9 квітня 2021 року м. Київ
Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А.,
за участю:
потерпілої ОСОБА_1
представника потерпілої Незвіського Д.Я.
захисника Щербини Є.Є.
особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року якою
ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , приватний підприємець, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень в дохід держави, та стягнуто судовий збір в сумі 420, 40 грн.,
Постановою суду ОСОБА_2 визнаний винуватим в тому, що, будучи підданим протягом року адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, 4 жовтня 2020 року приблизно о 17-00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство фізичного характеру, а саме: штовхнув доньку колишньої дружини ОСОБА_3 , тим самим ОСОБА_2 здійснив дії, передбачені ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду, постанову суду скасувати, провадження у справі закрити за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування поважності причини пропуску строку ОСОБА_2 посилається на те, що оскаржити постанову протягом 10 днів з дня її винесення він не зміг у зв'язку з тим, що після розгляду справи помічник судді заявила, що він отримає копію постанови пізніше, після її складання. 19 жовтня 2020 року він звернувся особисто до суду за отриманням постанови, проте йому повідомили, що судова база даних перебуває у несправному стані, та запропонували прийти за кілька днів і не перейматись за терміни, оскільки відлік 10 днів буде відраховуватися саме з дня отримання копії постанови в суді. 22 жовтня 2020 року він повторно з'явився до суду, де йому видали постанову із зазначенням, що станом на 22 жовтня 2020 постанова законної сили не набрала. Також помічник судді заявила, що відлік 10 днів буде відраховуватися саме з дня отримання постанови в суді, тобто з 22 жовтня 2020 року.
У зв'язку з наведеними обставинами, ОСОБА_2 просить поновити строк на апеляційне оскарження.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що з оскаржуваною постановою він категорично не погоджується, оскільки вказана постанова винесена з порушенням норм процесуального права та не вірно застосовано матеріальні норми, що потягло за собою однобічне та неповне з'ясування судом усіх фактичних обставин справи, їх не дослідження, не надання їм належної оцінки, що свідчить, що суд лише формально підійшов до встановлення обставин справи, не перевіривши наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Аапелянт зазначає про те, що йому невідомо, в чому саме його звинувачують, порушено його права на захист, а саме не було надано можливості ознайомитися з матеріалами справи та звернутися за правовою допомогою до адвоката.
Апелянт щодо суті фактичних обставин справи зазначає про те, що його колишня дружина ОСОБА_4 вживає заходи по притягненню його до адміністративної відповідальності з метою погіршення його становища, оскільки вимагає від нього віддати частину їхньої спільної квартири на її користь. За для досягнення цієї мети вона постійно звертається до поліції з заявами про вчинення домашнього насильства.
ОСОБА_2 вказує на те, що за час шлюбу ОСОБА_5 та спільний син мали у власності квартиру АДРЕСА_2 , частка якої в розмірі 60% належить їхньому сину, в розмірі 5% належить йому ( ОСОБА_2 ) та в розмірі 35 % належить ОСОБА_6 , а також за час шлюбу було придбано ще кілька квартир, які ОСОБА_5 оформлювала у власність на себе, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Місцем фактичного проживання ОСОБА_7 є власна квартира по АДРЕСА_3 , де ОСОБА_4 проживає із своїм чоловіком.
Починаючи з 2020 року, ОСОБА_4 взагалі не проживає за адресою, на яку викликає співробітників поліції під час повідомлення про вчинення насилля щодо неї. Вона постійно заявляється до квартири та виносить речі (картини, побутову техніку, інші цінності). На його питання, що відбувається, викликається поліція та заявляє про домашнє насильство.
Апелянт наголошує на тому, що під час розгляду справи в суді він не визнавав свою провину, проте, його думка судом до уваги не приймалась.
На переконання ОСОБА_2 , співробітники Голосіївського УП ГУ НП в місті Києві приїжджають на кожен виклик ОСОБА_7 , яка оговорює його та вимагає скласти щодо нього протокол про адміністративне правопорушення. Його доводи та пояснення щодо обставин справи приймаються до уваги, але не надається інформація щодо стадії розгляду справи та яка подальша доля його пояснень. Він переконаний, що фактично повідомляє про злочин вимагання та шантажу.
ОСОБА_2 вказує на те, що неякісне складання протоколу та недодержання співробітником поліції вимог чинного законодавства при оформленні провадження його діях складу адміністративного правопорушення.
Також апелянт зауважує, що при винесенні постанови місцевий суд не звернув увагу на допущені порушення при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, не надав оцінки та аналізу наявним у справі доказам, в порушення вимог ст. ст. 245, 252, 280 КУпАП, не з'ясував усі обставини справи в їх сукупності, унаслідок чого за відсутності в матеріалах справи належних доказів, дійшов помилкового висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, опитавши свідків - ОСОБА_4 , неповнолітнього ОСОБА_8 в присутності психологині ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи, а також дослідивши докази, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, перевіривши доводи клопотання про поновлення процесуального строку та апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Під час розгляду клопотання про поновлення процесуального строку ОСОБА_2 просив задовольнити таке клопотання, визнати поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження та пояснив, що, коли судом першої інстанції було розглянуто справу, йому не було вручено копію постанови, а було надано квитанцію для сплати штрафу, що позбавило його можливості своєчасно оскаржити постанову. Також йому не було відомо, що строк на апеляційне оскарження протягом 10 днів з моменту винесення постанови, а не з моменту отримання її копії. 22 жовтня 2020 року він отримав копію постанови, а в найкоротші строки 30 жовтня 2020 року була подана апеляційна скарга з відповідним клопотанням про поновлення процесуального строку. Він шукав адвоката для того, щоб підготувати апеляційну скаргу, а вже після всіх відповідних дій 30 жовтня 2020 року апеляційна скарга була подана.
Представник потерпілої Незвіський Д.Я. заперечував проти задоволення клопотання ОСОБА_2 , вважав, що причини, які викладені в обґрунтування клопотання не є поважними, ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, суд роз'яснив права й обов'язки, в тому числі, право на захист. Причини, які називає ОСОБА_2 є надуманими, тільки слова, які нічим не підтвердженні.
Позицію свого представника також підтримала ОСОБА_1 . Представник потерпілої та потерпіла просили відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови місцевого суду.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_2 був присутній під час розгляду справи, знав результат прийнятого рішення.
Разом з тим,відповідно до вимог ст. 285 КУпАП постанова суду оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції вказаних вимог закону не дотримано. Матеріали містять тільки відомості про те, що ОСОБА_2 отримав копію оскаржуваної постанови 22 жовтня 2020 року (ас. 13).
Доводи ОСОБА_2 про те, що без отримання повного тексту постанови він був позбавлений можливості подати своєчасно апеляційну скаргу, матеріалами справи не спростовані.
Апеляційна скарга, разом з клопотання подані до суду, відповідно до штемпелю суду, 30 жовтня 2020 року (ас. 15-48).
З огляду на викладене, строк на апеляційне оскарження ОСОБА_2 пропущено з поважних причин, а тому такий строк підлягає поновленню.
Що стосується доводів апеляційної скарги, то апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, за вимогами ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Проте, судом першої інстанції зазначені вимоги закону дотримані не у повному обсязі.
Так, оскаржуваною постановою ОСОБА_2 визнаний винуватим в тому, що, будучи підданим протягом року адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, 4 жовтня 2020 року приблизно о 17-00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство фізичного характеру, а саме: штовхнув доньку колишньої дружини ОСОБА_3 , тим самим ОСОБА_2 здійснив дії, передбачені ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Суд послався на те, що вина ОСОБА_2 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення та зібраними матеріалами адміністративної справи.
Однак, місцевим судом не розкрито зміст вказаних доказів, та вони не оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, що свідчить про те, що судом не у повній мірі дотримані вимоги ст.. 245 КУпАП.
Окрім того, поза увагою місцевого суду залишились обставини невідповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 256 КУпАП.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Зазначені вимоги закону працівником поліції, який складав протокол, не виконані, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3, 14 ч. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи. погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 334974 від 9 жовтня 2020 року, він складений щодо ОСОБА_2 про те, що 4 жовтня 2020 року близько 17 год. за адресою: АДРЕСА_1 , штовхнув доньку колишньої дружини, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, чим вчинив правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП (ас. 1 т.1).
Таким чином, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені конкретні дії ОСОБА_2 , пов'язані з психологічним насильством з боку останнього по відношенню до доньки ОСОБА_10 , які б, з урахуванням положень Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» та диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, утворювали б об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Окрім того, протокол про адміністративне правопорушення, як і матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин того, що ОСОБА_2 був підданий протягом року адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
З огляду на викладене, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає положенням ст. 256 КУпАП України, на що обґрунтовано апелянт посилається в апеляційній скарзі.
При цьому суд не дав взагалі ніякої оцінки, не вказав, чому приймає до уваги одні докази та відкидає інші.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі просив її задовольнити, пояснив, що з оскаржуваною постановою неможливо погодитись, суд не надав йому ( ОСОБА_2 ) висловити свої пояснення по суті справи, взяв до уваги тільки протокол, який складений працівниками поліції з численними порушеннями. Більш того, він з'явився до суду по іншій справі. Про те, що буде розглядатися і ця справа, він не знав, а відтак був позбавлений можливості укласти угоду із захисником. Працівники поліції мали в руках певні папери, щось там бігали з'ясовували. Потім з кабінету вийшла якась жінка і запитала, чи є ОСОБА_11 . Він відповів, що є, його запросили до кабінету, де суддя пояснив, що на нього є скарга, і йому виписується штраф. Він суддю повідомив про те, що йому не було відомо про розгляд справи. Що стосується фактичних обставин справи, то на момент, коли подія мала місце, він перебував дома, мив ванну кімнату у квартирі, в якій проживає разом із своїм сином. В той час син перебував у своїй кімнаті займався уроками. Він почув, як хтось зайшов у квартиру. Коли він вийшов з ванної кімнати, то побачив ОСОБА_12 , у руках якої була картина, яку на замовлення під інтер'єр квартири намалював син ОСОБА_12 , брат падчерки ОСОБА_13 - дизайнер. 4 жовтня 2020 року відбувався розподіл майна, відповідно до нотаріально засвідченого договору, в який також входила і квартира, в якій він проживав разом із сином та в якій меблі техніка та інше майно. Він запитав у ОСОБА_12 , що вона робить, всі картини попадали. Як він зрозумів, ОСОБА_12 приготувалась виносити з квартири картини. У зв'язку з цим і була викликана поліція. Далі з кімнати вийшов син, і запитав у нього, чому ОСОБА_12 все виносить з квартири, на що він ( ОСОБА_2 ) каже, що хай виносить. Син був проти дій ОСОБА_12 , і він повинен був підтримати сина. ОСОБА_12 дуже багато речей винесла з квартири. В той день всі досить гучно розмовляли. Донька ОСОБА_14 за всім поруч спостерігала, при цьому нічого не говорила поганого. Викликали працівників поліції. ОСОБА_12 щось не сподобалось і остання згодом повідомила працівникам поліції, що він ( ОСОБА_2 ) побив її ( ОСОБА_12 ) доньку. Він ( ОСОБА_2 ) не взяв це до уваги. Працівники поліції тривалий час не приїжджали. Син знімав все на камеру, а ОСОБА_12 кричала на сина, у зв'язку з чим дитині викликалась швидка медична допомога, так як у сина піднявся тиск. Коли прибули працівники поліції, то він ( ОСОБА_2 ) у працівників поліції запитував, чи має право ОСОБА_12 виносити речі з квартири, на що працівники поліції повідомили, що вони такі питання не вирішують. Далі ОСОБА_12 повідомила, що вона написала заяву, і ОСОБА_13 також написала заяву. Натомість, ОСОБА_13 заступалась за нього ( ОСОБА_2 ), а ОСОБА_12 у той час накричала на ОСОБА_13 , що ОСОБА_13 має її підтримувати. ОСОБА_13 хотіла піти, але ОСОБА_15 спонукала у написанні заяви з тим приводом, що ОСОБА_13 напише заяву також, і все закінчиться. Тобто, ОСОБА_13 діяла під тиском ОСОБА_12 . 4 жовтня 2020 року він спілкувався з ОСОБА_13 в кімнаті. Картини відніс у спальну кімнату і залишив за диваном. Далі з'ясовували стосунки з ОСОБА_12 , а ОСОБА_13 була поруч. Дії, що стосуються штовхання, це слова ОСОБА_12 , і тиск ОСОБА_12 на ОСОБА_13 . Син все знімав на відео, коли він ( ОСОБА_2 ) переносив картини.
Захисник Щербина Є.Є. підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, пояснив, що з оскаржуваною постановою неможливо погодитись, адже суд не досліджував докази, які наявні у справі. Ознаки психологічного насильства,відповідно до положень закону, не співпадають з ознаками, які викладені у протоколі працівниками поліції. Суд допустив порушення положень ст. 250 КУпАП, а також порушено положення ст.ст. 251, 252 КУпАП. Окрім того, вважає, що слово «штовхнув», яке зазначено у протоколі, носить разовий характер, і немає поняття його визначення, а якщо говорити що працівники поліції склали протокол щодо ОСОБА_2 і визначили помилково психологічне насильство замість фізичного насильства. Окрім того, у протоколі вказано, що потерпілою є ОСОБА_15 , хоча донька колишньої дружини і особа, яка знаходиться в судовому засідання - ОСОБА_15 , і вказані обставини не дають можливості зрозуміти відносно, кого було вчинено певні дії. Також є досить суттєві розбіжності, оскільки у протоколі зазначено, що подія відбулась о 17 год. 4 жовтня 2020 року, а у поясненнях ОСОБА_4 зазначено, що 4 жовтня близько 19 години, і далі по тексту її ( ОСОБА_4 ) пояснень. Таким чином, у поясненнях ОСОБА_4 чітко зазначений інший час події, ніж зазначено у протоколі, і відповідно виникає питання, коли ж ОСОБА_4 прийшла до приміщення квартири, і чому працівники поліції при складанні протоколу вказали зовсім інший час. Всі вказані порушення положень ст. 256 КУпАП мали місце через те, що суд допустив поверхневий розгляд справи. Окрім того, донька колишньої дружини не є суб'єктом вказаного правопорушення у розумінні положень ст. 173-2 КУпАП.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 (раніше ОСОБА_16 ) заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, по суті фактичних обставин справи пояснила, що добрі відносини з ОСОБА_2 були до 2018 року. Після того, як ОСОБА_2 повернувся із США, відносини з її мамою погіршились, відношення ОСОБА_11 до мами було погане, мама з'їхала з квартири, в якій проживала разом із ОСОБА_2 . Брат перестав спілкуватись із сім'єю. Після того, як ОСОБА_2 повернувся із США, вона із ОСОБА_2 не спілкувалась. Про конфлікт ОСОБА_2 та мами дізналась зі слів мами, так як мама їй показувала переписки. Відношення її до ОСОБА_2 було нейтральним. З братом погіршилось спілкування, брат не впускав нікого у свою кімнату, закривався. ОСОБА_17 налаштовував брата проти всієї сім'ї. Одного разу, вона з мамою приїхали, щоб взяти брата погуляти, кудись сходити, посидіти в кафе, і привезли смачненьке, і, як жарт, сказали, що воно не отруєне, на що наступного разу брат говорив, що вони приносять отруту. В той час, коли вона разом з мамою приїхали до квартири, в якій мешкає ОСОБА_18 та її брат, то мама приїхала з тою метою, щоб забрати власні речі, тому що ОСОБА_2 викидав мамині речі на смітник. В її присутності мама виносила з квартири свої речі. Того дня вони хотіли разом з мамою та братом погуляти, але брат закрився в кімнаті. До квартири приїхали у зв'язку з тим, що мама повідомляла, що хоче забрати картину, так як ОСОБА_2 виносив з квартири мамині речі, то мама переймалась, що ОСОБА_2 і картини повиносить. Як тільки мама зняла картину, і ОСОБА_2 це побачив, то ОСОБА_2 вихопив картину з маминих рук, висловився нецензурно, а потім взяв картину, поніс її в кімнату, а вона ( ОСОБА_1 ) разом з мамою пішли за ОСОБА_2 , який кинув картину, вийшов з кімнати, і закрив двері, штовхнув її ( ОСОБА_1 ), почав кричати, що вона штовхає його, хоча вона це зробила у відповідь. Молодший брат був у себе в кімнаті, і він цього не міг бачити. Наскільки їй відомо, у ОСОБА_2 по всій квартирі камери. ОСОБА_2 штовхнув її ( ОСОБА_1 ), не впускаючи в кімнату. Вважає, що ОСОБА_18 таким чином не повинен себе поводити. Підстав обмовляти ОСОБА_2 у неї немає. Після того, як ОСОБА_2 штовхнув її, він пішов брати камеру, почав все знімати на камеру. Потім зайшли вже у спальну кімнату, де ОСОБА_2 кинув картину за ліжко, і покликав молодшого брата, і сказав, щоб останній набирав номер поліції, що і зробив молодший брат, набрав номер поліції, і передав трубку ОСОБА_2 , і тоді ОСОБА_2 назвав її та маму злодійками, повідомивши, що чужу жінки увірвались до нього у квартиру і хочуть вкрасти його майно. Те, що говорив ОСОБА_2 , є зафіксованим на відеозаписі. Поліції не було тривалий час, і весь цей час очікування вони всі сиділи в залі. Молодший брат був присутній, але брат нічого не знімав на камеру. Це була камера ОСОБА_2 , яку він просто встановив, щоб було видно всіх. Молодший брат не спілкувався, і мама психологічно не впливала. Первинні пояснення вона ( ОСОБА_1 ) писала власноруч. Що стосується часу, коли подія мала місце, то це було близько 17 год., а поліція прибула пізніше.
В апеляційному суді представника потерпілої ОСОБА_1 - адвокат Незвіський Д.Я. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, пояснивши, що потерпіла - є рідною донькою ОСОБА_19 , яка є колишньою дружиною особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , які проживали спільно у квартирі, у якій відбулись певні події. Вказана квартира є об'єктом спільної сумісної часткової власності, але не подружжя, бо частки в цій квартирі вже визначені. У цій квартирі 35 % належать ОСОБА_20 , 5 % частка ОСОБА_2 , решта частка власності - неповнолітнього ОСОБА_21 , батьки йому подарували цю частку спільно. Тому, на сьогоднішній день ця квартира не є спільним майном подружжя, а майном уже визначених трьох осіб. Питання, що стосувалось визначення часток було вирішено до подій, які мали місце 4 жовтня 2020 року. Вказана квартира є місцем проживання трьох осіб, і те, що потерпіла повідомляла, що ОСОБА_2 у певний період часу від'їздив до США тривалістю на два місяці, то в той період подружжя проживало спільно. Весь час подружжя проживало спільно, а потім розпочались певні проблеми. ОСОБА_2 покинув сім'ю, а у квартирі залишилась проживати ОСОБА_12 і їх спільна дитина. Коли ОСОБА_2 повернувся з Америки, розпочалась активна фаза суперечок, і ОСОБА_2 почав виживати ОСОБА_12 - маму потерпілої, з квартири, зокрема, із нанесенням тілесних ушкоджень, образами, і таке інше, що є предметом у іншому кримінальному провадженні, що розслідується досудовими органами по факту ст. 125 КК України, чисельними протоколами про домашнє насильство. Що стосується подій, які мали місце 4 жовтня 2020 року, то ОСОБА_22 до квартири прийшла з потерпілою, оскільки остання є так званим громовідводом, і також потерпіла є певним свідком для того, щоб ОСОБА_12 себе могла убезпечити. ОСОБА_22 знає, що син налаштований ОСОБА_2 проти неї, і вона розуміє, якщо прийде забирати свої особисті речі, то її ОСОБА_2 може звинувачувати у крадіжці, що вже ОСОБА_2 неодноразово таке робив, були усні звинувачення, що прийшли шахрайки, злодійки, а тому, на прохання матері ОСОБА_13 пішла разом до квартири, для того, щоб хоч певним чином ОСОБА_23 убезпечити. 4 жовтня 2020 року ОСОБА_13 на прохання матері, пішла до квартири, - місце мешкання матері, що є також постійним місцем проживання матері, там є особисті речі матері, майно та таке інше. На разі ОСОБА_22 у тій квартирі не проживає, у неї є інше місце проживання, в якому ОСОБА_22 змушена проживати, щоб убезпечити себе від постійного систематичного домашнього насильства, але у квартирі, в якій мешкала ОСОБА_12 , залишились певні речі. Право користування ОСОБА_10 квартирою ОСОБА_2 не заперечується. 4 жовтня 2020 року ОСОБА_22 прийшла до квартири, щоб провідати сина, запросити сина прогулятись, поїсти суші в кафе, провести час. ОСОБА_22 дійсно зверталась до ОСОБА_13 з тим, що слід забрати картину, яку саме для ОСОБА_10 намалював старший син. ОСОБА_12 - власниця, прийшла до квартири зі своєю рідною донькою, відповідно, потерпіла в квартирі перебувала на законних підставах, тому далі між ними відбувається діалог про картину, і ОСОБА_22 пропонує забрати картину, бо цю картину малював старший син ОСОБА_10 , яку їй ( ОСОБА_20 ) дарував на певну події. ОСОБА_22 має повне право на розпорядження власним майном, вирішує забрати картину і знімає її. Коли розпочинається момент знімання картини, то ОСОБА_2 починає ОСОБА_12 та потерпілій перешкоджати. Дійсно, суперечка виникла із-за цієї картині. Спір про право не дає ліцензію ОСОБА_2 вчиняти протиправні дії щодо інших осіб, тобто фізичне насильство. Потерпіла сторона певною мірою також не погоджується із протоколом, адже працівники поліції не зовсім юридично освічені для того, щоб скласти красивий, обґрунтований протокол, із викладом всіх обставин, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона правопорушення, але неякість протоколу про адміністративне правопорушення не виключає самої події правопорушення, і не виключає обов'язок суду, якщо такі події дійсно мали місце, з'ясувати ці обставини, і притягнути особу до адміністративної відповідальності. Суд має право вийти за межі протоколу, змінивши обвинувачення. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та встановивши, що працівник поліції при складанні протоколу кваліфікував дії неправильно, у постанові правильно кваліфікував дії особи, що притягається до адміністративної відповідальності, визнав останнього винуватим, і притягнув за вчинення фізичного насильства, і це кореспондується із нормами КУпАП. Що стосується розгляду справи в суді першої інстанції, то дійсно 15 жовтня 2020 року всі були в суді, оскільки розглядалась справа щодо обмежуваного припису, а працівники поліції запросили ОСОБА_2 для розгляду вказаної справи, строки розгляду були дотримані в межах доби, однак, суд не повідомив про розгляд вказаної справи потерпілу, а тому потерпілій стороні важко погодитись з рішенням суду першої інстанції. Як вказав представника потерпіло, деякою мірою можна погодитись з опонентами, але слід також врахувати, що КУпАП певною мірою гібридний, поняття диспозитивності немає, в також такого поняття як повернення обвинувального акту прокурору, як у кримінальному праві, де на стадії підготовчого судового засідання суд може прийняти таке рішення, то у відповідності до положень КУпАП, такої можливості немає. Представник потерпілої вважає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Опитаний в присутності психологині ОСОБА_9 неповнолітній ОСОБА_8 суду апеляційної інстанції пояснив, що відносини з батьком ОСОБА_2 - добрі, із сестрою ОСОБА_1 - спілкується по телефону, а також за допомогою соціальних мереж, а з мамою ОСОБА_24 - жодних відносин, спілкування з мамою не відбувається, мама часом приходить, робить в квартирі певні свої справи. У подальшому ОСОБА_8 підтвердив обставини, на які послався ОСОБА_2 .
В суд апеляційної інстанції допитана свідок ОСОБА_4 , яка підтвердила обставини, зазначені потерпілою ОСОБА_25 .
Судом апеляційної інстанції досліджені надані сторонами докази у справі, у тому числі відеозапис події, яка відбувалась 4 жовтня 2020 року, з якого вбачається, що дійсно між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , з одного боку, та ОСОБА_24 та ОСОБА_26 , з іншого боку, склались неприязні стосунки, що ОСОБА_2 штовхнув ОСОБА_27 , проте, тривалість часу, протягом якого відбувається з'ясування відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_24 , свідчить про те, що всі вказані особи постійно перебувають у стресових ситуаціях і фактично піддаються, у тому числі, повторним негативним емоційним впливам.
Разом з тим, обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, за своєю сутністю є обвинуваченням, а обставини вчинення адміністративного правопорушення, які зазначаються суддею у постанові, за своєю сутністю є формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним. При цьому суд першої інстанції розглядає справу в межах протоколу про адміністративне правопорушення і не має права у будь-який спосіб конкретизувати пред'явлене посадовою особою адміністративне обвинувачення та його змінювати, погіршуючи становище особу, щодо якої складений протокол, оскільки це суперечить загальним засадам судочинства, передбаченим ст. 129 Конституції України.
Проте, розглядаючи матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_2 , суд не дотримався зазначених вимог та вийшов за межі обставин вчинення правопорушення, які були зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, наявні матеріали справи не містять беззаперечних, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, що свідчить про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні вказаного правопорушення, у зв'язку з чим постанова суду підлягає до скасування.
Нормами КУпАП не передбачено закриття провадження у зв'язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому провадження у справі щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 334974, підлягає до закриття на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, постанова суду - скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя апеляційного суду, -
Поновити ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року, якою ОСОБА_2 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень в дохід держави, та стягнуто судовий збір в сумі 420, 40 грн., - провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 334974 від 4 жовтня 2020 року, закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду М.А. Васильєва