Справа № 754/4060/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6401/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Таран Н.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А.
07 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Семенюк Т.А.
Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
розглянувши в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за договором позики,-
У березні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом довідповідача посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що 06.02.2018 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, згідно до умов якого ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн., а ОСОБА_1 зобов'язується повернути позивачу отриману суму грошових коштів в повному обсязі протягом 30 (тридцяти) днів з дати укладення договору позики, тобто до 08.03.2018 року. На підтвердження отримання від позивача грошових коштів відповідачем власноручно написана розписка. Однак, в порушення договірних умов, відповідач досі не виконав свого зобов'язання по поверненню суми позики. Станом на теперішній час заборгованість відповідача за договором складає 100 000,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики - 100 000 грн. та понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1000грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, щодоговір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України), проте зазначає, що не отримував від ОСОБА_2 будь-яких коштів, а договір та розписку написав, як і інші його наймані працівники, під тиском, як єдина можливість оформлення на роботу в якості торгового агента по перевезенням та поставці алкогольних напоїв, що також підтвердив свідок в суді першої інстанції ОСОБА_3 .
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядкуст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з невиконання відповідачем боргового зобов'язання за розпискою від 06 лютого 2018 року та договору позики від 06 лютого 2018 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 06 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики (а.с. 4 т. 1).
Згідно до умов п. 1.1. договору позивач передає у власність відповідачу грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн., а відповідач зобов'язується повернути позивачу таку ж суму грошових коштів.
На підтвердження отримання від позивача грошових коштів відповідачем власноручно написана розписка від 06 лютого 2018 року, згідно якої ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000 грн. та зобов'язався повернути їх (а.с. 5 т. 1).
Відповідно до пункту 2.2. договору позики відповідач зобов'язався повернути отриману суму грошових коштів в повному обсязі протягом 30 (тридцяти) днів з дати укладення договору позики, тобто до 08 березня 2018 року.
Однак, вбачається, що в порушення договірних умов, відповідач наразі не виконав свого зобов'язання по поверненню суми позики, станом на теперішній час заборгованість відповідача за договором складає 100 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з приписів ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно розписки та договору позики від 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000 грн. та зобов'язався повернути їх до 08 березня 2018 року. Факт написання вищевказаної розписки, скаржником не заперечується. Оригінал вказаної розписки наявний у ОСОБА_2 , що відповідно до приписів ст. 545 ЦК України свідчить про те, що отримані ОСОБА_1 грошові кошти у зазначеній сумі повернуті не були.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 06 лютого 2018 року у зазначеному судом розмірі.
Посилання скаржника на те, що останній не отримував грошові кошти за розпискою, а вказана розписка була написана під тиском позивача, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.Крім того, будь - яких вимог про визнання недійсним даного договору позики відповідачем не заявлялось, в судовому порядку договір не оспорювався.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що свідок ОСОБА_3 підтвердив в суді першої інстанції, що розписка та договір позики було написано під тиском як єдина можливість оформлення на роботу в якості торгового агента, оскільки виконання зобов'язання за договором позики не може доводитися показаннями свідка. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.07.2018 року, справа №143/280/17, номер провадження 61-33033св18.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, рішення суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду обґрунтовані, та не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді