вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" червня 2021 р. м. Київ Справа № 910/19317/17
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» на дії старшого державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бузніцької Тетяни Григорівни у справі
за позовом Київської міської клінічної лікарні №11 Дніпровського району м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед», Київська обл. с. Микуличі
про стягнення 37 024,28 грн.
За участю представників:
Позивача (стягувача) - не з'явився
Відповідача (боржника, скаржника) - Жук О.Б.
Виконавчої служби - не з'явився
Обставини справи:
Рішенням Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі №910/19317/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» на користь Київської міської клінічної лікарні № 11 Дніпровського району м. Києва 37024,28 гривень заборгованості та 1600,00 гривень штрафу.
03.07.2018 року видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 31.05.2018 року у справі № 910/19317/17.
21.05.2021 на адресу Господарського суду Київської області надійшла скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» на дії старшого державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бузніцької Тетяни Григорівни.
Як визначено ст.339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ст. 340 Господарського процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Відповідно до ст.342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Ухвалою суду від 26.05.2021, зокрема, вищевказану скаргу прийнято та призначено до розгляду у судове засідання на 03.06.2021.
В судовому засіданні 03.06.2021 року представник скаржника підтримав вимоги скарги, представник стягувача та представник виконавчої служби в судове засідання 03.06.2021 року не з'явились, представник виконавчої служби подав до суду клопотання про розгляд скарги за відсутності Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Втім варто зазначити, що згідно даних електронної пошти Господарського суду Київської області та даних сервісу АЦСК (акредитованого центру сертифікації ключів) вищезазначене клопотання не підписане електронним цифровим підписом.
За приписами ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Приписами ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Оскільки клопотання надіслане електронною поштою не містить підпису ЕЦП, отже не може вважатись оригіналом електронного документа, суд не приймає його до розгляду.
Як зазначає скаржник в обґрунтування вимог скарги, відповідно до п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Оскільки, ТОВ «Діамед» перебуває в стані припинення шляхом ліквідації, що не передбачає правонаступництва, скаржник вважає, що усі виконавчі провадження, які знаходяться на виконанні у Бородянському РВ ДВС ГТУЮ у Київській області, підлягають закінченню на підставі п.3 ч.І ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
У зв'язку з чим, скаржник в скарзі посилаючись на вищевикладені обставини, а також на статті статті 110, 111, 112 Цивільного кодексу України просить на підставі п.3 ч.І ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язати Бородянський районний ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити усі відкриті щодо ТОВ «Діамед» виконавчі провадження та застосувати правові наслідки закінчення виконавчих проваджень в порядку ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».
Дослідивши викладені у скарзі обставини та надані скаржником докази, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Скаржник обґрунтовує вимоги скарги про зобов'язання закінчити виконавче провадження, зняти арешт, скасувати постанову про стягнення основної винагороди з посиланням зокрема на статті 39, 40 Закону.
Однак, суд зазначає, що боржник не довів наявність обставин, що є підставами для закінчення виконавчого провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Так, 21.11.2017 органом управління ТОВ «Діамед» прийнято рішення про припинення товариства та розпочато ліквідаційну процедуру, про що до ЄДР внесено відповідний запис, що підтверджується витягом із ЄДР, який наданий до скарги.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі:
1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;
2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;
3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;
4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;
7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;
9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;
10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;
11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;
13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;
14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України;
15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;
16) погашення, списання згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
Так, судом встановлено, що станом на день судового засідання - 03.06.2021 боржник перебуває в стані припинення, тобто не є припиненим, що підтверджується інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань із сайту https://usг.mіnjust. gоv.ua/ua/freesearch.
Враховуючи викладене в даному випадку виконавцем не може бути застосована частина 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» за яким, зокрема виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Інших підстав для закриття виконавчого провадження державним виконавцем скаржник не навів.
Разом з тим, судом встановлено, що Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (ч.2,3 ст. 67) передбачав заборону проведення виконавчих дій стосовно боржника, який перебував в процедурі припинення, та передбачав надсилання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку, зняття арешту з майна боржника та закінчення виконавчого провадження. Такі положення Закону були чинними до 05.10.2016 - дати набрання чинності нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII.
Проте, виконавче провадження у даному випадку відкрито на виконання рішення суду від 31.05.2018, відтак, виконання рішення суду відбувається на підставі чинної редакції Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року 1404-VIII.
Також, скаржник посилається на правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.10.2018 у справі № 487/3335/13-ц, а саме:
- порядок задоволення вимог кредиторів у випадку, коли юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або уповноваженого органу, є відмінним від порядку, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження»;
- після внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи боргові вимоги до останньої не можуть бути пред'явленими. Відтак, закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа ліквідатору лише після внесення запису про припинення юридичної особи є нелогічним та неправильним, оскільки після внесення такого запису всі заборгованості юридичної особи вважаються погашеними;
- стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, поза межами встановленої Законом ліквідаційної процедури, зокрема й державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження», може надати перевагу одній особі над іншими, вимоги яких підлягають задоволенню в першу чергу. Тобто, незакінчення виконавчого провадження після початку процедури ліквідації боржника та ненадіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) є порушенням процедури ліквідації та може спричинити порушення прав інших кредиторів, у тому числі й колишніх працівників юридичної особи-банкрута щодо стягнення невиплаченої заробітної плати;
- виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, така позиція Великої палати Верховного суду не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки базується на нормах Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який на даний час є таким, що втратив чинність. Аналогічного положення чинний Закон України «Про виконавче провадження» не містить.
Відповідно до ст. 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII передбачає порядок примусового виконання рішення суду, оскільки добровільно боржник його не виконав. Цим законом не передбачено закінчення виконавчого провадження через перебування боржника в стані припинення. Інші положення законодавства на цей час також не передбачають заборон примусового виконання рішень суду щодо боржників в стані припинення.
Також необхідно вказати, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З огляду на викладене, вимога скарги про зобов'язання Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області закінчити усі виконавчі провадження, відкриті щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед», на підставі п.3 ч.І ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» безпідставна і задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги про зобов'язання державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області застосувати усі правові наслідки закінчення виконавчих проваджень в порядку ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» суд зазначає, що оскільки вона є похідною від вимоги про закінчення виконавчих проваджень, то також не підлягає задоволенню.
У відповідності до статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» на дії старшого державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Бузніцької Тетяни Григорівни у виконавчому провадженні № 59430526 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 03.07.2018 року у справі № 910/19317/17, судом встановлено відсутність підстав для її задоволення.
Згідно зі ст. 344 344 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
В ході розгляду скарги сторонами не надано відомостей про понесені судові витрати, тому питання про розподіл судових витрат не розглядалось.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 233-234, 342-343, 344 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Відмовити в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед» на дії старшого державного виконавця Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Бузніцької Тетяни Григорівни у виконавчому провадженні № 59430526 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 03.07.2018 року у справі № 910/19317/17.
2. Копію ухвали надіслати сторонам та до Бородянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Ухвалу підписано: 08.06.2021
Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.Д. Лилак