07 червня 2021 року м. Житомир справа № 240/4813/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Нагірняк М.Ф.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнанння протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з їм повного розрахунку на день звільнення з військової служби 15 квітня 2019 року, а саме, не виплати грошової компенсації за невикористану соціальну додаткову відпустку, як учасника бойових дій з 2015 року по 2019 роки;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, за період з 15.04.2019 року по 26.02.2021 року в сумі 109490,04., без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Позивач зазначає, що 15.04.2019 був звільнений з військової служби. При звільненні Позивачу не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткові відпустки за період з 2015-2019 рік (сумарно 70 днів). Така грошова компенсація Позивачу була нарахована та виплачена лише на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24.12.2020року у справі №240/17872/20 за його позовом до військової частини НОМЕР_1 . Такі кошти на загальну суму 28064,72грн. Відповідач йому виплатив лише 26.02.2021року, тобто через 468дні після звільнення зі служби. На думку Позивача, затримка виплати вказаної частини грошового забезпечення є підставою для відшкодування середнього заробітку за весь час такої затримки.
Ухвалою від 14.04.2021року позовну заяву після усунення її недоліків призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , 14.05.2021року направив до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Зазначає, що вимоги положень ст.ст.116 і 117 КЗпП України не можуть застосовуватися на відносини щодо виконання судового рішення. При звільненні зі служби Позивачу була виплачена вся сума належного грошового забезпечення. Кошти на загальну суму 28064,72грн. були виплачені Позивачу на виконання судового рішення. По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців, регулюються правовими нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (надалі - Закон N 2011-XII), що були чинні на день виникнення спору.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.04.2019 №86 виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні з військової служби Позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік. Такі кошти на загальну суму 28064,72грн. Відповідач виплатив Позивачу лише 26.02.2021року на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24.12.2020року в адміністративній справі № 240/17872/20.
Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні.
Суд зазначає, що за змістом статті 9 Закону Закон N 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку і індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі N761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд враховує, що в розумінні положень розділу "8. Виплати, що здійснюються військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби" Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказ Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року N 558, надання не використаних щорічної чи додаткової відпустки чи грошової компенсації за такі невикористанні відпустки при звільненні військовослужбовця залежить від бажання такого військовослужбовця та на підставі наказу.
Разом з тим, Позивачем суду не надано жодних доказів щодо викладення у відповідному рапорті при звільненні з військової служби свого бажання отримати грошову компенсацію за невикористані дні щорічних додаткових відпусток чи бажання їх використати в рік звільнення зі служби. Про таку компенсацію не зазначено і в наказі про звільнення Позивача з військової служби.
В досліджених судом матеріалах адміністративної справи № 240/17872/20 також відсутні дані щодо часу визначення Позивачем свого бажання щодо отримання такої грошової компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток.
Позивачем не надано суду жодних обґрунтувань того з цим пов'язана така тривалість періоду його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум після звільнення з військової служби.
Суд враховує доводи представника Відповідача, що відповідно до рішення ЄСЗПЛ від 08.04.2010року у справі "Меньшакова проти України" (Заява № 377/02) стаття 117 Кодексу законів про працю не може бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена особі за рішенням суду.
Суд враховує, що за приписами ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим, в адміністративній справі № 240/17872/20 між цими самими Сторонами щодо наявності невиплачених Позивачеві при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення судом не приймалося рішення про застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю за затримку спірних виплат Позивачу.
Одночасно суд враховує, що вказаним судовим рішенням підтверджено право Позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток строком 14 календарних днів за період з 2015року по 2019рік (сумарно 70 календарних днів).
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільнення Позивача з військової служби всіх сум грошового забезпечення, а саме грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2015-2019роки.
При визначенні способу порушеного права Позивача суд враховує наступне.
Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за період з 15.04.2019 року по день фактичного розрахунку 26 лютого 2021 року за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями самого Позивача та Відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за 70 календарних днів, тобто за період, що відповідає кількості календарних днів невикористаних Позивачем додаткових відпусток.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає, що зазначений спосіб захисту порушеного права Позивача є певною орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням реалізації Позивачем права на використання таких додаткових відпусток перед звільненням зі служби, що призвело б до виплати йому такого грошового забезпечення за вказаний період.
На правничу допомогу адвоката, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів та підготовку процесуальних документів тощо, Позивачем сплачено 1500,00грн., що підтверджується договором про надання професійної (правничої) допомоги та розрахунком до нього.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат суду подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Всупереч вимогам ч.7 ст.134 КАС України Відповідач у відзиві не надав жодних доказів щодо не співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 908,00грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 1500,00грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково, визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати всіх належних ОСОБА_1 сум у день звільнення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за 70 календарних днів, виходячи із середньоденного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 908,00грн., та на правничу допомогу в розмірі 1500,00грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Ф. Нагірняк