07 червня 2021 року ЛуцькСправа № 140/3161/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Рожищенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , законний представник) звернулася з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) до Рожищенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Рожищенський РВ УДМС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у відмові виконати вимоги щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 у зв'язку з досягненням ним 16-річного віку відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, та зобов'язання оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04 вересня 1994 року «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України», без застосування засобів ЄДДР, без довідки форми №13 про реєстрацію місця проживання за раніше встановленою формою на підставі даних про реєстрацію позивача відповідно до інформаційної картотеки з питань реєстрації осіб.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 звернулися до Рожищенського РВ УДМС у Волинській області із заявою щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки без застосування засобів ЄДДР, без присвоєння унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, Закону України «Про громадянство» у зв'язку з досягненням 16-річного віку.
Проте листом від 23 березня 2021 року відповідач, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 02 вересня 1993 року №3423 -ХІІ та Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06 червня 2019 року № 456, зазначив, що за відсутності документа, що підтверджує громадянство та посвідчує особу батька дитини та довідки про реєстрацію місця проживання дитини немає можливості розглянути звернення по суті.
Законний представник вказує, що до заяви були додані усі необхідні документи для оформлення паспорта у формі книжечки, при цьому позивачі звернулись за паспортом-книжечкою не на підставі Тимчасового порядку №456, а на підставі постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, відтак відповідач застосував нормативний акт, що не підлягає застосуванню при розгляді їхнього звернення.
Вважає, що відмова відповідача в оформленні і видачі паспорта у формі книжечки є протиправною, порушує конституційні права неповнолітнього сина ОСОБА_2 на невтручання в особисте і сімейне життя та такими діями відповідач як суб'єкт владних повноважень порушив нормативно-правові акти, наведені у тексті позовної заяви.
З урахуванням викладеного законний представник просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 05 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 15 липня 2020 року представник відповідача позов не визнала та просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що частиною четвертою статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. З прийняттям цього Закону паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС України, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Вказав, що заявники у поданій заяві повідомили, що не мають наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, не дають згоду на оформлення картки, що містить безконтактний електронний носій та просили оформити паспорт громадянина України у формі книжечки. Проте, жодних правових підстав для оформлення паспорта у формі книжечки немає, оскільки видачу таких паспортів припинено згідно з вимогами чинного законодавства. Крім того, усі бланки паспортів у вигляді книжечки були передані УДМС у Волинській області для знищення.
Представник відповідача зауважує, що на сьогоднішній день є чинним Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, оскільки згідно з пунктом 1 розділу V «Перехідні положення'Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов'язковій заміні. Однак Положення про паспорт громадянина України має переживаючу дію і поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у формі книжечки до прийняття вказаного вище закону. На нові правовідносини, які виникли вже після прийняття цього закону, дія Положення не поширюється. Також звертає увагу, що згода на обробку персональних даних надається особою як для виготовлення паспорта у формі книжечки, так і для виготовлення паспорта у вигляді ID-картки. Вважає, що дії Рожищенського РВ УДМСУ у Волинській області відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому у задоволенні позову просила відмовити.
У відповіді на відзив позивач підтримала власну правову позицію і просила позов задовольнити повністю.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи у судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його законним представником є ОСОБА_1 (матір), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 10).
11 березня 2021 року ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_2 у зв'язку з досягненням останнім 16-річного віку звернулися до Рожищенського РВ УДМС у Волинській області із заявою, в якій просили оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки без застосування засобів ЄДДР, без присвоєння унікального номера запису в Реєстрі чи будь-яких інших ідентифікаторів відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ).
Як зазначено у додатках, до поданої заяви додали: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; копію свідоцтва про народження (оригінал пред'явлений); дві фотокартки розміром 3,5х4,5; копію паспорта матері ОСОБА_1 (оригінал пред'явлений).
Листом від 23 березня 2021 року № 0724-33/0724.1-21 Рожищенський РВ УДМСУ у Волинській області повідомив про те, що, з урахуванням вимог Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за № 620/33591, за відсутності документа, що підтверджує громадянство та посвідчує особу батька заявника та довідки про реєстрацію місця проживання дитини немає можливості розглянути звернення по суті.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі Положення № 2503-XII).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення № 2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Таким чином, Положенням № 2503-XII, передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки та у формі картки.
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з положеннями статті 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що вказаним Законом № 5492-VI також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Отже, зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.
Відповідно до пункту 13 Положення № 2503-XII для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Суд звертає увагу на те, що до заяви про оформлення та видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ було додано: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; копію свідоцтва про народження (оригінал пред'явлений); дві фотокартки розміром 3,5х4,5; копію паспорта матері ОСОБА_1 (оригінал пред'явлений), тобто усі передбачені пунктом 13 Положення № 2503-XII документи. Відтак, на думку суду, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456, щодо необхідності подання додаткових документів (документа, що підтверджує громадянство та посвідчує особу батька заявника та довідки про реєстрацію місця проживання дитини).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 року № 302 (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови № 302 зазначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом Особа 6 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
У справі № 806/3265/17, вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача діяло два нормативних акта: Положення № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI) персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно частиною першою статті 6 Закону № 2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина п'ята, шоста статті 6 Закону № 2297-VI).
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Крім того, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, враховуючи те, що позивач фактично оскаржує не бездіяльність, а дії відповідача, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ та зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки.
В той же час щодо позовних вимог в частині зобов'язання Рожищенський РВ УДМС у Волинській області видати неповнолітньому ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки без застосування засобів ЄДДР, без довідки форми №13 про реєстрацію місця проживання за раніше встановленою формою на підставі даних про реєстрацію позивача відповідно до інформаційної картотеки з питань реєстрації осіб, то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню та є передчасними, оскільки в даному випадку процедура ведення паспортного обліку ще не відбулась. Відтак, позивач просить зобов'язати відповідача до вчинення дій у майбутньому, які ще не настали, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому. Також суд враховує, що при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Таким чином, позов належить задовольнити частково.
Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Рожищенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Рожищенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Рожищенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк