07 червня 2021 року Справа №480/2544/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток/грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 06.12.2020 по 26.03.2021 в сумі 38903,70 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу (05.12.2020), відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати належних йому сум. Позивач зазначає, що особа, звільнена з військової служби на день виключення зі списків особового складу, розраховується за всіма видами належного на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Вказані виплати фактично були проведені 26.03.2021, що є остаточною датою розрахунку при звільненні. Таким чином позивач вважає, що відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.12.2020 по 26.03.2021 в сумі 38903,70 грн.
Ухвалою суду від 01.04.2021 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що на спірні правовідносини не поширюються норми ст.ст. 116,117 КЗпП України, а тому у відповідача відсутні обов'язки відшкодовувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
24.05.2021 представником позивача надано суду відповідь на відзив, в якій представник заперечував проти доводів, викладених у відзиві відповідачем, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач з 02.12.2010 по 05.12.2020 проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 04.12.2020 №252 з позивачем було припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби відповідно до пункту “а” пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, у зв'язку із закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.12.2020.
Згідно наказу від 04.12.2020 №252, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно згідно довідки-розрахунку від 04.12.2020 №65, складала суму 37322,38 грн., без урахування ПДФО.
На дату закінчення проходження позивачем військової служби - 05.12.2020, відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 37322,38 грн.
У зв'язку з тим, що військова частина не виплатила належні позивачу грошові кошти в день звільнення, останній звернувся до суду за захистом своїх прав.
24 березня 2021 року Сумським окружним адміністративним судом було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 480/2228/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації (справа № 480/2228/21).
Відразу після відкриття провадження, відповідачем 26.03.2021 було перераховано на картковий рахунок позивача заборгованість, яка існувала на день звільнення, що підтверджується випискою АТ КБ "ПриватБанк” від 26.03.2021 з коментарем: "заробітна плата в сумі 36762,54 грн." (37322,38 грн. - 559,83 грн. військового збору 1,5%).
У зв'язку з викладеним, позивач зазначає, що у період з 06.12.2020 по 26.03.2021 мала місце бездіяльність відповідача у зв'язку з непроведенням з ним остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, у зв'язку з чим, на думку позивача, за вказаний період відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби позивача.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.
Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст. ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунки під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, до розгляду якої було зупинено провадження у даній справі.
Разом із тим, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 про середньоденній заробіток ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення останнього за два місяці перед звільненням жовтень - листопад 2020 становить 21450,00 гри. (жовтень 10725,00 грн. + листопад 10725,00 грн.)
Для обчислення середнього заробітку з 06.12.2020 - виплата компенсації за неотримане речове майно при звільненні необхідно застосовувати показник 351,64 грн. в день (21450,00 грн. /61 день), що підтверджується довідкою відповідача.
Як вбачається з копії наказу № 252 від 04.12.2020, позивача виключено зі списків особового складу 05.12.2020. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 06.12.2020.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за невиплату компенсації за речове майно з 06.12.2020 по 26.03.2021 складає 38680,40 грн. (351,64 грн. х 110 дні).
Разом з тим, як вбачається з довідки про фактичний розрахунок з ОСОБА_1 , при звільненні позивачу було виплачено грошове забезпечення з 01 по 05 грудня 2020 року в розмірі - 1799,76 грн.; премія за попередній місяць в розмірі - 4231,50 грн.; премія за період з 01 по 05 грудня 2020 в розмірі 155 відсотків посадового окладу в сумі - 682,50 грн.; проведення утримання грошового забезпечення за надані авансом 2 КД в сумі -731,65 грн.; одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 54873,75 грн.
Загальна виплачена сума складає 60855,86 грн. (1799,76 грн. + 4231,50 грн. + 682,50 грн.- 731,65 грн.+ 54 873,75 грн.)
При цьому, відповідачем повинно було бути сплачено позивачу суму у розмірі 98178,24 грн. (компенсація за неотримане речове майно 37322,38 грн. + загальна виплачена сума 60855,86 грн.).
Враховуючи викладене, процентна частка невиплачених при звільненні сум складає 38,01% (37322,38 грн./98178,24 грн.* 100%).
Тобто, сума своєчасно виплаченого грошового забезпечення позивачу є більшою, ніж несвоєчасно виплачені суми.
Таким чином, у даному випадку, при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, та те, що позивач звернувся до суду про стягнення невиплаченої суми більше ніж через 3 місяці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.
В контексті викладеного, суд вважає за потрібне застосувати принцип пропорційності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування ОСОБА_1 заробітку за час затримки розрахунку.
Відтак, остаточно на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі: 38680,40*38.01% /100 = 14702,42 грн.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки судовий збір не сплачувався позивачем, відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14323534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 14702,42 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.12.2020 по 26.03.2021.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько