01.06.2021 Справа № 756/8428/21
Справа № 756/8428/21
1-кс/756/1328/21
01.06.2021 слідчий суддя Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , перевіривши скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Оболонського УП ГУНП у м. Києві,
31.05.2021 до провадження слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 надійшла вищевказана скарга.
Вивчивши матеріали скарги, слідчим суддею встановлено, що особа, яка звернулась зі скаргою, просить:
- зобов'язати начальника відділу дізнання Оболонського УП ГУНП у м. Києві надати пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні №12021105050000243 від 22.01.2021;
- зобов'язати начальника відділу дізнання Оболонського УП ГУНП у м. Києві порушити кримінальну справу проти директора ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» за фактом здійснення дій за ознаками злочину, регламентованого ст. 190 КК України «Шахрайство» , ст. 355 КК України «Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань» та ст. 3641 КК України «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»;
- зобов'язати начальника відділу дізнання Оболонського УП ГУНП у м. Києві надати копію постанови про відкриття кримінального провадження;
- зобов'язати начальника відділу дізнання Оболонського УП ГУНП у м. Києві надіслати копію витягу з ЄРДР;
- зобов'язати начальника відділу дізнання Оболонського УП ГУНП у м. Києві у відповідності до скасованої процесуальним керівником КМП №5 постанови слідчого ОСОБА_3 від 06.06.2020, яка є необґрунтованою та незаконною відновити конкретні слідчі дії у справі ЄРДР № 4428 від 13.06.2019.
Системний аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України дає підстави вважати, що скарга, з якою звернулася ОСОБА_2 до слідчого судді не може бути предметом розгляду та провадження не підлягає відкриттю з підстав, передбачених ст. 304 КПК України, з огляду на наступне.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно з положеннями п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, ч. 5 ст. 21 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені процедурою, визначеною кримінальним процесуальним законом.
Разом з цим, скарга ОСОБА_2 направлена на оскарження та зобов'язання вчинення дій, оскарження яких прямо передбаченою спеціальною нормою кримінального процесуального закону.
Як зазначено у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №370/2316/18 (провадження №51-9929км18), за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, задля чіткого та імперативного визначення процедур та запобігання свавільного використання владними органами своїх повноважень та забезпечення умов справедливого судочинства.
Оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано Главою 26 КПК України. Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 цього Кодексу.
Зокрема, предметом такого оскарження є бездіяльність слідчого, прокурора у формі нездійснення процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, а також рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування; про закриття кримінального провадження; про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи; про відмову у визнанні потерпілим; про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій; про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу; про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування; відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, а також повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру та рішення, дії чи бездіяльність при застосуванні заходів безпеки. Даний перелік, визначений КПК України, є вичерпним.
Частина друга зазначеної статті встановлює заборону розгляду під час досудового розслідування скарг на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора. Такі скарги можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами статей 314-316 зазначеного Кодексу.
Зазначені обставини також кореспондуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, відображеною у постанові від 26.03.2019 у справі №807/1456/17 (провадження №11-1460апп18) (які беруться слідчим суддею до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»), згідно якої наведений у ч. 1 ст. 303 КПК України перелік рішень, дій або бездіяльності, що можуть бути предметом судового оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У частині другій статті 303 КПК України закріплена пряма заборона окремого оскарження інших рішень, дій або бездіяльності слідчого, прокурора.
Порядок залучення до кримінального провадженні потерпілого чітко визначений § 4 КПК України «Потерпілий і його представник». Так само і порядок та спосіб звернення сторони кримінального провадження до органу досудового розслідування з клопотанням про виконання процесуальних дій визначений ст. 220 КПК України.
Повноваження слідчого судді при розгляді скарг заявника, потерпілого, його представника чи законного представника, підозрюваного, його захисника чи законного представника, володільця тимчасово вилученого майна на стадії досудового розслідування зводяться до права на зобов'язання сторони кримінального провадження, якою є слідчий або прокурор, вчинити процесуальні дії, як-то розглянути клопотання, проте рішення по суті викладеного приймає слідчий (прокурор) самостійно.
Однак, заявник у скарзі не ставить питання як-то зобов'язати орган досудового розслідування розглянути таке клопотання, а просить слідчого суддю самостійно прийняти відповідне процесуальне рішення в рамках кримінального провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 36, ч. 5 ст. 40, ч. 4 ст. 401 КПК України прокурор, слідчий, дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, внаслідок чого слідчий суддя наділений лише правом судового контролю та оцінки зібраних слідством доказів на етапі розслідування, однак він не може переймати на себе функції слідства (п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 22 КПК України).
Відтак вказана вимога заявника не може бути предметом розгляду слідчим суддею, оскільки таке оскарження не передбачено КПК України, що регламентовано положеннями Глави 26 цього Кодексу, та знаходиться поза межами його компетенції.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 30.11.2017 у справі № 5-272кс(15), зазначається, що «особливістю кримінальних процесуальних норм, на відміну від, наприклад, кримінально-правових, є те, що їхні структурні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) у переважній більшості випадків не зосереджені в одній статті КПК, а окремо викладені законодавцем у різних статтях, іноді навіть розділах, КПК України, а отже, зміст окремої норми може бути виявлено лише шляхом системного тлумачення положень КПК».
Верховний Суд України у постанові від 16.03.2017 у справі №671/463/15-к зазначає, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Разом з цим, ст. 214 КПК України передбачає, що передувати внесенню відомостей до ЄРДР мають певні дії, які є підставою для такого реагування уповноваженими особами, а саме: подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення; самостійне виявлення уповноваженими особами з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК України, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.
Відповідно до «Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.02.2019 № 100, прийняття та реєстрація заяв (повідомлень) - це отримання заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події та присвоєння їм порядкового номера уповноваженими службовими особами органів (підрозділів) поліції, якими, відповідно до вказаного порядку є працівник чергової служби, у разі відсутності в структурі органу (підрозділу) поліції відповідної чергової служби - інший визначений керівництвом органу (підрозділу) поліції працівник, якого уповноважено на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події.
Вказаним Порядком передбачено, що джерелом інформації про кримінальні правопорушення та інші події, зокрема, є: 1) заяви (повідомлення) осіб, які надходять до органу (підрозділу) поліції, особи, уповноваженої на здійснення досудового розслідування, або службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв (повідомлень); 2) самостійно виявлені слідчим або іншою посадовою особою органу поліції з будь-якого джерела обставини кримінального правопорушення; 3) повідомлення осіб, які затримали підозрювану особу під час учинення або замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється в його вчиненні.
Зі змісту скарги та долучених до неї документів не вбачається вчинення заявником обов'язкових дій у виді звернення до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з відповідною заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення, подання якої, відповідно до вимог ст. 214 КПК України, є однією з підстав для початку досудового розслідування у кримінальному провадженні
Вимоги скарги є такими, якими ініціюється саме перед слідчим суддею зобов'язання уповноважених осіб розпочати досудове розслідування на підставі доводів, викладених у скарзі. Однак ініціювання внесення відомостей до ЄРДР шляхом подання скарги слідчому судді з вимогою про вчинення таких дій не може вважатися таким, що здійснено в порядку встановленому КПК України.
Таким чином, вимоги скарги ОСОБА_2 в частині зобов'язання начальника відділу дізнання порушити кримінальну справу також не можуть бути предметом розгляду слідчого судді, оскільки порушення заявником процедури ініціювання обов'язкових дій не свідчить про наявність бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора (можливість оскарження якої прямо передбачено спеціальною нормою кримінального процесуального закону), яку в подальшому може бути оскаржено у формі та спосіб, передбачений Главою 26 КПК України.
При цьому, як вбачається зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, у рішенні по справі «Беллет проти Франції» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Разом з тим, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1975), не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, особливо щодо умов прийнятності скарги, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави (рішення у справах «Мельник проти України» від 28.03.2006, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001).
У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «суд, встановлений законом» у ст. 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Лео Занд проти Австрії» від 12.10.1978).
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №705/5060/18 (провадження № 61-3331св19).
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо рішень, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового провадження не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Крім того слідчий судді звертає увагу заявника на тому, що ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Оскільки інші вимоги скарги стосуються обставин, вже встановлених слідчим суддею, та є похідними від них, керуючись ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження за скаргою, оскільки скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, що не підлягає оскарженню.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Під час кримінального провадження слідчий суддя, суд неухильно додержуються вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства та вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їхніх повноважень цим Кодексом, що є принципом диспозитивності розгляду.
Керуючись статтями 1-40, 303, 304, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність посадових осіб Оболонського УП ГУНП у м. Києві.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1