Постанова
Іменем України
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 643/6214/15
провадження № 61-8180св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2005 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 35 500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,93 % щомісячно на суму залишку заборгованості та комісії за надання фінансового інструменту у розмірі
0,18 % від суми наданого кредиту щомісячно із остаточною датою повернення кредиту 17 липня 2025 року.
Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання з повернення кредиту та нарахованих на нього відсотків не виконує, у нього перед банком станом на 13 березня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 30 680,90 доларів США, яка складається із: 28 152,37 доларів США - тіло кредиту; 1 482,60 доларів США - проценти; 191,70 доларів США - комісія; 854,25 доларів США - пеня, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», в якому просив встановити факт нечесної та агресивної підприємницької практики, що здійснювалася АТ КБ «ПриватБанк» при виконанні кредитного договору від 18 липня 2005 року, визнати недійсними положення договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги б/н від 19 лютого 2007 року, укладеного між компанією «Юкрейн мортгейдж лоун файненс №1 Пі-Ел-Сі» та банком в частині купівлі (уступки) права вимоги по отриманню процентів та комісій від ОСОБА_1 за кредитним договором та визначити припиненим з 23 травня 2013 року кредитний договір від 18 липня 2005 року, а також стягнути надмірно сплачені кошти за ним у сумі 8 111,33 доларів США, що еквівалентно 210 989,48 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», якому ПАТ КБ «Приват Банк» передало право вимоги за кредитними договорами не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, отже не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії.
Крім того, його не було повідомлено про зміну кредитора.
Зазначив, що ПАТ КБ «Приват Банк» не мав права отримувати з нього будь-які проценти чи комісії за кредитним договором на користь нового кредитора починаючи з 01 березня 2007 року (дата фактичної оплати права вимоги).
Відповідно всі платежі, які ПАТ КБ «Приватбанк» та його правонаступник отримував з нього у виді процентів та комісій на користь нового кредитора з 01 березня 2007 року повинні бути зараховані в погашення основного зобов'язання, оскільки тільки за залишком по тілу кредиту новий кредитор отримав право вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 липня 2005 року у розмірі 30 680,90 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог мотивовано тим, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, у нього перед банком утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з доведеності первісних позовних вимог АТ КБ «Приват Банк», а також, що посилання ОСОБА_1 на відсутність ліцензії у компанії «Юкрейн Мортгейдж лоун файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» для здійснення фінансової діяльності спростовано матеріалами справи та вимогами чинного законодавства. Зокрема, компанії «Юкрейн Мортгейдж лоун файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» ліцензії на здійснення банківської діяльності не потрібно, оскільки
ПАТ КБ «Приват Банк», який надавав відповідачу фінансові послуги, має таку ліцензію.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позовуАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з 01 березня
2007 року по 14 квітня 2016 року право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 липня 2005 року не належало позивачу в силу його переходу від банку до компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1
ПІ-ЕЛ-СІ» на підставі укладеного між ними договору відступлення прав вимоги, а тому у цей період у позивача не було підстав для нарахування відсотків та пені за кредитним договором. Наданий позивачем розрахунок не підтверджує наявність у відповідача заборгованості, оскільки заборгованість за кредитним договором нарахована станом на квітень 2015 року, у період коли між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 не існувало цивільно-правових відносин. Розрахунок заборгованості є суперечливим і не містить відомостей про розмір заборгованості з урахуванням структури боргу.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 про те, що на час звернення ПАТ КБ «Приват Банк» до суду у позивача не було права вимоги за кредитними зобов'язаннями, оскільки під час розгляду справи 14 квітня
2016 року банк таке право повернув. Отже на час ухвалення оскаржуваного рішення саме АТ КБ «Приват Банк» був належним позивачем у справі. Оскільки договір від 19 лютого 2007 року на час ухвалення рішення суду першої інстанції припинив дію, вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним цього договору в частині купівлі права вимоги по отриманню процентів та комісій та стягнення комісій і страхових платежів на користь емітента задоволенню не підлягають. Вважав, що не підлягають задоволенню і вимоги зустрічної позовної заяви про встановленню факту нечесної та агресивної підприємницької практики відносно ОСОБА_1 при виконанні кредитного договору, оскільки такий факт не доведено під час розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не звернули уваги на те, що позивач є кредитором ОСОБА_1 , оскільки до нього перейшло право вимоги до відповідача за укладеним між ним та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» договором від 14 квітня 2016 року. Уклавши 14 квітня 2016 року із компанією договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , банк набув усі права, які існували у первісного кредитора. При цьому суди не звернули уваги на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів виконання зобов'язань за кредитним договором.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Вказує, що компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії. Крім того, на час звернення банку із цим позовом він не набув прав кредитора за кредитним договором від 18 липня 2005 року, а тому не є належним позивачем у справі.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 липня 2005 року між між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого
є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк до 17 липня 2025 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 41 328,03 доларів США на такі цілі: 35 500 США - на придбання квартири; 5 828,03 доларів США - на оплату страхових платежів. Процентна ставка за кредитом становить 0,93% на місяць.
19 лютого 2007 року між банком та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги щодо кредитного договору від 18 липня 2005 року, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду із цим позовом, банк посилався на те, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку із чим станом на 13 березня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі
30 680,90 доларів США, яка складається із: 28 152,37 доларів США - тіло кредиту; 1 482,60 доларів США - проценти; 191,70 доларів США - комісія; 854,25 доларів США - пеня.
Позиція Верховного Суду
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України її законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610, частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України, банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Безспірно встановивши, що банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі
35 500 доларів США за умовами кредитного договору від 18 липня
2005 року, апеляційний суд у порушення статей 263-265, 367, 382 ЦПК України належним чином не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не забезпечив повного та всебічного її розгляду, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам, не сприяв сторонам здійсненню їх процесуальних прав, що призвело до передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.
При цьому апеляційний суд не врахував, що факт отримання коштів ОСОБА_1 не оспорювався, кредитний договір ним частково виконувався (частина перша статті 82 ЦПК України), а згідно зі
статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Матеріали справи не містять доказів про повернення відповідачем грошових коштів за кредитним договором у розмірі та на умовах, визначеним цим договором, ні первісному, ні новому кредитору.
Суд апеляційної інстанції у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі.
Крім того, суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що з 19 лютого 2007 року по 14 квітня 2016 року у позивача було відсутнє право нараховувати та стягувати проценти і пеню, оскільки у цей період право вимоги за кредитним договором перейшло до компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», однак, роблячи такий висновок, суд апеляційної інстанції не мотивував чому він не може стягнути залишок заборгованості за тілом кредиту у межах сум, право вимоги за якими було передано банку від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ».
При цьому суд не дослідив, яка сума перейшла до банку від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», а посилаючись на відповідний договір від 14 квітня 2016 року не звернув уваги на відсутність такого у матеріалах справи.
Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов'язується повернути кредит.
Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не обґрунтував належним чином своїх висновків та не спростував доводів заявника по суті заявлених ним вимог, не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, не перевірив доводів апеляційної скарги та не дослідив наданих сторонами доказів, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».
У справі, яка переглядається, апеляційний суд не дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує й оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в судових рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович