Справа № 199/2468/21
(2/199/2177/21)
Іменем України
24.05.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Божко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,та зняття з реєстрації, посилаючись на те, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . Крім позивача у вказаному будинку зареєстрований брат позивача,відповідач по справі, який з часу реєстрації 10.03.1993 року у будинку не проживав. З часу набуття права власності в порядку спадкування після смерті матері у 2020 році відповідач у будинку не проживав, особистих речей в ньому не має, участі в оплаті комунальних послуг не приймав ніколи.
За таких обставин, позивач просив суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, знявши його з реєстрації.
Позивач до судового засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
Відповідач до судового засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачу відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу від 05.08.2020 року належить будинок АДРЕСА_1 .
Відповідач зареєстрований у будинку з 10.06.1993 року, однак у вказаному будинку не мешкає з 1999 року, особистих речей в будинку не має, оплату комунальних послуг не здійснює, що підтверджено актами сусідів, засвідчених головою квартального комітету № 28 АНД райради м. Дніпра від 09.01.2020 року, 02.12.2020 року, 07.02.2021 року.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплено право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,382 ЦК України).
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно п. 40 рішення ЄСПЛ в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 грудня 2010 року згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії").
Статтею 386 ЦК України встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст.391 ЦК України, є право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки відповідач по справі не проживає в житловому приміщенні понад рік без поважної причини, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача щодо визнання відповідача по справі таким, що втратив право користування житловим приміщенням, є законними та обґрунтованими, а тому повинні бути задоволенні.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття такої особи з реєстрації у вказаному житловому приміщенні.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12,81,133,141,263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації,- задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ), таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 908,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Суддя