правочинів. Дія довіреності зберігає чинність до 03 травня 2019 року.
Доказів того, що в даному випадку має місце умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, розходження волі довірителя та волевиявленням представника при укладенні оспорюваних договорів на час їх укладення, матеріали справи не містять.
Квартира та земельна ділянка, які були продані, є спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після укладення оспорюваних договорів відповідач ОСОБА_1 не став власником майна, яке відчужене, як про це вказується в апеляційній скарзі.
Стороною позивача не спростовується зміст довіреності від 06.11.2016, в тому числі право відповідача ОСОБА_1 здійснити від її імені продаж нерухомого майна. Її твердження в позовній заяві, що доручення надано на вчинення лише юридично значимих дій, а саме: придбання майна на її ім'я і тільки, є її суб'єктивним судженням, бо зміст доручення є дещо ширшим і наділяє повіреного на вчинення різного роду дій. Довіренність позивачем не оспорювалась. В апеляційній скарзі, позивач зазначає, що вона не мала наміру продавати майно, проте вона мала можливість анулювати видану довіреність, чого нею не було зроблено, навіть у той час коли між подружжям припинились шлюбні відносини.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не використовувалася подружжям для проживанням сім'ї, бо фактично вони проживали, як і на даний час, за іншою адресою в м. Луцьку. З пояснень в суді вбачається, що вона слугувала офісом для відповідача, а всіма питаннями фінансово-господарської, підприємницької діяльності займався ОСОБА_1 і позивачка повністю йому довіряла, що підтверджується виданою йому довіреністю у 2016 році. При цьому позивачка не вимагала звітів. Суд вважає, що несприятливі наслідки для позивача не настали, оскільки було відчужено майно, яке не використовувалось власниками, в тому числі і позивачкою.
Щодо її доводів про неповідомлення про укладення спірних правочинів, то згідно ст. 1006 ЦК України обов'язок повіреного повідомити довірителя про виконання доручення наступає на його вимогу. Укладений договір доручення від 04.04.2016 такого обов'язку не містить.
Правильним є висновок суду першої інстанції стосовно вчинення інших перерахованих позивачкою правочинів. Їх законність оспорюється нею також в судовому порядку, вони стосуються підприємницької діяльності відповідача, іншого майна, а тому не є однорідними з оспорюваними правочинами і нерухоме майно не було зареєстроване за позивачем.
Щодо оспорюваних договорів купівлі-продажу, то їх оцінка відповідає ринковим цінам, а в разі неотримання коштів від їх продажу, довіритель не позбавлений права їх стягнення.
Відповідно до частини першої статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Встановлено, що з моменту підписання довіреності від 2016 року до 06 березня 2019 року з вимогою про її скасування не зверталася.
Не встановлено, що існував умисел в діях представника - відповідача ОСОБА_1 щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють - позивача ОСОБА_2 ; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
Укладення договору купівлі-продажу, в ситуації коли від імені продавця діє її чоловік, покупцем - мати відповідача, саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц (провадження № 61-30808св18).
Позивач надаючи довіреність на вчинення представником усього комплексу юридично значущих дій, що стосуються вчинення правочинів, усвідомлювала значення своїх дій і розуміла зміст довіреності і довіреність не містить будь-яких обмежень, у тому числі відносно особи покупця.
Подані в апеляційний суд декларації про майновий стан та доходи відповідача ОСОБА_1 за 2019, 2020 роки не свідчать про здійснення купівлі-продажу майна без отримання коштів, оскільки кошти у власність набуває продавець, яким є ОСОБА_2 , а не її представник.
Жодного доказу, який би підтверджував, що не відбулося реальної передачі коштів від ОСОБА_3 і її неспроможність придбати майно суду позивачем не надано.
Суд встановив, що, відповідач ОСОБА_1 діяв на підставі та в межах повноважень, виданих йому позивачем, і не мала місце зловмисна домовленість представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку у сукупності, правильно встановив обставини справи, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.
Рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий
Судді