Справа № 560/2509/21
іменем України
08 червня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в розмірі 28216,02 грн.
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на день прийняття наказу про звільнення зі служби в поліції відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовної заяви. Зазначив, що відповідно до вимог Закону України "Про Національну поліцію" грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена. Крім того, вказав, що відповідно до наказів начальника ГУНП в Хмельницькій області від 30.06.2016 №412 о/с, від 07.08.2017 №264 о/с та від 16.08.2019 №241 о/с позивачеві надавалася додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2019 роки в повному розмірі. Просив у задоволенні позову відмовити.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 12.03.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 13.05.2021 суд витребував у Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області необхідні для розгляду справи докази.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебував на службу в Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області та 21.05.2018 набув статусу учасника бойових дій та отримав відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 .
Наказом т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 02.01.2020 №2 о/с позивача звільнено зі служби в поліції.
На адвокатський запит від 24.12.2020, відповідач листом від 05.01.2021 №16аз/121/29/05-2021 зазначив, що у 2020 - році звільнення - кількість відпрацьованих днів ОСОБА_1 становить 3 (три) дні, що не дає йому права на використання щорічної відпустки, а відповідно і її компенсації.
На адвокатський запит від 03.02.2021, відповідач листом від 12.02.2021 №5аз/121/12/05-2021 повідомив, що відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України "Про національну поліцію" за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до Закону. Виплата компенсації за попередні періоди служби не передбачена. Згідно відомостей особової справи ОСОБА_1 та облікових даних УКЗ ГУНП кількість невикористаних днів щорічної оплачуваної відпустки за 2019 становить 30 діб, додаткової оплачуваної відпустки становить 12 діб.
Відповідно до наданої Головним управлінням Національної поліції в Хмельницькій області від 22.06.2020 позивачем за 2019 щорічна основна та додаткова оплачувана, а також додаткова відпустка як учаснику бойових дій не використана.
Разом з тим, на запит суду, відповідач пояснив, що в листі від 22.06.2020 №В-124/121/12-2020 помилково зазначено, що ОСОБА_1 використав додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2019 та надав рапорт ОСОБА_1 від 11.01.2019 та витяг з наказу від 25.01.2019 №30о/с.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
IV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06.04.2016 (далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Враховуючи таке правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновків, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнен ня.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.
Матеріалами справи підтверджено та учасниками справи визнано, що на момент звільнення зі служби в поліції позивач не використав за 2019 рік щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 12 календарних днів, за 2019 рік щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів, та компенсацію за вказані невикористані календарні дні відпусток при звільненні з поліції не отримав.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за 42 невикористаних календарних дня щорічних відпусток (тривалістю 30 календарних днів та 12 календарних днів за 2019).
З огляду на вищевикладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність правових підстав для виплати спірної грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за попередні роки.
Що стосується компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 рік, суд зазначає, що ОСОБА_1 використав додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2019, про що свідчить рапорт ОСОБА_1 від 11.01.2019 та витяг з наказу від 25.01.2019 №30о/с, яким позивачу надано додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2019 з 04.02.2019 по 17.02.2019 тривалістю 14 календарних днів, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині стягнення самостійно обрахованих сум компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд критично ставиться до самостійно обчислених позивачем сум грошового забезпечення, які, на думку позивача, мають бути виплачені йому та наголошує, що обчислення, встановлення розміру, нарахування певних видів грошового забезпечення у даному випадку належать до дискреційних повноважень відповідача.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, надані самостійно здійснені позивачем розрахунки сум окремих видів грошового забезпечення, які підлягають стягненню з відповідача не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в розумінні статей 73-76 КАС України.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частини 2 статті 245 КАС України суд вважає за необхідне з метою захисту прав позивача визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік та зобов'язати Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Також суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги в цій частині наразі є передчасними, тому не підлягають задоволенню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду справи, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, а також надання консультацій, є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.03.2019 по справі № 826/7778/17.
У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав:
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ №000348, виданого 04.01.2021;
- ордер на надання правничої допомоги серії ВХ №1009313 від 09.03.2021;
- договір про надання правової допомоги від 04.03.2021, укладений між ОСОБА_1 (Клієнт) та а адвокатом ОСОБА_2 ;
- розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги від 09.03.2021;
- акт виконаних робіт від 09.03.2021;
- оригінал квитанції від 09.03.2021 на суму 3000,00 грн., про здійснення ОСОБА_1 оплати за надання правової допомоги відповідно до умов Договору від 04.03.2021.
Суд зазначає, що до списку доказів, які необхідно подати суду для підтвердження понесеного розміру судових витрат, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, а також докази того, що на виконану роботу була затрачена саме така кількість годин, як заявлено, оскільки у суду може виникнути обґрунтований сумнів щодо можливого завищення потраченого часу для виконання тієї чи іншої роботи.
Суд встановив, що згідно наданого розрахунку з погодинним описом дій адвоката при наданні правової допомоги у межах даної справи, обсяг наданої правової допомоги становить 5,5 год., що у сумі складає 3000,00 грн.
Отже, враховуючи частковість задоволення позову, складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є позивачем у справі, суд дійшов висновку про пропорційне стягнення понесених позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн., яка підтверджується належними доказами та є співмірною із складністю даної справи та наданими адвокатом послугами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 по справі №826/13271/16 зауважив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Разом з тим, позивач звільнений від сплати судового збору, тому витрати на сплату судового збору розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рікк.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 08 червня 2021 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 40108824)
Головуючий суддя В.В. Матущак