Справа № 638/1976/21
Провадження № 2/638/3215/21
Іменем України
07 червня 2021 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Латки І.П.,
за участю секретаря судового засідання Котельнікової А.Р.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в загальному позовному провадженні у залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,
У лютому 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, в обґрунтування якого вказав, що з 16 грудня 2011 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. У березні 2013 року сімейні відносини між ними припинились, про що свідчить те, що у квітні 2013 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання останню звільнити його квартиру, який рішенням суду задоволено. Крім того, 22 квітня 2014 року за власні кошти він придбав у власність їхніх дітей квартиру, в якій мешкають відповідачка та їхні спільні діти.
25 червня 2013 року заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. З червня 2013 року по вересень 2020 року позивач перебував у цивільному шлюбі з іншою жінкою, з якою у ним є спільна дитина.
16 жовтня 2018 року позивачка звернулась до Київського районного суду м. Харкова із заявою про перегляд заочного рішення від 25 червня 2013 року, яке ухвалою суду від 30 січня 2019 року скасовано та 22 липня 2019 року ухвалено рішення, яким розірвано шлюб між позивачем та відповідачкою.
Також, позивач зазначає, що в період припинення фактичних шлюбних відносин із відповідачкою він придбав у особисту приватну власність автомобіль « Lexus » та квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач просив суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 автомобіль марки «Lexus» GX460, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачки судові витрати.
Від відповідача не надійшло відзиву на позовну заяву.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовну заяву, просили задовільнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином відповідно до п. 4 ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено обставини того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 16 грудня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року, яке набрало чинності 05 липня 2013 року, шлюб між сторонами по справі розірвано, про що свідчить копія рішення суду (а.с. 5).
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном задоволено, зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у здійсненні його права власності на квартиру АДРЕСА_2 та звільнити квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 6).
22 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який діє як законний представник від імені малолітнього сина ОСОБА_4 та малолітньої доньки ОСОБА_5 , укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 купують (приймають у власність) по 1/2 частці квартири АДРЕСА_3 (а.с. 7).
28 квітня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки «Lexus» GX460, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 8-9).
01 червня 2018 року між ОСОБА_6 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Ухвалою суду від 30 січня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 11-12).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах з червня 2013 року, мешкали разом позивачем однією сім'єю, вели спільне господарство. Спірне майно придбали за власні кошти.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що позивач з червня 2013 року проживав разом з ОСОБА_7 однією сім'єю, спірне майно ним придбано за його особисті кошти.
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які їй, йому належали особисто.
За положеннями зазначених норм при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року, яке набрало чинності 05 липня 2013 року, шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. В даному рішення було зазначено, що сторони не підтримують подружні стосунки, мешкають окремо, спільне господарство не ведуть.
Отже, факт звернення ОСОБА_1 із позовом про розірвання шлюбу свідчив про відсутність сталих, стабільних та сімейних стосунків у подружжя.
Крім того, ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, що також свідчить про те, що сторони проживали окремо, спільного господарства не вели та фактично припинили шлюбні відносини між собою з 2013 року.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність у сторін відносин, притаманних подружжю, у період з 2013 року по липень 2019 року.
Таким чином, на час придбання позивачем спірного майна сторони припинили шлюбні відносини, заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року у справі про розірвання шлюбу було чинне, а його подальше скасування не призвело до поновлення цих відносин, а отже, спірне майно не було придбане за спільні кошти подружжя та в інтересах сім'ї.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 127/15091/18.
Отже, судом встановлено, що джерелом набуття спірного майна були не спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а кошти позивача, чого відповідачем не спростовано.
Таким чином, автомобіль марки «Lexus» GX460, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та квартиру АДРЕСА_1 , придбано позивачем за час окремого проживання сторін у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а тому спірне майно, набуте позивачем, є його особистою приватною власністю.
При цьому, ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України, що спірний автомобіль та квартира придбані за спільні кошти сторін по справі.
Само по собі те, що заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 червня 2013 року про розірвання шлюбу між сторонами по справі було скасовано та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, не може бути беззаперечним підтвердження того, що в період з 2018 року по липень 2019 року між сторонами по справі існували шлюбні відносини, що останні вели спільне господарство та спірне майнопридбано саме за їхні спільні кошти, без надання відповідних доказів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю підлягають задоволенню.
Понесені позивачем судові витрати підтверджується квитанцією № 46308 від 11 лютого 2021 року про сплату судового збору у сумі 1745 грн та квитанцією № 89 від 06 вересня 2019 року про сплату судового збору в сумі 9605 грн. Тому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 11350 грн.
Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , автомобіль марки «Lexus» GX460, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , судовий збір в сумі 11350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) грн 00 коп.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 08 червня 2021 року.
Суддя І.П. Латка