26 травня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2783/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скраль Т.В.
при секретарі Шестак Н.В.,
за участю сторін:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Головне управління ДФС у Закарпатській області - представник Кардаш Ігор Володимирович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою із урахуванням уточнень ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52, код ЄДРПОУ 39393632) про зобов'язання вчинити певні дії, стягнути заборгованість, -
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 26 травня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено та підписано 07 червня 2021 року.
20 березня 2020 року ОСОБА_1 через уповноваженого адвоката Білоцерковець Юлія Сергійовича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Закарпатській області та з врахуванням уточнень позовних вимог за заявою від 10 листопада 2021 року просить: 1) зобов'язати Головне управління ДФС у Закарпатській області здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , при звільненні зі служби та зобов'язати виплатити заборгованість в сумі 153 500 грн. 25 коп.; 2) стягнути заборгованість у зв'язку з простроченням належних ОСОБА_1 сум, згідно статті 117 КЗпП за 55 днів в сумі 24358 грн. 50 коп.; 3) зобов'язати ГУ ДФС в Закарпатській області встановити премію в розмірі 20% та компенсувати виплату в сумі 7 549 грн.
01 вересня 2020 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в даній адміністративній справі.
17 грудня 2020 року ухвалою суду закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
1. Позиції сторін.
Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що Головним управлінням ДФС в Закарпатській області, при звільненні позивача, було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 154483 грн. 43 коп. тобто в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний з 21 повних календарних років служби врахувавши: оклад 7190 грн., надбавку за вислугу років 3901,5 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням 1480,00 грн., місячну премію у липні 719 грн., що склало (13290,50 грн.), у зв'язку з чим загальна виплата склала 139 550, 25 гривень (13290,50 грн. х 21 років х 50%=139 550, 25 гривень) та грошову компенсацію за відпустку за 38 днів. Однак, при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, до складу місячного грошового забезпечення відповідачем не було включено всіх виплат які нараховувались позивачу, у зв'язку з чим виплачена сума одноразової грошової допомоги не відповідає реальній, яку мав отримати позивач. Також позивачем було штучно та безпідставно урізано розмір преміювання позивача за останній робочий місяць, що суттєво вплинуло на розрахунок грошового забезпечення і як наслідок на всю суму грошової виплати. Окрім цього, відповідач не здійснив фактичний розрахунок у день звільнення, чим також завдав збитків позивачеві, які мають бути відшкодовані відповідачем.
16 грудня 2020 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування якого вказано, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано та виплачено одноразову допомогу в сумі 154 483 грн 43 коп. ( 139550, 25 грн та грошову компенсацію за 38 днів відпустки). В суму розрахунку одноразової грошової допомоги були включені всі складові, які входять в місячне грошове забезпечення, окрім одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які не мають регулярного характеру. Таким чином, твердження позивача про невірність розрахунку та невиплати одноразової грошової допомоги в повному обрахунку є безпідставним. Позивача звільнено 04.08.2020 року, і в той же день нараховані відповідні суми, однак на той час в складі фінансово-бухгалтерського сектору на посаді перебувала одна працівниця, яка згідно наказу від 04.08.2020 року № 143-в перебувала у відпустці (у зв'язку зі смертю близької людини) по 06.08.2020 року. Після виходу на роботу 07.08.2020 (п'ятниця) у банківську установу були надані відповідні документи і 10.08.2020 проведено розрахунок з позивачем. Затримка розрахунку з позивачем сталася не з вини відповідача, а внаслідок поважних причин, тому вимога виплати позивачу його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку безпідставна. Твердження позивача про нарахування йому 10% премії при базовій 20% є невірними, оскільки, 20% це розмір фонду преміювання державного органу, а розмір премії визначається відповідно до Положення про преміювання керівників, заступників керівника, посадових осіб та працівників територіальних органів Державної фіскальної служби України, установ, організацій, що належать до сфери її управління, яким передбачено, що розмір місячної премії залежить від особистого внеску за такими критеріями, як ініціативність у роботі, якість виконання завдань.
14 січня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки позов мотивовано також Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», який зазначає, що одноразові та додаткові види грошового забезпечення також мають враховуватись при розрахунку одноразової грошової допомоги. Даний аргумент відповідачем не спростовано у відзиві на позов. Мотивація щодо неможливості застосування норм означеної постанови КМУ до даних взаємовідносин у відзиві відсутня. Не надано юридичної оцінки і постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі №813/758/17 на яку посилається позивач у позові. Одне лише посилання відповідача на норми пункту 3 № 616 в розумінні вимог КАС України не спростовують позицію позивача. Доводи щодо затримки розрахунку не можуть прийматись судом до уваги через те, що відпустка начальника відділу не є підставою для затримки у виплаті належних працівникові коштів та не звільняє його від відповідальності. Окремої уваги заслуговує той факт, що у відзиві відповідач описує та виправдовує тільки обставини затримки розрахунку з 04 по 06 серпня. Поряд з цим, з уточненою позовної заяви вбачається, що останнє зарахування на рахунок заробітної плати було 28 вересня 2020 року, таким чином прострочення слід вираховувати від 04.08.2020 року до 28.09.2020 року, що становить 55 днів.
Під час розгляду справи по суті позивач позов підтримав повністю із врахуванням уточнень, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.
Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
2. Обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що 04 серпня 2020 року наказом Голови комісії з реорганізації - заступником начальника Головного управління ДФС в Закарпатській області Вербицьким Ігорем Станіславовичем звільнено ОСОБА_1 з податкової міліції ДФС у запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 підпунктом "г" Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» затвердженого постановою КМУ РСР від 29 липня 1991 року № 114.
Даним наказом встановлено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також грошову компенсацію за 4 доби невикористаної чергової відпустки за 2018 рік, 11 діб невикористаної чергової відпустки за 2019 рік і 23 доби невикористаної чергової відпустки за 2020 рік.
Відповідно до довідки Головним управлінням ДФС в Закарпатській області від 01 грудня 2020 року № 153/07-16-05-02-09 ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу у серпні - 154 483, грн., премію у вересні - 57,1 грн., (а.с. 72).
Не погодившись із діями відповідача, оскільки при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, до складу місячного грошового забезпечення відповідачем не включено всіх виплат, які нараховувались позивачу, безпідставно урізано розмір преміювання позивача за останній робочий місяць, не здійснено фактичний розрахунок у день звільнення, що послужило приводом для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління ДФС у Закарпатській області здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні зі служби та зобов'язати виплатити заборгованість в сумі 153 500,25 грн, судом встановлено наступне.
Позивач формуючи дану вимогу до відповідача, стверджує, що при розрахунку грошової допомоги при звільненні до складу місячного грошового забезпечення згідно з п.3 Порядку № 616 не було враховано всі отримані позивачем складові, зокрема не було включено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 13 290 грн та 1 329,05 грн нарахувань по відпустці з 01 липня 2020 року по 03 липня 2020 року, а відтак невірно розраховано та виплачено одноразову грошову допомогу за кожний повний календарний рік служби чим було спричинено недонарахування в сумі 153 500,25 грн.
Дослідивши доводи позову та проаналізувавши Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року № 616 ( далі по тексту - Порядок № 616), судом встановлено наступне.
У цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях: місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, встановлене на дату настання події, без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення. При цьому до місячного грошового забезпечення премія включається у розмірі, нарахованому у місяці, що передує події; одноденний розмір грошового забезпечення - місячне грошове забезпечення, поділене на кількість календарних днів місяця настання події (Відповідно до Розділу 1 пункту 2 Порядку № 616).
Відповідно до Розділу 1 пункту 3 Порядку № 616 грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з: 1) посадового окладу; 2) окладу за спеціальним званням; 3) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень; доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук; доплати за вчене звання; премій; 4) одноразових додаткових видів грошового забезпечення: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; допомоги для оздоровлення.
Відповідно до абзац третій пункту 10 Постанови КМ України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Базою нарахування ЄСВ є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці" від 24.03.95 р. № 108/95-ВР.
Згідно з підпункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством, входять до фонду оплати праці у складі фонду додаткової заробітної плати.
Тобто сума відпускної компенсації є базою для нарахування ЄСВ. Таким чином, сума компенсації за невикористану відпустку включається до розрахунку середньої зарплати, а в даному випадку до грошового забезпечення при звільненні.
Згідно зі статтею 24 Закону України "Про відпустки" при звільненні незалежно від підстав працівникові повинна бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічних відпусток.
За Постановою КМ України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено право керівників державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, що визначено підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704.
За такого правового врегулювання та обставин справи, суд вважає, що відповідачем не було дотримано вимоги пункту 3 Порядку № 616 в частині не врахування всіх отриманих позивачем складових до грошового забезпечення, де зокрема, не було включено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 13290 грн. та 1329,05 грн. нарахувань по відпустці з 01 липня 2020 року по 03 липня 2020 року.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що не можуть бути задоволена позовна вимога про стягнення з відповідача відповідної суми одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні зі служби, оскільки саме ГУ ДФС в Закарпатській області зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, а вказані дії є дискреційними та не належать до компетенції адміністративного суду.
Відтак, вимога про стягнення ненарахованої суми є передчасною, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача має бути зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену суму допомоги.
Тим більше, що саме такий спосіб захисту застосований і Верховним Судом у зразковій справі № 440/2722/20.
На підставі вищевикладеного, правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління ДФС у Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні зі служби із включенням допомоги на оздоровлення та нарахувань по відпустці з 01 липня по 03 липня 2020 року, з урахуванням проведених виплат, а відтак дана позовна вимога підлягає частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості у зв'язку з простроченням належних ОСОБА_1 сум, згідно статті 117 КЗпП за 55 днів в сумі 24358,50 грн, судом встановлено.
У позовній заяві від 20 серпня 2020 року було вказано, що ОСОБА_1 було звільнено 04.08.2020 року, однак фактичний розрахунок був 10.08.2020 року. В статті 117 КЗпП встановлено, що у разі несвоєчасної сплати належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак згідно виписки по картковому рахунку АТ "Ощадбанк" останнє зарахування на рахунок заробітної плати відбулося 28 вересня 2020 року, таким чином прострочення слід рахувати з 04.08.2020 року по 28.09.200 року, що становить 55 днів, де середній заробіток позивача становить 442, 90 грн, (55 днів Х 442,90 грн = 24358, 50 грн), ( а.с.54 уточнених позовних вимог).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зауважує, що, крім вказаного, за правилами вказаних вище нормативних актів невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Втім, під час розгляду справи судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів.
За вказаного правового регулювання та обставин справи суд зазначає про відсутність підстав задоволення вимог позову у цій частині.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 23 грудня 2020 року по справі №807/1525/16.
Щодо позовної вимоги зобов'язати ГУ ДФС в Закарпатській області встановити премію в розмірі 20% та компенсувати виплату в сумі 7 549 грн, судом встановлено.
В судовому засіданні 26 травня 2021 року представник відповідача Кардаш І. надав суду копію подання оперативного управління на преміювання керівників самостійних структурних підрозділів та їх працівників за червень 2020 року, згідно якої ОСОБА_1 встановлена премія 719, 00 грн, що становить 10 %. Позивач вважає, що такі дії відповідача порушують його права і які також вплинули на неповну виплату одноразового грошового забезпечення, що завдало шкоду 7 549 грн ( 719*50%*21). У зв'язку із даною обставиною, позивачем подано рапорт начальнику ГУ ДФС у Закарпатській області Олексію Петріченко від 04.08.2020 року, з метою встановлення причини такого нарахування, однак відповіді на даний час не отримав, (а.с. 15).
Відповідно до Розділом IV пункту 9 Порядку № 616 визначено, що преміювання осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення, відповідно до положення про преміювання, затвердженого наказом ДФС.
Пунктом 2 Постанови КМ України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до підпункту 1,2 пункту 5 даної Постанови № 704 надано право керівникам держаних органів у межах асигнувань, що виділяються на утримання;
- установлювати надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою;
- здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Премія - грошова сума, що виплачується понад основну заробітну плату, як стимулювання та заохочення за успішну трудову діяльність.
Преміювання здійснюється у двох формах: преміювання, передбачене системою оплати праці; преміювання як вид заохочення (поза системою оплати праці).
Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" визначає структуру заробітної плати, а саме: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника ГУ ДФС у Закарпатьскій області № 10-ф «Про преміювання працівників ГУ ДФС у Закарпатській області за червень 2020 року наказано преміювати начальника відділу ОСОБА_1 у сумі 719,00 грн., (а.с. 83-84).
При цьому доцільно звернути увагу на Рекомендації Комітету Європи №R(8O)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, від так завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Отже, з огляду на викладене та положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній при вирішенні справи та ухваленні судового рішення не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача.
Враховуючи викладене, повноваження відповідача щодо вирішення питання про преміювання є його виключною компетенцією, а вимога позивача щодо зобов'язання ГУ ДФС в Закарпатській області вирішити питання про преміювання позивача є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про зобов'язання вчинити певні дії, стягнути заборгованість - задоволити частково.
2. Зобов'язати Головне управління ДФС у Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні зі служби із включенням допомоги на оздоровлення та нарахувань по відпустці з 01 липня по 03 липня 2020 року, з урахуванням проведених виплат.
3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).
СуддяТ.В.Скраль