ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 червня 2021 року м. Київ № 640/20266/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
прозобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора та просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі №826/17807/14 у загальній сумі 1 309 419,43 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідачем не виконано рішення суду у справі №826/17807/14, поновлено на роботі тільки 29.05.2020, що, в свою чергу, є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в розмірі 1 309 419,43 грн.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, представник відповідача вказує, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов'язує виключно із виданням роботодавця наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, на думку відповідача, слід також враховувати вину роботодавця у не виданні наказу про поновлення працівника на роботі. Разом з цим, представник Офісу Генерального прокурора стверджує, виплата середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника можливе за умови добросовісного користування таким працівником наданими законом правами, зокрема, щодо вчинення ним необхідних дій, спрямованих на примусове виконання належним органом судового рішення про поновлення на посаді. Відповідача вважає, що ним виконано рішення в повному обсязі та стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, представник відповідача виражаэ незгоду із здійсненим позивачем розрахунком середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.20149 у справі №826/17807/14 вирішено, зокрема, поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління правозахисної діяльності у сферах екології та земельних відносин Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №826/17807/14 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2019 залишено без змін, а апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України без задоволення.
Судом встановлено, що 30.09.2019 (вх. 03.09.2019 №182819-19) позивач звернувся до Генеральної прокуратури із заявою про поновлення його на займаній підставі, з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2019 у справі №826/17807/14 та виконавчого листа від 29.09.2019.
Листом від 11.10.2019 №11-23405-19 Генеральна прокуратура України повідомила ОСОБА_1 , що питання в частині поновлення його на займаній посаді буде вирішуватися за результатами апеляційного розгляду справи та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Листом від 13.12.2019 №11-23405-19 Генеральна прокуратура України повернула позивачу без розгляду оригінал виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2019.
В подальшому, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60939122 від 24.02.2020 з примусового виконання виконавчого листа №826/17807/14 від 29.08.2019
29.05.2020 Офісом Генерального прокурора №1395ц поновлено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 на посаді начальника управління правозахисної діяльності у сфері екології та земельних відносин Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 6 статті 43 Конституцій України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Належить відмітити, що вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.
Відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Положеннями частини 1 статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
При цьому, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України).
Згідно із частиною 1 статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконавчі листи в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Розмір грошового зобов'язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), згідно з якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку № 100).
Аналізуючи наведене, з огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.
Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №524/9275/17.
Враховуючи наведене, доводи відповідача, які наведені у відзиві на позовну заяву, в цій частині є безпідставними та спростовуються вищевказаним.
Між тим, судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивача поновлено на займаній посаді 29.05.2020. Між тим, рішенням суду про поновлення ОСОБА_1 на займаній посаді прийнято 29.08.2019, останнє набрало законної сили 13.11.2019.
Наведене свідчить, що відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду в адміністративній справі №826/17807/14, не поновлено позивача на займаній посаді. Суд наголошує, що матеріалами справи підтверджено обставини звернення позивача до Генеральної прокуратури України, правонаступником якого є відповідач, із заявою про поновлення на роботі від 30.08.2019, однак остання фактично проігнорована, адже дії щодо негайно виконання відповідного рішення, з урахуванням пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України здійснено не було.
Разом з цим, суд зазначає, що нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм частини другої статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16, від 16 грудня 2019 у справі №810/1207/16.
Аналіз матеріалів справи свідчить про наявність обставин затримки виконання рішення суду в адміністративній справі №826/17807/14, який обчислюється з 30.08.2019 по 28.05.2020 включно.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в адміністративній справі №826/17807/14 за період з 30.08.2019 (наступний день після прийняття рішення про поновлення на займаній посаді) по 28.05.2020 включно (день щодо передує прийняттю відповідачем рішення про поновлення на займаній посаді), кількість робочих днів - 187.
Обчислюючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в адміністративній справі №826/17807/14 суд враховує наступне.
Так, позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в розмірі 1 309 419,43 грн.
Між тим, відповідач вказує на невірний розрахунок середнього заробітку та зазначає, що він має становить - 443 752, 87 грн з урахуванням того, що середньоденна заробітна плата позивача відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 «Про внесення звімо до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», що набула чинності 06.09.2017 становить 2373,01 грн.
При цьому, відповідач вказує, що для застосування коефіцієнта коригування заробітної плати, передбаченого пунктом 10 Порядку №100 правові підстави відсутні.
Суд погоджується зі доводами відповідача та вказує, що в даному випадку, судом не застосовувався коефіцієнт під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням окладів, установлених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» мотивуючи це наступним.
Так, пунктом 10 Порядку № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховуються шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Якщо підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення окладів.
При цьому, якщо протягом періоду вимушеного прогулу в установі, організації були підвищені посадові оклади відповідно до актів законодавства (в тому числі і за посадою незаконно звільненого працівника), то проводиться коригування заробітної плати за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення.
Отже, з аналізу наведених норм суд зазначає, що чинне законодавство, зокрема, Порядок №100 не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення.
Застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В той же час, жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним.
З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулось після звільнення позивача із займаної посади, немає.
На переконання суду, відповідні оклади можуть виплачуватись лише прокурорам, які переведені до Офісу Генерального прокурора за наслідками успішного проходження атестації або за результатами відкритого конкурсу. Разом з цим, позивач поновлений на посаді начальника управління правозахисної діяльності у сфері екології та земельних відносин Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, а не Офісу Генерального прокурора.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» виключено пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, якою встановлювалось, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
Таким чином, суд приходить до висновку, що починаючи з 12 грудня 2020 року наведені положення «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, не можуть застосовуватись, оскільки втратили чинність.
Підсумовуючи наведене суд погоджується із розрахунком середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на займані посаді, а саме сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню становить 443 752, 87 грн. за 187 робочих днів з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача на рівні 2373,01 грн.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 10510,50 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3 561, 76 грн.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі №826/17807/14 у загальній сумі 443 752 (чотириста сорок три тисячі сімсот п'ятдесят дві) грн. 87 коп.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 3 561 (три тисячі п'ятсот шістдесят одна) грн. 76 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева