08 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/736/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру Чернівецькій області №24-1430/14-20-сг від 01.04.2020 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Михальчанської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з підстави невідповідності положень ст. 47 Закону України "Про охорону земель;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у адміністративних межах (за межами населеного пункту) с. Михальча, Сторожинецького району Чернівецької області, згідно поданого графічного матеріалу і заяви від 20.02.2020.
В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував, що керуючись ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, яка знаходиться на території села Михальча, Сторожинецького району Чернівецької області. Зважаючи на положення вищезазначеної статті, у клопотанні позивачем було зазначено орієнтовний розмір земельної ділянки та цільове призначення, а також, було додано викопіювання з плану землекористування із зазначенням місця розташування земельної ділянки. Проте, рішенням відповідача відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки відповідач жодним чином не обґрунтував мотиви та підстави відмови у задоволенні клопотання, у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
При цьому, позивач вказує, що ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачає конкретні вимоги до оформлення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Зокрема, у клопотанні повинно бути зазначено: орієнтовний розмір земельної ділянки, цільове призначення земельної ділянки; до клопотання слід додано викопіювання на якому зображено місце розташування бажаної земельної ділянки.
У зв'язку з наведеним, позивач зазначав, що всі вимоги при поданні клопотання ним були дотримані та зазначені всі необхідні відомості в клопотанні і додано до нього графічний матеріал, а тому є всі підстави для зобов'язання відповідача вчинити єдину законну дію, а саме надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подала до суду відзив, в якому вказувало, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
На думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято з дотриманням вимог земельного законодавства, а підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є законодавчо обґрунтованою.
Ухвалою суду від 08.06.2021 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено такий строк.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
20.02.2020 р. позивач звернувся із клопотання до відповідача, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться в адміністративних межах с. Михальча, Сторожинецького району Чернівецької області.
До вказаного клопотання позивачем додано: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, викопіювання.
Вказане клопотання зареєстровано відповідачем за вх. № Т-1032/0/15-20 від 05.03.2020.
За результатами розгляду клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою" №24-1430/14-20-сг від 01.04.2020 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Михальча, Сторожинецького району Чернівецької області, у зв'язку невідповідністю положень ст. 47 Закону України "Про охорону земель".
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.
Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок та строки розгляду клопотань по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян, а також органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені у ст. 118 ЗК України орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Крім того, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Дослідженням оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою" №24-1430/14-20-сг від 01.04.2020 встановлено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в с. Михальча, Сторожинецького району Чернівецької області, у зв'язку невідповідністю положень ст. 47 Закону України "Про охорону земель".
Суд зауважує, що у ст. 47 Закону України "Про охорону земель" передбачено, використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України. З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території. Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.
Як видно із оскаржуваного рішення, відповідачем жодним чином не мотивовано відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у приватну власність земельної ділянки, та не вказано підстав відмови у наданні такого дозволу, виключний перелік яких встановлений у частині 7 статті 118 ЗК України.
Відтак, під час судового розгляду цієї справи відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо підстав посилання на невідповідність положень ст. 47 Закону України "Про охорону земель", а також мотивів такої відмови у наданні проекту землеустрою.
Суд звертає увагу, що відповідач зобов'язаний надати відповідний дозвіл або мотивовану відмову.
При цьому, за приписами ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Поряд із цим, відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Суд зауважує, що відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Отже, позивачу, не зазначено мотивовану правову підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Посилання відповідача на вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 р. № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", суд не бере до уваги, виходячи з наступного.
На виконання Указу Президента України від 15.10.2020 р. № 449 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 16.11.2020 р. № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", якою врегульовано питання передачі земельних ділянок із державної до комунальної власності.
Вказаною Постановою, серед іншого, зобов'язано Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити передачу у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких надано дозволи на розроблення документації із землеустрою, у разі, коли до 15 грудня 2020 року документацію із землеустрою не подано на затвердження до територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до статті 117 Земельного кодексу України (пункт 4 Постанови № 1113).
З аналізу наведеної норми видно, що не підлягають до передачі у комунальну власність земельні ділянки, документацію із землеустрою щодо яких подано на затвердження до територіальних органів Держгеокадастру до 15 грудня 2020 року.
Матеріалами справи підтверджено, що заява позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 20.02.2020 зареєстрована в ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області за вх. № Т-1032/0/15-20 від 05.03.2020, тобто до 15 грудня 2020 року.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт "б" ст. 80 ЗК України).
Отже, з урахуванням наведених норм ст. 117 ЗК України право комунальної власності на земельні ділянки, які передані з державної власності у комунальну виникає з моменту реєстрації цього права згідно із положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що випливає зі змісту ст. ст. 125, 126 ЗК України.
Водночас, відповідач не надав суду доказів реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,2 га, за Михальчанською сільською радою.
Наведені відповідачем обставини, на переконання суду, не є підставами для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у згадуваній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а.
За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваний наказ №24-1430/14-20-сг від 01.04.2020 прийнято з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів такої відмови у вказаному рішенні не наведено.
Поряд з цим, суд зазначає, що по своїй правовій природі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки у власність або користування (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 року у справі № 360/2334/17, від 08.09.2020 року у справі № 812/1450/17), тому суб'єкту звернення в подальшому може бути відмовлено в отриманні земельної ділянки.
При цьому варто зазначити, що процедура отримання земельної ділянки відповідно до положень ЗК України є багатоетапною (отримання дозволу, погодження проекту, державна реєстрація (формування) земельної ділянки тощо) і на кожному етапі суб'єкт владних повноважень може відмовити у прийнятті позитивного рішення для суб'єкта звернення.
Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем в наказі "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою" №24-1430/14-20-сг від 01.04.2020, не є належними підставами відповідно до норм ЗК України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Під час розгляду справи по суті, відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваного наказу №24-1430/14-20-сг від 01.04.2020 щодо відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача. Тому, позов в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу підлягає задоволенню.
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у адміністративних межах с. Михальча, Сторожинецького району Чернівецької області, згідно поданого графічного матеріалу і заяви від 20.02.2020, суд зазначає наступне.
У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.
Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Виходячи із обставин даної справи, суд вважає, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним та важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами ст. 118 ЗК України, умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для неї дозволу.
З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності до ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 1816,00 грн.
Оскільки, позов задоволено частково, суд пропорційно до розміру задоволених позовних вимог присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-1430/14-20-сг від 01.04.2020 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою".
3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2020 р. (вх. № Т-1032/0/15-20 від 05.03.2020) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої у адміністративних межах (за межами населеного пункту) с. Михальча, Сторожинецького району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та прийняти мотивоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39909396).
Суддя В.К. Левицький