справа №760/7972/2020 Головуючий у І інстанції - Калініченко О.Б.
апеляційне провадження №22-ц/824/7827/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
01 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району», Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «СТРІМТЕХ» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок пожежі та залиття,
встановив:
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Соломянського районного суду м. Києва із позовом до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району», Управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про відшкодування шкоди, завданої внаслідок пожежі та залиття, мотивуючи свої вимоги тим, що йому на праві власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 21 березня 2001 року.
28 березня 2017 року на горищі цього будинку над квартирою позивача, що знаходиться на четвертому поверсі чотириповерхового будинку, сталася пожежа, яка через незначний проміжок часу по дерев'яним перекриттям перекинулась і на квартиру позивача. Протягом кількох годин силами працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій відбувалося гасіння пожежі водою.
Внаслідок пожежі згоріли дерев'яні перекриття між горищем та квартирою, перекриття між кімнатами.
Вогнем та технічною водою, яка використовувалася для гасіння пожежі, знищено всі меблі, побутову техніку, картини та оздоблення.
Наслідки пожежі та залиття належної позивачу квартири зафіксовані актом обстеження від 30 березня 2017 року, складеним КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» та актом про пошкодження майна, внаслідок пожежі та залиття від 28 березня 2017 року, складеним співвласниками будинку за участі громадськості.
Дослідно-випробувальна лабораторія Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України в м. Києві в технічному висновку №24 щодо встановлення причин виникнення пожежі, яка сталася 28 березня 2017 року за адресою: АДРЕСА_2 , встановила те, що напередодні виникнення пожежі на горищі перебували особи, які виконували роботи по ремонту трубопроводу.
Зважаючи на вище викладене, прийшли до висновку, що ймовірною причиною виникнення пожежі в даному випадку є: або потрапляння розжарених часток металу на спалимі матеріали під час проведення зварювальних робіт, або необережність під час куріння.
Оскільки на горищі будинку ніхто не міг перебувати, крім робітників, які проводили зварювальні роботи і саме через їх необережність сталася пожежа: від непогашених недопалків, чи через проведення зварювальних робіт.
Так, з договору підряду №3-М від 01 березня 2017 року вбачається, що TOB «СТРІМТЕХ» на замовлення управління житлово-комунального господарства та будівництва Солом'янської РДА виконувало зварювальні роботи у цьому будинку, який перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва і переданий до сфери управління відповідної районної державної адміністрації та перебуває на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» і на обслуговуванні ЖЕД-903, який є його структурним підрозділом.
Вказує, що контроль за належністю виконання робіт за договором здійснює замовник, який і мав контролювати, чи виконав підрядник роботи, що передбачені договором, та чи не допустив при їх виконанні порушень, зокрема і порушень пожежної безпеки.
Просив суд, стягнути солідарно з відповідачів 389046,80 грн., з яких: у відшкодування матеріальної шкоди - 387434 грн., вартість роботи фахівців ТОВ «Бюро оцінок» за договором №44/04 від 03 квітня 2017 року - 1600 грн. та 12,80 грн. - комісія ПАТ «Укрпошта», а також судові витрати.
12 серпня 2020 року позивачем надано заяву про збільшення позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої пошкодженням квартири, на суму індексу інфляції - 77176,85 грн. та суму 3% - 34319,26 грн.
У позовних вимогах позивач також просив стягнути на його користь судові витрати на правничу допомогу. 02 березня 2021 року позивач до суду з клопотанням про долучення доказів про правничу допомогу, а саме: копії акту приймання-передачі та копії прибутково-касового ордеру, сума понесених витрат за якими складає 34000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди в розмірі 387434 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про судові витрати.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року, стягнуто з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 18636 грн.
Не погоджуючись з рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» інфляційних витрат та 3% річних, а також не погоджуючись з додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року в частині визначеного судом розміру витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування її доводів зазначив, що розрахунок шкоди було ним зроблено 03 квітня 2017 року, а безпосередньо пожежа сталась 28 березня 2017 року, відповідач по сьогоднішній день не відшкодував завдані збитки, більше того, з відзиву вбачається, що він ухиляється від відшкодування шкоди, завданої з його вини.
Оцінку втраченого майна було зроблено в березні 2017 року, а станом на березень 2020 року кошти позивачу не були сплачені.З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України.Звертає увагу, що до суду із позовом він звернувся 25 березня 2020 року, дата оцінки ж є 03 квітня 2017 року, отже реальна вартість втрачених грошових коштів, з 2017 року до моменту звернення з позовом у 2020 році значно збільшилася, а також він був позбавлений протягом тривалого часу права розпорядження належними йому грошовими коштами.
Вважає, що інфляційні збитки за період з серпня 2017 року по квітень 2020 року складають 77176,85 грн., а сума 3% річних за період з 11 серпня 2017 року по 11 серпня 2020 року складає 34913,26 грн.
Не погоджується позивач і з додатковим рішення від 11 березня 2021 року, яким було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 18636 грн.
Звертає увагу, що представник позивача з'являвся на кожне призначене судом судове засідання. Оплата за представництво в суді здійснюється по прибуттю адвоката, в незалежності від прийнятого рішення про відкладення або зняття справи з розгляду.
До суду також було подано прибутково-касовий ордер, Акт виконаних робіт, що є беззаперечним підтвердженням того, що Позивачем були понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 34000 грн.
Просив скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» інфляційних витрат та 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення, про стягнення з відповідача на його користь 77176,85 грн. інфляційних витрат та 34319,26 грн. трьох відсотків річних.
Скасувати додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь суму витрат на правничу допомогу у розмірі 34000 грн.
На апеляційну скаргу КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» подала відзив, який обґрунтовувало тим, що відшкодування шкоди - це одна з форм цивільно-правової відповідальності, яка залежно від підстав виникнення поділяється на договірну та позадоговірну.
Зазначає, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не можуть нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю.Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.
Щодо додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначило, що розрахунок витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги є завищеним та не може становити навіть стягнутих судом 18000 грн., не говорячи про заявлену вимогу позивача. На думку відповідача, розрахунок витрат на правову допомогу повинен бути здійснений в залежності від середньої заробітної плати у сфері юриспруденції. За підрахунками відповідача, витрати які поніс позивач на правову допомогу становлять 2857,12 грн.
Просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
На зазначений відзив ОСОБА_1 надав відповідь.
Зазначив, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі. Аргументи відповідача зазначені у відзиві базуються на застарілій позиції Верховного Суду, яка була змінена та не використовується при вирішенні даних спорів.Звертає також увагу, що відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції, але при цьому і не здійснює добровільного його виконання в частині стягнення матеріальної шкоди.
Щодо аргументів відзиву в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, то відповідач знову обґрунтовує його застарілою практикою, а саме практикою, яка існувала до впровадження нової процедури відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а тому ці обґрунтування не можуть бути застосовані в даних правовідносинах, оскільки вони втратили свою актуальність із змінами від 15 грудня 2017 року.
Просив задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.
За правилами частини першої-третьої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.
Аналіз аргументів апеляційної скарги, свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не згоден із рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» інфляційних витрат та 3% річних та додатковим рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року в частині визначеного судом розміру витрат на правничу допомогу, на обґрунтування чого ним було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які є предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил частини першої-третьої статті 367 ЦПК України.
Рішення суду першої інстанції в частині відшкодування шкоди, завданої внаслідок пожежі та залиття не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не переглядалось.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування шкоди є мірою відповідальності, а не борговим зобов'язання, яке на час розгляду справи ще не виникло, та, окрім того, ремонт квартири вже був проведений, тобто, за цінами на час їх обрахування, тому дія ч.2 ст.625 ЦК України не поширюється на дані правовідносини.
Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 18363 грн., суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтований розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу складає 24000 грн., а оскільки у відсотковому відношенні заявлений розмір позовної вимоги зменшений на 22,35%, то і витрати на правову допомогу необхідно зменшити на зазначений відсоток.
Однак із зазначеними висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з серпня 2017 року по квітень 2020 року за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування матеріальних збитків.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку
Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом ст.ст.524,533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України.
Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем на суму 387434 грн.
З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Також підлягає зміні додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року. Так, позивач просив стягнути на його користь з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 34000.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4,6,9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 29 Закону України "Про адвокатуру" визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Згідно зі ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі "Заїченко проти України" (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції ОСОБА_1 сплатив грошові кошти у розмірі 34000 грн.
Виходячи з вищенаведених норм права та встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу є співрозмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними, а тому підлягають стягненню з відповідача.
У відповідності до положень ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відповідності до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі5812,50 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» на користь ОСОБА_1 77176,85 гривень індексу інфляції, 34319,36 гривень 3% річних.
Змінити додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року в частині суми стягнення витрат на правничу допомогу стягнувши з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» на користь ОСОБА_1 34000 гривень.
Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району» на користь ОСОБА_1 відшкодування сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги 5812,50 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 07 червня 2021 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба