02.06.2021 Справа № 363/1609/20
02 червня 2021 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Гриб Л.І.,
за участі представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та виселення,
встановив:
представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за Договором оренди нерухомого майна від 23 жовтня 2019 року №2310/19/208,3 в загальному розмірі 63 133 грн. 55 коп. та усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування й розпорядження своїм майном шляхом виселення відповідачки з житлового приміщення (житлового будинку А, загальною площею 208,3 кв.м., з усіма його складовими частинами, а саме: сарай «В», гараж «Д», сарай «Є», баня «Ж», сарай «З», огорожа 1-5, вимощення V-VІ, яма вигрібна IV, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Свої вимоги мотивував тим, що внаслідок істотного порушення відповідачкою виконання своїх зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна від 23 жовтня 2019 року №2310/19/208,3 утворилася заборгованість за орендною платою та сплатою комунальних платежів, яку відповідачка не погашає та після розірвання договору оренди добровільно звільнити займане житлове приміщення відмовляється.
Відповідачка ОСОБА_2 подала заперечення проти позову, в яких зазначила, що після неодноразових звернень до позивача вона так і не отримала свій примірник договору оренди. Також зазначила, що договір фактично укладено не було, а її примушували сплачували за оренду та комунальні послуги на невідомі їй рахунки, у зв'язку з чим у неї виникли сумніви щодо законності укладання договору оренди.
Крім того посилалася на те, що згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно власником вказаного житлового будинку є ОСОБА_3 , а зазначена нерухомість знаходиться під арештом в інтересах ОСОБА_4 , а тому вважала, що до суду із вказаним позовом звернувся не належний позивач, коли докази набуття АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» права власності на вказаний житловий будинок відсутні. В цьому зв'язку проти задоволення позову заперечила в повному обсязі.
Представник позивача подав суду письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 позивач набув на підставі Іпотечного договору №6876120 від 12 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., а державна реєстрація виниклого в нього права власності на нього відбулася у відповідності до вимог Закону України «Пpo державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
В суді представник позивача просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав, пояснила, що банк набув право власності на вказаний житловий будинок на підставі іпотечного застереження, що містить в Іпотечному договорі №6876120 від 12 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №7105. Оскільки банк не вживав заходів щодо скасування обтяження вказаного житлового будинку, відомості про це досі містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Крім того зазначила, що перехід права власності на вказаний житловий будинок на користь позивача ніким не оспорювався та не є предметом спору в цій справі, а сама відповідачка продовжує проживати в належному позивачу житловому будинку, що призводить до порушення його прав та інтересів як законного власника майна.
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, до суду не прибула, подала клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення кримінального провадження за ст. 190 КК України розслідуваного за її заявою щодо вчинення проти неї шахрайських дій унаслідок укладання договору оренди з позивачем.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 червня 2021 року в задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, коли ОСОБА_2 подала суду заперечення на позовну заяву та наявні в неї докази, суд вважає необхідним розглянути дану справу на підставі наявних доказів в загальному порядку у відсутність відповідачки.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №207075516 від 31 травня 2021 року вбачається, що 10 травня 2016 року за позивачем на підставі договору іпотеки №6876120 від 12 вересня 2008 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №7105 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішення про державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» прийнято 16 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. (індексний номер 296607789).
23 жовтня 2019 року між АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №2310/19/208,3, згідно п. 1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування житловий будинок літера А, загальною площею 208,3 кв. м. (двісті вісім цілих три десятих метрів квадратних), з усіма його складовими частинами, а саме: сарай літера «В», гараж літера «Д», сарай , літера «Є», баня літера «Ж», сарай літера «З», огорожа 1-5, вимощення V-VІ, яма вигрібна IV, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а орендар, у свою чергу, зобов'язується прийняти його у користування та сплачувати орендну плату на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору об'єкт оренди передається орендарю для використання за цільовим призначенням, а саме в якості житла.
Відповідно до п.п. 2.1-2.2 договору оренди орендодавець зобов'язаний передати об'єкт оренди орендарю, а орендар прийняти його у користування не пізніше 16 листопада 2019 року, про що сторони складають акт приймання-передачі об'єкту оренди. Вступ орендаря у користування об'єктом оренди настає одночасно із підписанням сторонами акту прийому-передачі.
Як передбачено п. 3.1-3.2 договору строк оренди об'єкта оренди завершується 31 травня 2020 року. Сторони цього договору визначають, що датою початку строку оренди об'єкта оренди орендарем є дата підписання сторонами Акту прийому-передачі об'єкта оренди. Строк оренди припиняється у останню дату строку оренди або у дату дострокового розірвання (дії договору).
Даний договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності) та діє протягом строку оренди.
Згідно розділу 4 договору орендна плата за користування об'єктом оренди за даним договором складає 15 000 грн. з ПДВ за один календарний місяць оренди.
Незважаючи на інші умови даного договору, сторони домовились, що орендна плата за період з 16 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року складає 7 500 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 4.3 та п. 4.3.1 договору не пізніше 14 листопада 2019 року (включно), для забезпечення виконання орендарем зобов'язань по сплаті орендної плати, передбаченої п. 4.1. цього договору, орендар перераховує на користь орендодавця гарантійний платіж в розмірі 15 000 грн. без урахування ПДВ. Ця сума є забезпеченням виконання грошових зобов'язань орендаря за договором.
Орендодавець може використовувати (утримувати) зазначені кошти для погашення зобов'язань орендаря по сплаті обов'язкових орендних платежів, витрат, пов'язаних з управлінням та експлуатацією об'єкта оренди та інших платежів, передбачених цим договором. Крім цього, орендодавець може використовувати (утримувати) зазначені кошти для відшкодування можливих збитків, завданих орендарем орендодавцю, якщо сума/таких збитків погоджена сторонами або визначена судом.
Відповідно до п.п. 4.7-4.9 договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно на підставі договору, але у будь-якому разі не пізніше 10 (десятого) числа кожного календарного місяця оренди за поточний місяць оренди.
Окрім орендної плати орендар компенсує орендодавцю комунальні витрати - витрати пов'язані з поставкою, обслуговуванням та об'ємом, споживання (електроенергії, води та водовідведення, газу), Обсяги споживання відповідних комунальних платежів нараховуються на підставі показань відповідних лічильників або нормативів споживання (у разі відсутності лічильників).
Для реалізації положень пункту 4.8 договору орендар щомісячно на підставі відповідних рахунків наданих орендодавцем не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа місяця наступного за звітним перераховує орендодавцю кошти в рахунок відшкодування вартості витрат, пов'язаних з постачанням та споживанням комунальних витрат об'єкта оренди.
Пунктом 7.3 договору передбачено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату, інші платежі за цим договором на умовах і в строки, передбачені цим договором
Згідно п. 10,5 та п. 10.7 договору орендодавець має право вимагати дострокового розірвання цього договору або відмовитися від договору у випадках, визначених цим договором та/або законодавством України; достроково розірвати договір за умови направлення орендодавцем відповідного письмового повідомлення орендарю про таке розірвання не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати дострокового розірвання договору; дата розірвання договору зазначається в такому повідомленні, при цьому, укладання додаткових договорів/угод про розірвання, в даному випадку, не потребується.
Відповідно до п.п. 11.11-11.14 договору сторони домовилися, що якщо одна сторона систематично порушує положення цього договору, інша сторона вправі вимагати припинення його дії відповідно до чинного законодавства України.
У разі розірвання цього договору з вини орендаря відповідно до п. 12.3 цього договору гарантійний платіж орендодавцем не повертається.
У разі прострочення орендарем сплати орендної плати (або її частини) та/або будь-яких інших платежів, передбачених цим договором внаслідок чого заборгованість орендаря перед орендодавцем дорівнюватиме чи перевищуватиме розмір орендної плати за один місяць користування об'єктом оренди, визначеної у пункті 4.1 договору (зазначається якщо договором передбачена індексація), орендар додатково сплачує орендодавцю штраф у сумі, що дорівнює розміру орендної плати за один місяць користування об'єктом оренди, визначеної у пункті 4.1 цього договору (з урахуванням індексації, передбаченої цим пунктом).
Сплата неустойки та відшкодування збитків не звільняє від виконання зобов'язання в натурі або усунення порушень цього договору.
Як передбачено п. 12.1 договору він може бути розірваний або змінений за письмовою угодою сторін. Дострокове розірвання договору за ініціативою однієї із сторін можливо лише на підставах, передбачених чинним законодавством, цим договором з обов'язковим письмовим повідомленням іншої сторони не менше ніж за 30 (тридцять) календарних днів.
Пунктом 12.3 договору сторони домовилися, що цей договір може бути розірваний орендодавцем в односторонньому (без звернення до суду та при цьому гарантійний платіж орендарю не повертається) порядку у разі якщо орендар не вносить орендну плату або її частину за користування об'єктом оренди та/чи не компенсує вартість витрат, пов'язаних з управлінням та експлуатацією об'єкта оренди, комунальних послуг або їх частину та/або інші платежі, передбачені цим договором у встановлений строк.
Відповідно до п. 12.3.5 договору у випадках, передбачених в пункті 12.3 договору, договір вважається розірваним на 10 (десятий) календарний день з моменту письмового повідомлення орендодавцем орендаря згідно з пунктом 12.5, 14.5 цього договору.
Як передбачено п.п. 14.4-14.5 договору його складено в двох оригінальних примірниках українською мовою, які мають однакову юридичну силу: по одному для кожної з сторін.
Всі повідомлення, що направляються сторонами один одному відповідно до цього договору, повинні бути здійснені у письмовій формі і будуть вважатися направленими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим (цінним) листом, або доставлені особисто за вказаними адресами сторін. При цьому повідомлення направляються сторонами за адресами, які зазначені у цьому договорі, або за адресами останнього відомого місцезнаходження сторін.
16 листопада 2019 року сторони підписали Акт прийому-передачі об'єкту оренди до договору оренди нерухомого майна №2310/19/208,3 від 23 жовтня 2019 року, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди, житловий будинок літера А, загальною площею 208,3 кв. м. (двісті вісім цілих три десятих метрів квадратних), з усіма його складовими частинами, а саме: сарай літера «В», гараж літера «Д», сарай літера «Є», баня літера «Ж», сарай літера «З», огорожа 1-5, вимощення V-VІ, яма вигрібна IV, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно п. 5 вказаного Акту його складено у двох примірниках по одному для кожної сторони.
На виконання умов укладеного між сторонами договору відповідачка ОСОБА_2 15 листопада 2019 року сплатила на користь позивача 7 500 грн. в якості орендної плати за період з 16 по 30 листопада 2019 року та 15 000 грн. в якості передбаченого п. 4.3 договору гарантійного платежу. 10 січня 2020 року ОСОБА_5 сплатила на користь позивача 15 000 грн. в якості орендної плати за січень 2020 року.
Крім того ОСОБА_5 сплатила на користь позивача 9 111 грн. 21 коп. в якості оплати комунальних витрат з постачання електроенергії на підставі рахунків енергетичної компанії за період з листопада 2019 року по січень 2020 року.
Як зазначає в своїй позовній заяві позивач, в подальшому відповідачка свої зобов'язання за договором оренди не виконувала, орендну плату та компенсацію комунальних витрат не сплачувала, в результаті чого утворилася заборгованість.
У зв'язку із несплатою відповідачкою орендної плати за грудень 2019 року, на підставі п. 4.3.1, п. 4.4 договору оренди сума місячної орендної плати в розмірі 15 000 грн. вирахувана (утримана) орендодавцем з суми гарантійного платежу, про що ОСОБА_2 29 січня 2020 року позивачем направлено відповідне повідомлення.
В подальшому, 02 квітня 2020 року внаслідок систематичного порушення виконання орендарем своїх зобов'язань перед орендодавцем за договором оренди житлового приміщення, позивачем на адресу ОСОБА_2 направлено лист-повідомлення від 31 березня 2020 року про розірвання Договору оренди нерухомого майна №2310/19/208,3 від 23 жовтня 2019 року.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Як передбачено ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як передбачено ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (ч. 1 ст. 812 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
Як передбачено ч. 1 та ч. 3 ст. 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла.
Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.
Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років (ч. 1 ст. 821 ЦК України).
Згідно ст. 826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як передбачено ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як передбачено ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Внаслідок систематичного невиконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за договором оренди житлового приміщення перед орендодавцем, позивач на підставі п.п. 11.11, 11.12, 12.3 договору оренди достроково в односторонньому порядку розірвав дію договору оренди шляхом направлення 02 квітня 2020 року на адресу відповідачки відповідного листа-повідомлення від 31 березня 2020 року.
Таким чином, датою розірвання договору оренди нерухомого майна № 2310/19/208,3 від 23 жовтня 2019 року є 12 квітня 2020 року, яка обчислюється згідно п. 12.3.5 договору, тобто на 10 (десятий) календарний день з моменту письмового повідомлення орендодавцем орендаря згідно з пунктом 12.5, 14.5 цього договору.
З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, що підлягає захистові шляхом примусового виконання грошового зобов'язання.
Згідно поданого суду розрахунку заборгованості і тверджень позову встановлено, що відповідачка після 27 лютого 2020 року умови договору не виконала, орендну плату не здійснювала, комунальні послуги не оплачувала, договірні зобов'язання по сплаті грошових коштів порушила.
Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходить зі змісту позовних вимог та наданих суду розрахунків, згідно яких сума заборгованості за договором оренди, станом на 12 квітня 2020 року, складається з:
36 000 грн. - заборгованості за орендною платою;
12 133 грн. 55 коп. - заборгованості за компенсацію комунальних витрат,
15 000 грн. - штрафу передбаченого п. 11.13 договору оренди,
що в загальному розмірі становить 63 133 грн. 55 коп. та сумнівів у суду не викликає.
Таким чином позов у вказаній частині підлягає задоволенню шляхом стягнення грошових коштів у сумі невиконаного і порушеного грошового зобов'язання відповідачки.
Що стосується доводів відповідачки про те, позивач не є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , документи на підтвердження право власності якого в справі відсутні, а тому він не має права звертатися до суду із вказаним позовом, то суд зазначає наступне.
Так, згідно з ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до положень ст. 319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Як передбачено ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Судом встановлено, що право власності АТ ««ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК»» на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі чинного, ніким не оспореного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. про державну реєстрацію права власності від 16 травня 2016 року (індексний номер 296607789).
Відтак вчинений правочин є правомірним, коли жодних доказів на спростування презумпції його правомірності суду не надано, а тому всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Судом встановлено, що право користування вказаним житловим приміщенням у відповідачки ОСОБА_2 виникло на підставі договору оренди нерухомого майна №2310/19/208,3 від 23 жовтня 2019 року, який розірвано з 12 квітня 2020 року.
Незважаючи на розірвання договору, відповідачка житлове приміщення не звільнила і продовжує його безпідставно займати.
Відтак, оскільки відповідачкою чиняться перешкоди у користуванні власністю позивача, що перешкоджає йому у здійсненні своїх правомочностей щодо майна (ст. 317 ЦК України),для захисту прав останнього суд вважає необхідним усунути перешкоди в цьому шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного житлового приміщення без надання іншого житла на підставі ст. 826 ЦК України.
Вказаний спосіб захисту є адекватним змісту порушеного права позивача, а тому позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного Товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» заборгованість за Договором оренди нерухомого майна від 23 жовтня 2019 року № 2310/19/208,3 в загальному розмірі 63 133 (шістдесят три тисячі сто тридцять три) грн. 55 (п'ятдесят п'ять) коп.
Усунути перешкоди у здійсненні Акціонерним Товариством «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» права користування й розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового приміщення (житлового будинку А, загальною площею 208,3 кв.м., з усіма його складовими частинами, а саме: сарай «В», гараж «Д», сарай «Є», баня «Ж», сарай «З», огорожа 1-5, вимощення V-VІ, яма вигрібна IV, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Повне судове рішення складено 07 червня 2021 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.
Позивач: ПАТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» ідентифікаційний код юридичної особи 14282829, місце знаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя