справа №375/272/2020 Головуючий у І інстанції - Зінкін В.І.
апеляційне провадження №22-ц/824/6309/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
03 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 23 листопада 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Рокитне-цукор» про розірвання договору оренди землі,
встановив:
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Таращанського районного суду Київської області із позовом до ТзОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» про розірвання договору оренди землі, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 3,9847 га з кадастровим номером 3223784000:08:005:0005, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області.
28 грудня 2015 року між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ТОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки №б/н, терміном на 10 років до 31 грудня 2025 року, який зареєстрований був 23 вересня 2016 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 16609068.
Відповідно до п.12.5 договору оренди сторони вільно та на власний розсуд визначили дві окремі, незалежні від умов ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі», підстави для розірвання спірного договору оренди, а саме: реорганізація юридичної особи-орендаря; зміна директора підприємства-орендаря.
Згідно договору оренди №б/н від 28 грудня 2015 року, на момент його укладення директором ТзОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» був ОСОБА_2 .
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 06 березня 2018 року керівником ТОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» став ОСОБА_3 .
Позивач як орендодавець, з посиланням на пункт 12.5 договору оренди земельної ділянки (в зв'язку із зміною керівника підприємства орендаря), не маючи бажання продовжувати договірні відносини з новим керівником, направляв відповідачу листи від 21 січня 2019 року та 11 березня 2020 року з проханням орендаря розірвати даний договір за згодою сторін.
В зв'язку з тим, що відповіді на вказаний лист позивач не отримав, а договір оренди не було розірвано за згодою сторін, позивач, не полишивши свій намір розірвати договір, звернувся через свого представника до суду з даним позовом.
Просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки №б/н від 28 грудня 2015 року, укладений між позивачем та відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Рокитне-цукор» щодо земельної ділянки площею 3,9847 га з кадастровим номером 3223784000:08:005:0005, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 23 вересня 2016 року, номер запису про інше речове право 16609068 та стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 23 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалася на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено факту порушеного права.
Зазначила, що не надання відповідачем згоди на розірвання договору оренди землі за згодою сторін порушує принцип непорушності права власності позивача на належну йому земельну ділянку, а саме на вільне володіння та користування, тоді як ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Також зазначила, що за умовами договору оренди землі передбачено можливість розірвання такого договору на вимогу орендодавця, що передбачено положеннями ч.2 ст.651 ЦК України та не суперечить ч.3 ст.31 Закону України «Про оренду землі», але орендар відмовляється та/або ухиляється розірвати договір.
Крім того, як на підставу скасування рішення суду, позивач зазначив в апеляційній скарзі обставини на які посилалася у позовній заяві.
За наведених обставин, просила скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 23 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
На апеляційну скаргу ТзОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» подало відзив, який обґрунтовувало тим, що судом правильно вирішено спір та правомірно відмовлено позивачу у задоволенні позову, оскільки укладений між сторонами договір оренди не містить положень про право орендодавця на право розірвання договору оренди в односторонньому порядку.
Зазначило, що заявлені позовні вимоги не відповідають критеріям статті 651 ЦК України, якою визначено підстави для розірвання договору за рішенням суду.
Просило, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення Верховним Судом рішень по аналогічним справах.
Вирішуючи дане клопотання, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно ч.3 ст.210 ЦПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 251 та пунктами 1-3 частини першої статті 252 цього Кодексу. Таким чином, зупинення провадження у справі з підстав, передбачених п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України можливе лише до розгляду справи по суті.
Відтак, клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 лютого 2015 року, посвідченого державним нотаріусом Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Київської області Калітенко Л.Б. та зареєстрованого в реєстрі за №35, є власником земельної ділянки площею 3,9847 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 3223784000:08:005:0005, яка розташована на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області, та яка належала померлій ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №077701, виданого 26 липня 2004 року Рокитнянською райдержадміністрацією Київської області.
28 грудня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та ТзОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» укладено Договір оренди вищезазначеної земельної ділянки №б/н, терміном на 10 років.
Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 23 вересня 2016 року, номер запису про інше речове право 16609068.
На момент укладення вищезазначених договору оренди землі та додаткової угоди до нього керівником ТОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» був ОСОБА_2 .
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 06 березня 2018 року по 03 березня 2020 року керівником ТОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» був ОСОБА_3 , а з 04 березня 2020 року по даний час керівником орендаря є ОСОБА_5 .
Позивач, в зв'язку із зміною керівника підприємства-орендаря, з посиланням на пункт 12.5 договору оренди земельної ділянки, направляв відповідачу лист від 21 січня 2019 року та 11 березня 2020 року з проханням розірвати даний договір за згодою сторін.
В зв'язку з тим, що відповіді на вказані листи позивач не отримав, а договір оренди не було розірвано за згодою сторін, позивач все ж бажаючи розірвати договір, звернувся через свого представника до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що від зміни керівника змінилась суть правовідносин сторін, розмір чи порядок виплати орендної плати та інші обставини, внаслідок яких позивач зазнав шкоди та значною мірою позбувся того, на що розраховував при укладенні договору.
Крім цього, на думку суду першої інстанції, розірвання договору оренди землі на підставі лише зміни керівника підприємства буде непропорційним втручанням в право мирного володіння майном відповідачем, тобто не буде забезпечений справедливий баланс інтересів, і на ТзОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор» буде покладений «надмірний індивідуальний тягар».
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Дійсно, підписавши договір оренди землі сторони в п.8.6 погодили, що зміна директора підприємства - орендаря є підставою для розірвання цього договору.
Однак, аналіз змісту цього положення не доводить, що наявність в договорі цього пункту свідчить, що сторони погодили право орендодавця на розірвання договору оренди в односторонньому порядку.
За приписами ч.4 ст.651 ЦПК України, договір є розірваним лише у разі, якщо договором встановлено право на відмову від договору в односторонньому порядку.
Оскільки, договір оренди містить лише положення про право на розірвання у випадку зміни керівника Товариства, то позивач повинен довести, що така зміна керівника призвела до порушення його прав орендаря. І в разі доведення порушення свого права, його захист підлягає захисту в судовому порядку шляхом розірвання договору оренди.
Судом вірно встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з орендою землі.
За приписами частини дев'ятої статті 93 ЗК України та частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Положеннями статей 30 та 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір оренди землі припиняється з підстав, наведених у частині першій статті 31 Закону України «Про оренду землі», а також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін.
На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.
Крім того, положеннями Закону України «Про оренду землі», яким регулюються дані правовідносини, не передбачено, що зміна керівника підприємства-орендаря є безумовним правоприпиняючим юридичним фактом, а лише вказує на відповідну зміну обставин у договірних правовідносинах, порівняно з тими обставинами, за яких укладався договір оренди.
Також, зміна керівника підприємства-орендаря не свідчить про те, що цим порушується, не визнається чи оспорюється суб'єктивне цивільне право та/або законний інтерес орендодавця, як сторони договору оренди.
Так, законодавцем визначено, що особа має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, законодавцем визначено, що за загальним правилом захисту підлягає порушене, не визнане, оспорюване право чи інтерес.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що змінився керівник ТзОВ «Агрофірма «Рокитне-цукор», і дана обставина порушує її права, як орендодавця, та за умовами оспорюваного договору є підставою для розірвання договору.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано належних доказів того, що у зв'язку зі зміною особи керівника підприємства, позивач зазнав шкоди, тобто значною мірою позбувся того, на що розраховував при укладенні договору.
Дійсно, як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 окрім того, що змінилася особа керівника Товариства, не зазначала інших обставин, які на її думку, можуть бути підставою для розірвання договору.
Зокрема, позивач не посилався у позовній заяві на те, що внаслідок зміни керівника підприємства змінилася суть правовідносин сторін договору, розмір, порядок, строк орендної плати, строк дії договору, умови використання орендарем земельної ділянки або змінилися інші істотні умови договору.
Ураховуючи, що захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивачем не надано доказів істотного порушення відповідачем умов оспорюваного договору, що б свідчили про порушення права позивача.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 08 вересня 2020 року у справі №920/418/19, згідно якої право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач відмовляється чи ухиляється від розірвання договору не спростовують висновку суду про відсутність правових підстав для розірвання договору оренди землі.
Доводи апеляційної скарги, що не надання відповідачем згоди на розірвання договору оренди землі свідчать про порушення принципу непорушності права власності, є необґрунтованими, оскільки цим останній не позбавляється того, що належить йому на праві власності.
Фактично доводи апеляційної скарги за своїм змістом є доводами позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, а тому такі доводи додаткового правового аналізу судом апеляційної інстанції не потребують.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову, про що ухвалив відповідне рішення.
Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Таращанського районного суду Київської області від 23 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 07 червня 2021 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба