ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15603/20
провадження № 2/753/249/21
"14" квітня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т.О. з секретарем судового засідання Косолап Л.П. за участі: сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх представників ОСОБА_3 , Доценка В.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У вересні 2020 р. ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач) про поділ спільного сумісного майна подружжя, а саме: машиномісця АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності на Ѕ його частину.
Вимоги позову мотивовані тим, що за нормами сімейного законодавства заявлене до поділу машиномісце є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
Ухвалою від 02.10.2020 суд (під головуванням судді Цимбал І.К.) відкрив провадження за даним позовом та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання на 03.12.2020.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2020 справу передано до провадження судді Трусової Т.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.04.2021.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала пославшись на сплив позовної давності у даному спорі.
На обґрунтування заперечень вказала, що шлюбні відносини та ведення спільного господарства між ними припинені з лютого 2017 р., а рішенням суду від 14.05.2020, ухваленим за її позовом, здійснено поділ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому зустрічного позову про поділ машиномісця позивач не заявляв, що свідчить про визнання ним її права власності на даний об'єкт нерухомого майна. Спірним машиномісцем вона користується з 2009 р. для забезпечення належних умов зберігання належного їй автомобіля Хонда Сівік, щодо якого позивач 01.08.2017 надав письмову заяву про відсутність будь-яких фінансових, майнових та інших претензій. Позивач ніколи користувався спірним машиномісцем, не приймав участі у витратах на утримання паркінгу і протягом 2009-2020 років ніяких майнових претензій з приводу поділу машиномісця не заявляв, а відтак строки давності на момент звернення його до суду з даним позовом вже минули.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали пославшись на наведені у позовній заяві обставини. На обґрунтування заперечень проти заяви відповідача про сплив позовної давності позивач зазначив, що незважаючи на те, що з 2017 р. він не користувався спірним паркомісцем, але до 2020 р. спору щодо нього не виникало. Заяву щодо відсутності претензійщодо належного відповідачу автомобіля він надавав в обмін на згоду відповідача на продаж спільної земельної ділянки та поділ одержаних від продажу коштів в рівних частках. Однак в подальшому відповідач всупереч досягнутим домовленостям заявила вимоги про стягнення аліментів з суми, отриманої від продажу земельної ділянки. За міркуванням сторони позивача строк позовної давності у даному спорі не сплив, оскільки спір стосовно паркомісця виник лише у 2020 р.
Відповідач та її представник проти позову заперечували з підстав, наведених у відзиві та клопотанні про застосування строків позовної давності.
Заслухавши сторони, їх представників, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
09.08.2003 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2017 шлюб сторін розірвано. Дане рішення ніким не оскаржувалось та набрало законної сили 21.07.2017.
В період шлюбу сторони набули у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстроване за позивачем, автомобіль Хонда Сівік, д.н.з. НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстроване за відповідачем, та машиномісце АДРЕСА_1 , право власності на яке було зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_3 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення 31.12.2009.
З пояснень сторін вбачається, що в період шлюбу ними також було набуто у власність земельну ділянку, проте документального підтвердження вказаної обставини в матеріалах справи немає.
01.08.2017 ОСОБА_1 надав нотаріально засвідчену заяву про надання згоди своїй колишній дружині ОСОБА_2 на вчинення дій щодо розпорядження належним їй автомобілем Хонда Сівік, д.н.з. НОМЕР_2 , вказавши, що будь-яких фінансових, майнових та інших претензійдо неї щодо вищевказаного автомобіля він не має і не матиме в майбутньому.
У липні 2019 р. ОСОБА_2 звернулася Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (справа № 753/15034/19).
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.05.2020 за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя визнано право власності на Ѕ частину вищевказаної квартири.
Дане рішення ніким не оскаржувалось і набрало законної сили.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження у статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), відповідно до положень якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідач визнає той факт, що машиномісце АДРЕСА_1 ,є спільним майном подружжя, а відтак вказана обставина доказуванню не підлягає (частина 1 статті 82 ЦПК України).
Право на поділ спільного майна подружжя передбачене нормою частини 1 статті 69 СК України, а частина 1 статті 70 цього Кодексу встановлює, що при поділі майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
Способи та порядок поділу майна подружжя визначені статтею 71 СК України, згідно приписів якої майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (частина 4 статті 71 СК України).
Водночас відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності, сплив якої відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові.
Даючи оцінку доводам відповідача про сплив позовної давності та аргументам позивача про те, що позов подано в межах строків позовної давності, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Аналогічним чином визначається початок перебігу позовної давності і в статті 261 ЦК України, за приписами якої перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї можливість знати про посягання на права.
Отже порівняльний аналіз застосованих у статті 72 СК України та статті 261 ЦК України термінів «довідалася» («дізнався») та «могла довідатися» («міг дізнатися») дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.
За загальним правилом, встановленим частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень статті 76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом норм статей 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості і об'єктивності, а в своїй сукупності - також достатності, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
За обставинами справи установлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено 21.07.2017 (дата набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу), а з позовом про поділ машиномісця позивач звернувся у вересні 2020 р.
Зважаючи на викладене, саме на позивача покладається тягар доказування того факту, що в межах трирічного строку з моменту припинення шлюбу він не міг дізнатися про порушення свого майнового права.
Відповідно до положень статті 317 ЦК України, яка визначає зміст права власності, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Судом установлено, що правовстановлюючий документ на спірне машиномісце було оформлене на відповідача ОСОБА_2 , яка одноосібно користувалась і користується ним для зберігання належного їй автомобіля, щодо якого позивач ще у серпні 2017 р. надав письмову заяву про відсутність будь-яких фінансових, майнових та інших претензій.
Вказані обставини позивач не заперечив і жодних доказів, які б підтверджували, що після розірвання шлюбу ним здійснювалися правомочності власника щодо спірного машиномісця, не надав.
Більше того, у липні 2019 р. відповідач пред'явила до позивача позов про поділ квартири, про існування якого позивач був обізнаний, про що зазначено в рішенні суду, проте зустрічних вимог про поділ машиномісця не заявив.
Наведені обставини в сукупності з поясненнями сторін в судовому засіданні дають підстави для висновку, що даний позов було подано лише у зв'язку з тим, що відповідач, попри досягнуті домовленості (за ствердженням позивача), в рамках виконавчого провадження про стягнення з позивача аліментів на утримання дітей заявила претензії щодо частини грошових коштів, отриманих позивачем від продажу спільної земельної ділянки.
Отже ураховуючи, що позивачем не доведено обставини звернення його до суду з позовом в межах строків позовної давності, суд, визнаючи суб'єктивне право позивача на половину спірного машиномісця, на підставі частини 4 статті 267 ЦК України відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
За правилом, встановленим статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - на позивача.
Стаття 133 ЦПК України відносить до судових витрат витрати на професійну правничу допомогу.
На підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 01.09.2020 № 016/20 та згідно з ордером на надання правової допомоги від 14.04.2021 серії ДП № 000043 адвокат Доценко В.О. прийняв на себе зобов'язання надавати правову допомогу ОСОБА_2 .
Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Рахунок на оплату правової допомоги від 02.12.2020 підтверджує здійснення відповідачем ОСОБА_2 оплати за надання їй правничої допомоги адвокатом Доценком В.О. в розмірі 6 612,20 грн.
На неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу наданим послугам позивач не посилався.
Отже з огляду на результат розгляду справи суд покладає на позивача в повному обсязі витрати відповідача на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) про поділ спільного майна подружжя.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) судові витрати в сумі 6 612 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя: