07 червня 2021 року Справа № 480/5149/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/5149/20 за позовом Головного управління Національної поліції в Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,
Головне управління Національної поліції в Сумській області (далі - позивач, ГУНП в Сумській обл.) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якій просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції в Сумській області завдану майнову шкоду спричинену нестачею паливно-мастильних матеріалів в розмірі 31 971,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 09.12.2016 перебував на посаді поліцейського з обліку та збереження речових доказів і озброєння логістики Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області. 30.12.2015 між Головним управлінням Національної поліції в Сумській області та ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Під час проведення службового розслідування було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей переданих ОСОБА_1 на збереження, а саме: бензину в талонах на суму 31 971,60 грн. На думку позивача, винним у нестачі майна є відповідач, який не забезпечив збереження переданого йому бензину в талонах.
Ухвалою суду від 12.08.2020 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/5149/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
ОСОБА_1 з позовними вимогами не погодився, у відзиві на позовну заяву (а.с.37-41) зазначив, що діюче законодавство не передбачає укладення договору про повну матеріальну відповідальність з поліцейським, а тому він не може бути матеріально-відповідальною особою та нести повну матеріальну відповідальність.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Головного управління Національної поліції в Сумській області від 09.12.2016 № 394 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 було призначено на посаду поліцейського з обліку та збереження речових доказів і озброєння логістики Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, звільнивши його з посади старшини Липоводолинського відділення поліції (с. Липова Долина) Лебединського відділу поліції (м. Лебедин) Головного управління Національної поліції в Сумській області (а.с.8).
Відповідно до договору від 30.12.2015 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, укладеного між ГУНП в Сумській області та старшиною Липоводолинського ВП ОСОБА_1 , останній прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за зберігання доручених йому установою матеріальних цінностей і у встановленому законом порядку несе відповідальність за їх збереження (а.с.10).
Наказом ГУНП в Сумській області від 31.10.2019 призначено службове розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни, допущених окремими поліцейськими Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області, що призвели до нестачі паливно-мастильних матеріалів.
Згідно з висновком про результати службового розслідування за фактом можливих порушень службової дисципліни, допущених окремими поліцейськими Липоводолинського відділення поліції Роменського відділу поліції ГУНП в Сумській області, що призвели до нестачі паливно-мастильних матеріалів від 05.12.2019 було встановлено, що у 2019 році Липоводолинським ВП отримано бензину А-95 (3100 л.), бензину А-92 (3500 л.) та дизельного пального (2250 л.). При цьому залишок паливо мастильних матеріалів станом на 01.01.2019 склав: бензину А-95 (200 л.), бензину А-92 (510 л.), а залишок паливо мастильних матеріалів станом на 01.11.2019 склав: бензину А-95 (180 л.), бензину А-92 (1070 л.)
29.11.2019 на підставі розпорядчого документа від 25.10.2019 №1940 виконано зняття фактичних залишків запасів, які обліковуються на субрахунку №1514717010032600 пасивно-мастильних матеріалів у Липоводолинському ВП. За результатами інвентаризаційною комісією проведено інвентаризацію у результаті якої виявлено нестачу бензину А-92, бензину А-95 та бензину А-92 (талони) номіналом 10 л. у кількості 1150 л.
Наказом ГУ НП в Сумській області від 31.10.2019 № 412 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням (а.с.9).
На думку позивача, за наявності факту нестачі майна у матеріально-відповідальної особи за договором про повну матеріальну відповідальність, з такої особи необхідно стягнути завдану матеріальну шкоду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини щодо проходження публічної служби в поліції врегульовані положеннями Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 N 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), щодо відшкодування завданої шкоди нормами Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".
Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про Національну поліцію" у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон №160-IX), який набрав чинності 31.10.2019 року, визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до статті 2 Закону №160-IX дія цього Закону поширюється зокрема і на осіб рядового та начальницького складу Національної поліції України.
Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Частиною 4 статті 3 Закону №160-IX встановлено, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно статті 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Відповідно до положень п. п. 2-6 статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ч. 10 ст.14 Дисциплінарного статуту порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку (ч. 15 ст. 15, ст. 19 Дисциплінарного статуту).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, яким визначена процедура проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.
Відповідно до вимог п. 4 розд. V Порядку №893 службове розслідування має встановити: - наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; - наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; - ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; - обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; - відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; - вид і розмір заподіяної шкоди; - причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Згідно з п. 13 розд. V Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інші особи можуть надавати усні чи письмові пояснення з приводу відомих їм відомостей про діяння, що стало підставою для призначення службового розслідування.
Відповідно п. 2 розд. VI Порядку №893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
Відповідно до п. 5 VI Порядку №893 у резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією окрім іншого зазначається висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, висновку службового розслідування від 05.12.2019, в резолютивній частині висновку дисциплінарна комісія взагалі не зазначила, чи встановлено у діях ОСОБА_1 склад саме дисциплінарного проступку з посиланням на відповідні норми закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено.
Оскільки відповідно до п.2 ч.2 ст. 3 Закону №160-IX однією з умов притягнення до матеріальної відповідальності є протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків, то факт неналежного виконання службових обов'язків має бути встановлений та підтверджуватися належними та допустимими доказами.
До матеріалів справи ГУНП в Сумській області, на підтвердження факту порушення службової дисципліни, надано висновок службового розслідування, який не відповідає вимогам п.5 VI Порядку №893, а отже не є належним доказом вчинення відповідачем дисциплінарного проступку.
Також, до матеріалів справи позивачем не надано окрім висновку службового розслідування жодних інших матеріалів службового розслідування (наказу про призначення, наказу про продовження строку службового розслідування, пояснень поліцейських, рапорту начальника Липоводолинського ВП від 31.10.2019, який став підставою для призначення службового розслідування, та ін.), які б свідчили про те, що службове розслідування було проведено відповідачем у строки, порядок і спосіб, передбачений Дисциплінарним статутом та Порядком №893, та підтверджували ті обставини, які викладені у мотивувальній частині висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону №160-IX за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Між тим ані у висновку службового розслідування, ані у позовній заяві відсутні будь-які посилання на те, що розмір завданої шкоди підтверджується відповідною довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника фінансової служби. Отже, до матеріалів справи позивачем не надано доказу на підтвердження розміру матеріальної шкоди. Його відсутність обумовлює висновок про недоведеність позивачем допустимими доказами розміру завданої позивачем шкоди.
Надані до матеріалів копії протоколу інвентаризації від 29.11.2019, інвентаризаційного опису від 29.11.2019, звіряльної відомості від 29.11.2019 та довідки про отримані ПММ Л.Долинським ВП ГУНП (без дати) в розумінні вимог Закону №160-IX не можуть підтверджувати розмір завданої матеріальної шкоди, оскільки за формою та змістом зазначені документи не є довідками, а також вони датовані раніше, аніж було призначене службове розслідування, а за таких обставин відсутні підстави вважати, що вони складені на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.
Частиною 7 статті 8 Закону №160-IX встановлено, що якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Відповідно до статті 12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що для вирішення питання про відшкодування завданої шкоди у судовому порядку необхідним є факт відмови винної особи від її добровільного відшкодування.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту ознайомлення відповідача із висновком службового розслідування або доказ інформування відповідача про добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди, або відмови від такого ознайомлення, а також відсутні докази здійснення позивачем пропозиції щодо добровільного відшкодування завданої шкоди.
З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведеність факту обізнаності позивача про необхідність відшкодування шкоди, а також відсутність доказів на підтвердження факту відмови відповідача від добровільного відшкодування завданої шкоди, слід прийти до висновку про передчасність заявлених позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.
Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог на наявність договору про повну матеріальну відповідальність від 30.12.2015 також слід оцінити критично, оскільки по-перше, даний договір було підписано між ГУНП в Сумській області та ОСОБА_1 у 2015, тобто до призначення відповідача на посаду поліцейського з обліку та збереження речових доказів та озброєння логістики Липоводолинського ВП Роменського ВП ГУНП в Сумській області (призначений на посаду 09.12.2016 наказ ГУНП в Сумській області №394о/с).
По-друге, положення Закону №160-IX не пов'язують порядок та підстави для відшкодування завданої матеріальної шкоди із наявністю або відсутністю договору про матеріальну відповідальність.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані відповідачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Головного управління Національної поліції в Сумській області до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик