Ухвала від 09.06.2021 по справі 922/719/16

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

09.06.2021 Справа № 922/719/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 , м. Харків,

про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження

у справі 922/719/16

за заявою: ПАТ "Науково-технологічний інститут транскрипції, трансляції і реплікації", м.Харків,

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИЛА:

04.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з заявою про скасування постанови державного виконавця, в якій просить поновити строк на звернення з вказаною заявою; задовольнити заяву про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №65349593; скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Харків) Кузнєцової Тетяни Миколаївни про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2021 у виконавчому провадженні №65349593.

Частиною 1 статті 338 ГПК України встановлено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Згідно з частиною 1 статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частини 1 статті 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Підсудність визначається колом справ у спорах, вирішення яких віднесено до підвідомчості певного господарського суду.

За загальним визначенням підсудність господарських спорів (справ) є правовим інститутом, що містить господарсько-процесуальні норми, які розмежовують компетенцію щодо розгляду і вирішення господарських справ між окремими інституціями судової системи і між господарськими судами одного інституційного рівня. Визначення компетентного суду для розгляду господарського спору провадиться, серед іншого, залежно від предмета спору або його суб'єктного складу, територіальних меж юрисдикції певного суду, функцій при розгляді справи, які виконує певний суд судової системи.

Правила підсудності у своїй сукупності певним чином встановлюють алгоритм обрання компетентного господарського суду для розгляду і вирішення конкретної справи. Правильне визначення компетентного суду для розгляду і вирішення господарської справи має значення для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення в господарському спорі.

Процесуальний закон встановлює три різновиди підсудності господарських справ: предметну, територіальну, інстанційну.

Як інстанційну підсудність належить розуміти правила, що визначають розмежування компетенції господарських судів при розгляді господарських спорів, що відображено у параграфі 2 «Інстанційна юрисдикція» ГПК України.

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі суд зважає не лише на норми, які визначають юрисдикцію справ, але і дотримання позивачем (заявником) вимог територіальної та інстанційної підсудності, які закріплені у статтях 20, 24-26 ГПК України.

Так, статтею 24 ГПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом. Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає як суд першої інстанції справи у спорах, визначених частиною другою статті 20 цього Кодексу.

Отже, згідно імперативних приписів статті 24 ГПК України апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції розглядаються лише справи щодо оскарження рішень третейських судів, видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів.

Відповідно до частин 1,2 статті 25 ГПК України апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду). Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Таким чином, справи щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, у тому числі у межах провадження у справі про банкрутство, в силу прямих приписів процесуального законодавства, суду апеляційної інстанції, як суду першої інстанції не підсудні.

Предметом спору за заявою ОСОБА_1 є скасування постанови старшого державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2021 №65349593, а отже в силу прямих вимог ГПК України відповідна заява підлягає розгляду місцевим господарським судом, і лише після її розгляду по суті, може бути розглянута апеляційним господарським судом в порядку апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до приписів пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця (п.25 ч.1 ст.255 ГПК України).

За приписами пункту 2 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на: ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010 зазначено, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення ЄСПЛ у справі "Делькур проти Бельгії" від 17.01.1970 та у справі "Гофман проти Німеччини" від 11.10.2001).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006). У рішенні у справі "Zand v. Austria", ЄСПЛ зазначив, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".

Отже, розгляд справи судом, який не має передбачених законом повноважень, не сумісний з приписами процесуального закону і обов'язками держави, визначеними у статті 6 Конвенції.

Таким чином, розгляд судом інстанційно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №940/12339/19, Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2019 у справі № 855/364/19, від 03.03.2021 у справі №9901/213/21 та від 23.12.2020 у справі №640/6951/20.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах Господарський суд Харківської області є судом першої інстанції, якому підсудна заява ОСОБА_1 про скасування постанови старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Харків) Кузнєцової Тетяни Миколаївни про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2021 у виконавчому провадженні №65349593 у межах провадження у справі №922/719/16.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про передачу заяви ОСОБА_1 до Господарського суду Харківської області, оскільки у цьому випадку апеляційний суд за інстанційною підсудністю є судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 2, 24, 25, 234, 235, 255, 338-340 Господарського процесуального кодексу України Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 від 04.06.2021 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №65349593 передати до Господарського суду Харківської області

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза